Система навчання іноземної мови (за і. Л. Бім)

іііі Комунікативний підхід у навчанні іноземної мови

Термін “підхід” означає загальну вихідну концептуальну позицію, яка є вирішальною у розгляді і визначенні інших підпорядкованих концептуальних ^положень. Іншими словами, “підхід” означає стратегію навчання.

І В сучасній методичній літературі виділяють чотири основні підходи:

1. Біхевіористський підхід визначає оволодіння іноземною мовою як сформованість реакцій на іншомовні стимули.

2. Інтуїтивно-свідомий підхід передбачає оволодіння іноземною мовою на основі моделей в інтенсивному режимі з наступним усвідомленням їх значення і правил оперування ними.

3. Свідомий пізнавальний підхід спрямовує діяльність учня передусім на засвоєння правил використання лексико-граматичних моделей, на основі яких здійснюється свідоме конструювання висловлювань.

4. Комунікативний підхід передбачає органічне поєднання свідомих і під­свідомих компонентів у процесі навчання іноземної мови, тобто засвоєння правил оперування іншомовними моделями відбувається одночасно з оволодінням їх комунікативно-мовленнєвою функцією^' Комунікативний підхід в найбільшій мірі відбиває специфіку іноземної

мови як навчального предмета в середньому навчальному закладі. Цей підхід визначився а результаті методичного осмислення наукових досягнень в галузі лінгвістики — теорії комунікативної лінгвістики і психології та теорії діяльності, що знайшло відображення в роботах з психології та методики навчання іноземних мов (О.О.Леонтьєв, І.О.Зимня, Ю.І.Пассов, С.Ф.Шатілов, Г.В.Рогова та інші).

Реалізація комунікативного підходу у навчальному процесі з іноземної мови означає, що формування іншомовних мовленнєвих навичок і вмінь відбувається шляхом і завдяки здійсненню учнем іншомовної мовленнєвої діяльності. Іншими словами, оволодіння засобами спілкування (фонетичними, лосинними, граматичними) спрямоване на їх практичне застосування у процесі спілкування“ Оволо’діннТуміннями говоріння, аудіювання, читання та письма здійснюється ш л ях ом реалізації цих видій мовленнєвої діяльності у процесі навчання в умовах, що-модежоють-ситуації реального.спілкування. У зв’язку з цим навчальна діяльність учнів організуємся таким чином, щоб вони виконували вмотивовані дії з мовленнєвим матеріалом для вирішення комунікативних завдань, спрямованих на досягнення цілей та намірів спілкування.

З позицій комунікативного підходу процес навчання іноземної мови буду­ється адекватно реальному процесу мовленнєвого спілкування, тобто_ процес навчання є моделлю процесу мовленнєвої комунікації. Проте процес навчання не'м’оже повністю співпадати з процесом комунікації, який має місце в реальному житті, оскільки навчання іноземної мови в середніх навчальних закладах відбувається в умовах рідномовного оточення. Тому йдеться тільки про максимальне зближення процесів навчання і реального спілкування за такими найважливішими параметрами як комунікативно-вмотивована мовленнєва поведінка вчителя та учнів і предметність процесу спілкування, що забезпечується ретельним відбором комунікативно-мовленнєвих намірів, тем, ситуацій, які віддзеркалюють інтереси та потреби учнів.

^ Прийнятий в сучасній вітчизняній методиці комунікативний підхід до навчання іноземних мов зумовлює вибір цілей, згідно з якими визначаються принципи, зміст, методи, прийоми та засоби навчання. /

Цілі навчання

і -^ґ

! Визначення цілей навчання дає відповідь на запитання “3 якою метою

V

навчати?”

Метою навчання іноземних мов є оволодіння учнями іноземною мовою як засобом спілкування і здійснення в цьому процесі виховання, освіти і розвитку особистості учня (формування комунікативної компетенції).

Цілі навчання іноземної мови в середніх навчальних закладах визначають­ся Державним освітнім стандартом і Програмою з іноземних мов. Вони визна­чають очікувані результати навчальних досягнень учнів в оволодінні інозем­ною мовою за період навчання в середньому навчальному закладі.

| В сучасній методиці навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах висуваються чотири цілі: практична, виховна, освітня і розвиваюча.

Практична мета є провідною. Вона^піередбачае практичне опанування учнями умінь мовлення на рівні, достатньому для здійснення іншомовного спілкування в чотирьох видах мовленнєвої діяльності: аудіюванні, говорінні, читанні та письмі в типових ситуаціях .^Оволодіння учнями іншомовним спілкуванням передбачає формування у них певного рівня комунікативної компетенції, яка реалізується за допомогою мовленнєвих умінь, розвинених на основі мовних, лінгвокраїнознавчих, країнознавчих знань та навичок мовлення. Основні мовленнєві вміння включають:

• вміння здійснювати усне спілкування в типових ситуаціях навчально- трудової, побутової і культурної сфер спілкування;

--- вміння розуміти на с.іух основний змісг нескладних автентичних ,. текстів;

’ — вміння читати і розуміти нескладні автентичні тексти різних жанрів та видів з різним ступенем розуміння їх змісту (читання з розумінням основного змісту; читання з повним розумінням змісту);

• вміння зафіксувати і передати письмово елементарну інформацію.

Згідно з Європейським освітнім стандартом учні мають оволодіти іншо­мовним мовленням у межах того мовного І мовленнєвого матеріалу, котрий вивчається в середньому навчальному закладі. Це означає, що реалізація іншомовного усного чи писемного спілкування є обмеженою у плані різноманітності і складності лексико-граматичного оформлення, тематики і ситуацій спілкування.

Учні мають засвоїти програмний мовний матеріал як засіб оформлення або розуміння висловлювань у процесі спілкування на рівні, визначеному стандартом. Для цього учням необхідно зрозуміти і засвоїти комунікативні функції засобів спілкування для їх коректного вживання у відповідних мов­леннєвих ситуаціях, уміти самостійно відбирати саме ті мовні і мовленнєві

:2.з

засоби, що є оптимальними для реалізації комунікативного наміру та адекватними в соціально-функціональному плані ситуації спілкування.

Виховна мета реалізується через систему особистого ставлення до нової культури у процесі оволодіння цією культурою.'

Передбачається виховання в учнів:

• культури спілкування, прийнятої в сучасному цивілізованому світі;

• ціннісних орієнтацій, почуттів та емоцій;

• позитивного ставлення до іноземної мови, культури народу, який

ч .І'' розмовляє цією мовою;

і-ґ — розуміння важливості оволодіння іноземною мовою і потреби користування нею як засобом спілкування;

• таких рис характеру як доброзичливість, толерантність, колективізм, активність, працьовитість.

Виховання учнів у процесі навчання іноземної мови забезпечується підбором навчального матеріалу (текстів, малюнків, ситуацій тощо), в якому віпображені загальнолюдські^ моральні цінності: застосуванням у процесі навчання проблемних завдань, вирішення яких потребує від учня висловлення своїх почуттів, поглядів, критичної оцінки і своєї власної думки щодо різних подій, стосунків, фактів, які відображені в інформативному навчальному матеріалі.

; Освітня мета досягається шляхом освіти учнів засобами іноземної мови, що, у свою чергу, передбачає:

• усвідомлення учнями суті МОВНИХ ЯВИЩ, ІНШОЇ системи ПОНЯТЬ. 'ІСПС'І яку може сприйматися дійсність;

• розуміння особливостей свого мислення;

• порівняння явищ іноземної мови, що вивчається, з рідною моввю: залучення до діалогу культур (іншомовної та рідної); оволодіння знаннями про культуру, історію, реалії та традиції країни, мова якої вивчається (лінгвокраїнознавство, країнознавство);

• уміння вчитися (працювати з книжкою, підручником, довідковою літературою, словниками тощо).

Освітня мета реалізується у процесі навчання на базі навчального матеріалу, наприклад, текстів для читання, аудіювання тощо.

; Розвиваюча мета реалізується у процесі оволодіння учнями досвідом творчості, пошукової діяльності, усвідомлення явищ як своєї, так і іншої дійсності, їх подібності та розбіжності_/Передбачається розвиток в учнів:

• умінь переносу знань та навичок у нову ситуацію на основі здійснення проблемно-пошукової діяльності;

' г— мовленнєвих здібностей (фонетичного та інтонаційного слуху, мовної здогадки, імітації, логічного викладення думок тощо);

• інтелектуальних і пізнавальних здібностей (різних видів пам’яті — слухової й зорової, оперативної та тривалої, уваги — довільної та мимовільної, уяви тощо);

• готовності до участі в іншомовному спілкуванні;

• готовності до подальшої самоосвіти в галузі володіння іноземною

мовою. _

("У навчанні всі цілі реалізуються одночасно, у комплексі^іа певному відрізку навчального процесу цілі набувають конкретного змісту як відобра­ження конкретних результатів, що мають бути досягнуті по завершенні даного ступеня навчання. Наприклад, практична мета може передбачати розвиток певних мовленнєвих навичок або вмінь; освітня мета на цьому ж відрізку навчального процесу спрямовується на усвідомлення особливостей вживання даного іншомовного явища в порівнянні з таким же в рідній мові; виховна мета може передбачати (це залежить від змісту навчального мате­ріалу) виховання доброти та співчуття до живої природи; розвиваюча мета спрямовується на розвиток навчально-інтелектуальних умінь, наприклад, самостійно працювати з текстом тощо.

Досягнення визначених цілей навчання іноземної мови можливе за умови взаємопов’язаного навчання мови і культури народу — носія цієї мови, а також активної комунікативно-пізнавальної діяльності учня як суб’єкта навчання.

Цілі навчання тісно пов’язані зі змістом навчання.

Зміст навчання

Зміст навчання відповідає на запитання “Чого навчати?”/3міст навчання має забезпечити досягнення головної мети навчання, яка, нагадаємо, полягає в тому, щоб навчити учнів спілкуватися іноземкою мовою в типових ситуа­ціях повсякденного життя в межах засвоєного^програмного матеріалу|3дат- ність учнів спілкуватися іноземною мов^Ію забезпечується формуванням у них іншомовно! комунікативної компетенції, яка охоплює такі види компе- тенцій: мовна, мовленнєва та соціокультурна тощо?!Ці компетенції, у свою чергу, теж включають цілий ряд компетенцій. ^

Так,|йовна компетенція включає мовні знання (лексичні, граматичні, фонетичні та орфографічні) і відповідні навички; мовленнєва компетенція включає чотири види компетенцій: в аудіюванні, говорінні, читанні та письмг|

Формування мовленнєвих умінь неможливе без оволодіння мовним мате­ріалом (фонетичним, лексичним, граматичним). Але лише знання мовного матеріалу не забезпечує формування мовленнєвих умінь, необхідні ще й навички володіння цим матеріалом для породження та розпізнавання інфор­мації. Мовленнєві навички є складовою частиною мовленнєвих умінь.

Окремі з вищеназваних компетенцій можуть бути ще більш деталізовані.

Так, компетенція у говорінні включає компетенцію в діалогічному мовленні та компетенцію в монологічному мовленні, отже в учнів необхідно формувати вміння користуватися обома формами мовлення. Лексична компетенція включає лексичні знання і мовленнєві лексичні навички, граматична — граматичні знання і мовленнєві граматичні навички; фоноло­гічна — фонетичні знання та мовленнєві слухо-вимовні навички тощо.

Досягнення комунікативної компетенції неможливе без оволодіння пев­ним обсягом культурної інформації, без ознайомлення учнів з культурою на­роду, мову^якого вони вивчають. У зв’язку з цим компонентом змісту нав­чання поряд з комунікативною компетенцією виступає також і' соціокуль- турна компетенція, яка складається з країнознавчої та лінгвокраїнознавчої компетенцій. Країнознавча компетенція — це знання учнів про культуру країни, мова якої вивчається (знання історії, географії, економіки, державного устрою, особливостей побуту, традицій та звичаїв країни). Лінгвокраїнознавча компетенція передбачає володіння учнями особливостями мовленнєвої та немовленневої (міміка, жести, що супроводжують висловлювання) поведінки носіїв мови в певних ситуаціях спілкування,* тобто сформованість в учнів цілісної системи уявлень про національно-культурні особливості країни, що дозволяє асоціювати з мовною одиницею ту ж інформацію, що й носії мови, і досягати у такий спосіб повноцінної комунікації.’

Виділення лінгвокраїнознавчої компетенції як складника змісту навчання зумовлено тим фактом, що самій мові властиво накопичувати, зберігати та відбивати факти і явища культури народу носія цієї мови. Ці факти та явища, як правило, відомі усім членам мовної спільноти, оскільки засвою­ються ними у процесі навчання, виховання тощо. Так, американцям добре відомо, хто такий “Homes Abe” (прізвисько президента Лінкольна), і що про­дають у магазинах Woolworth або “cent stores” (дешеві товари повсякденно­го вжитку); яка різниця між “express trains” та “local trains” в метро: “express trains”, на відміну від “local trains”, зупиняються лише на великих станціях. В Іспанії усі знають, що'La Puerta del So! це “нульова точка”, від якої відмі­рюються усі відстані; що поштові марки купуються в “estanco”, що “el gordo”

• це лотерейний квиток із серією, на яку випадає найбільший виграш, а “еі puente” додатковий день відпочинку, який випадає за календарем між святковими та вихідними днями. Іспанцям також добре відомо, що подорожу­вати залізницею економніше у період так званих “Dias Azules” (дні, які не співпадають із святами та канікулярними періодами, в цей час знижуються ціни на залізничні квитки). Усі французи добре знають, що Madeleine — це одна з найбільших церков Парижа, яка знаходиться в центрі міста, а Jardin des Plantes — зоопарк у Парижі. Французи знають, що можна купити в Marche aux Puces, а що в Uniprix; що найдешевшим буде студентський обід, одержаний на Bon de repas, і що T.G.V. — це поїзд, яким найшвидше можна доїхати з Парижа до узбережжя Ла-Маншу. Усім німцям добре відомо, що der Ku-Damm — це скорочена назва від Kurfürstendamm — центральної вулиці Берліна з магази­нами, готелями, ресторанами, а TEE — Züge / Trans-Europa-Express-Züge — це транс’європейський поїзд-експрес, що курсує між найбільшими західноєвро­пейськими містами; що West Athen (“Західні Афіни”) — це образна назва Мюн­хена як міста з великою кількістю музеїв, театрів, високою музичною культу­рою та архітектурою, а Weißer Sonntag — це назва першої неділі після Пасхи.

Подібні відомості відносяться до так званих фонових знань. Вони с харак­терними для жителів конкретної країни і здебільшого невідомі іноземцям, що звичайно ускладнює процес спілкування, оскільки взаєморозуміння неможливе без принципової тотожності в обізнаності комунікантів про оточу­ючу дійсність. Зазначені фонові знання, як видно з прикладів, реалізуються у певних мовних засобах, хоча і не вичерпуються ними. До таких засобів належать реалії (безеквівалентні лексичні одиниці, абревіатури, назви подій суспільного й культурного життя країни, імена історичних осіб) та фонова лексика.

Безеквівалентні лексичні одиниці називають поняття, які не існують в інших мовах та культурах іангч : Tower, pub city: icnr corrida, muleta. /nfra machete: фр.: le troubadour, te sabot, mardi gras, Se chantilly; кім:, der Krindel, der Karpfen blau, der Kapuziner, der Bondon).

Фоновою лексикою називається іншомовна лексика, що відрізняється лексичними фонами (рівень лексичного поняття при цьому співпадає) від лексики рідної мови. Наприклад, англ.: drug-store, letter-box; ten.: el institute, el profesor; фр.: le journal, ГЕсоїе Normale; нш.: das Konfekt, der Ersatz, der Platz. Крім того, лексика з національно-культурним компонентом може бути пред­ставлена фразеологізмами, афоризмами, формулами мовленнєвого етикету.

Своєрідність цих мовних засобів зумовлює необхідність розробки і вико­ристання спеціальних методичних прийомів для їх презентації та засвоєння. Так, у процесі семантизації лексичних одиниць повинні розкриватися як їх лексичні поняття, так і лексичний фон. З урахуванням цього оптимальним способом семантизації вважається коментар. Він може бути декількох видів: одиничний, системний, комплексний.

Одиничний коментар використовується для семантизації окремих лексич­них одиниць в їх основному значенні (англ.: City — історичний центр Лондона, сьогодні фінансовий та діловий центр Великої Британії; ісп.: selva — вологі тропічні ліси Південної Америки, що розташовані в Амазонській низині; фр.: la bilie — кулька для гри, дуже поширеної у Франції; нім.: die Schultüte — барвистий пакет із ласощами та подарунками, який отримує першокласник у перший день шкільних занять). Прикладом цього прийому семантизації є коментарі у лінгвокраїнознавчих довідниках і словниках шкільних підруч­ників з іноземної мови.

Системний коментар розкриває значення слів, об’єднаних одним родовим поняттям. Визначальною рисою цього прийому є наявність загальної та виділений спеціальної характеристики слова, що семантизується. Так. англійське слово Halloween (або ісп. las Fallas; нім. der Fasching) можна дати в одному ряду з Christmas (ісп. Navidad; фр. leNoel; нім. Weihnachten). Родовим поняттям для цих слів буде “національні свята”. У процесі навчання вчитель має доповнити/уточнити характеристики кожного видового поняття, назвати дати, вказати на специфіку тощо.

Комплексний коментар використовується для семантизації тематичної лексики. Так, при обговоренні теми “Життя молоді” не обійтись без характер­них для конкретної країни назв навчальних закладів, улюблених розваг, місць, де відпочиває молодь тощо. Такі лексичні одиниці є методично доцільним семантизувати разом.

Як правило, більшість лексичних одиниць (безеквівалентна та фонова лексика), необхідних для передачі країнознавчої інформації, відображають КЧЮЧОВІ ПОНЯТТЯ. ЯКІ можна розкрити через поняття-супутники. Піо фор'.;} ють їх фон. Такі особливості лексики вимагають пошуку відповідних прийо­мів і подачі, які б у доступній та наочній формі допомогли учням усвідомити ці структурно-смислові зв’язки. Таким прийомом є колажування, котре передбачає нарощування фону будь-якого ключового поняття і створення у такий спосіб зоросмислового схематичного образу поняття, що засвою­ється. Створений образ має форму колажу — наочного посібника, схожого на плакат, який готується шляхом наклеювання (вставляння у прорізи, прикріплення на магнітну дошку вербальних (картки з лексичними одини­цями) та невербальних (малюнки, фото тощо) матеріалів. У центрі колажу знаходиться ключове поняття, а навколо нього розміщуються поняття- супутники, що складають його фонове оточення. Будуватися колаж може учнями під керівництвом учителя у процесі читання тексту країнознавчого характеру. Можливе і створення колажу самим учителем під час подачі усного коментаря. Нижче наводяться приклади таких колажів, виконаних англійською та іспанською мовами

.Приклади колажів