Провідні ідеї етичної доктрини і. Канта

—► мірилом цінності вчинків людини є добра воля;

—► добра воля відрізняється тим, що вона не зумовлена чуттєво і полягає у повазі до законів;

—►центральна категорія етики — обоє 'язок;

—► добро і зло — категорії, похідні від обов 'язку;

—► добро — це те, що відповідає морально належному;

—► моральне добро постає як категоричний імператив;

—► категоричний імператив має апріорний характер;

—► чистий розум виявляє себе практично в автономії засад моральности, завдяки цьому він визначає волю до дії;

—► ознакою моральности вчинку є його безкорисливість;

—► справжня свобода людини можлива тільки в мисленні.

Синтетичною доктриною моралі Нового часу стало етичне вчення фундатора німецької класичної філософії Імануїла Канта (1724 —1804). Основним твором Канта, в якому викладене його етичне вчення, є "Критика практичного розуму".

Чини так, щоб ти завжди ставився до людства — як у твоїй особі, так і в особі кожного іншого — як до мети і ніколи як до засобу.

Категоричний імператив І. Канта

Основними категоріями етики Канта є; обов'язок, воля, закон, совість, переконання, гідність.

І.Кант перший розмежував сфери дослідження етики і психології, проголосив особистість самоціллю і обгрунтував загальнолюдський характер моралі.

Формування етичних поглядів Георга Вііьгельма Фрідріха Гегеля (1770 —1831). відбувалося під впливом гностичної течії протестантизму — пієтизму. Розгляд етичних питань мислитель проводить у філософії права. Вище відзначалося, що Гегель одним із перших розмежував понят­тя моралі й моральности. До аналізу моральних явищ Гегель застосував діалектичний метод.

ОСНОВНІ МОРАЛЬНІ ПОСТУЛАТИ ФІЛОСОФІЇ ГЕГЕЛЯ

■ мораль стосується внутрішнього світу людини;

■ моральна воля виявляє себе не у намірах, а у вчинках;

■ людина має право робити свої потреби метою власної діяль­ности;

■ головна категорія моралі – добро;

■ джерело зла — свобода волі;

■ причини зла — незнання і безпідставна переконаність у власній правоті;

■ любов — форма морального зв 'язку двох індивідів;

■ держава наражається на небезпеку, коли жінки очолюють уряд, бо вони діють не у відповідності з вимогами всезагального блага, а керуються випадковими схильностями і думками.

Оригінальну концепцію антропологічної етики розробив учень Гегеля Людвіг Андреас Фейєрбах (1804 —1872). Його вчення завершує період класичної німецької філософії. Людина трактується мислителем як єдиний, універсальний і найвищий предмет філософії, внаслідок чого філософія перетворюється на антропологію (вчення про людину). Підвалиною моралі є егоїзм, який визначається як відповідність поведінки людини при­роді і розуму. Добром є те, що задовольняє індивідуальні потреби людей і забезпечує щастя. Зло — це різні перешкоди на шляху до щастя. Для повноти щастя потрібні контакти, засновані на взаємній любові з іншою людиною. Фейєрбах трактує евдемонізм як бажання щастя іншому, що істотно збага­чує зміст евдемонічного принципу в етиці. Щоб надати моралі дієвості, слід перетворити моральні принципи на різновид релігійних догматів. Етичний антропологізм Фейєрбаха став одним із джерел марксизму, а також впли­нув на розвиток філософської антропології.

Карл Маркс (1818 — 1883) і Фрідріх Енгельс (1820 — 1894) — осново­положники матеріалістичної концепції етики, яка базувалася на заса­дах історичного матеріалізму. Марксистська етика претендувала на подолання обмеженості, як ідеалістичних, так і натуралістичних підходів до розуміння моралі і моральности.