- •Викладання іноземних мов
- •Допущено Міністерством освіти України
- •Система навчання іноземної мови (за і. Л. Бім)
- •Англійська мова.
- •З Схема 4 Лінгвопсихологічні основи навчання іноземних мов агальна система вправ для навчання спілкування іноземного мовою
- •Умовні позначення до схеми 4 “Загальна система вправ для навчання спілкування іноземною мовою”
- •Шкільним граматичним мінімум
- •Поняття “граматична структура” і “зразок мовлення”
- •Форми і функції інфінітива в англійській мові
- •Ознайомлення з новими лексичними одиницями
- •Опори та орієнтири для подолання труднощів аудіювання
- •Засоби контролю розуміння прослуханого аудіотексту
- •Приклад 8.
- •Труднощі оволодіння діалогічним мовленням
- •Етапи навчання діалогічного мовлення
- •І група вправ
- •Вправа 2.
- •Вправа 4.
- •Група вправ
- •Вправа 5.
- •Вправа 6.
- •Ill група вправ
- •Мікробіолог і
- •Мікродіапог 2
- •Вправа 8.
- •Структурно-мовленнєва схема (за мікродіалогом 1)
- •Вправа 9.
- •Група вправ
- •Вправа 10.
- •Учитель:
- •Вправа 11.
- •Учитель:
- •Наведемо кілька комунікативних завдань до вправ на створення учнями діалогів у межах різних тем, передбачених чинною програмою з іноземних мов.
- •Вправа 12.
- •Вправа із.
- •Вправа 14.
- •Вправа 15.
- •Мовні особливості монологічного мовлення
- •Етапи навчання монологічного мовлення
- •Англійська мова.
- •Німецька мова.
- •Французька мова.
- •Вправи і групи
- •Англійська мова.
- •Французька мова.
- •Іспанська мова.
- •Німецька мова.
- •ФІспанська мова ранцузька мова
- •Вправи ш групи
- •Характер текстів для читання
- •Вправи з техніки читання ізольованих слів та словосполучень
- •Вправи на прогнозування форми слова
- •Вправи на розвиток навичок синтагматичного членування речень та їх інтонаційного оформлення
- •Шжші Навчання читання як виду мовленнєвої діяльності
- •А. Читання з розумінням основного змісту тексту (ознайомлювальне читання)
- •В. Читання з метою пошуку необхідної інформації чи інформації, яка цікавить
- •(Вибіркове/ переглядове читання)
- •Чинна шкільна програма підкреслює, що письмо є метою і важливим засобом навчання іноземної мови.
- •Подіння письмом на базовому рівні передбачає досягнення елементарної
- •Навчання каліграфії
- •Франц.: atrec (carte) obett (botte) atil (lait) ‘захована” назва:
- •Нім.: дня тижня (Montag) icn.: otpia (patio) ocinc (cinco) embohr (hombre)
- •У сьомому-дев ’ятому класах
- •І і. Контрольні роботи для перевірки знань мовного матеріалу - лексичного і граматичного
- •Початкова школа (1-4 класи)-
- •Поступове упровадження раннього навчання однієї з іноземних мов у початкових класах - одна з характерних рис сучасної загальноосвітньої школи.
- •Навчання іноземної мови в початковій школі починається з другого класу.33
- •Основна школа (5-9 класи)
- •Старша школа (10-12 класи)
- •Тематичний план уроків у ... Класі
- •План-конспект уроку № ... В ... Класі
- •Картка учня
- •Картка 1
- •Діалог-схема
- •Діалог-схема
Потім учитель розподіляє час у хвилинах на кожну частину уроку. Без урахування умов навчання важко навести співвідношення між різними етапами уроку. Воно не є стабільним. Проте методично обгрунтованим слід вважати такий розподіл часу, при якому більша його частина припадає на усне мовлення.
Нарешті вчитель продумує та готує наочні посібники, роздавальний матеріал, підбирає технічні засоби навчання та складає план-конспект уроку.
Ц План-конспект уроку може бути коротким і розгорнутим. Старанно розроблений конспект уроку сприяє чіткому проведенню цього уроку. На початку конспекту вказується дата проведення уроку, його порядковий номер, група/ клас учнів, тема, підгема, цілі, а потім послідовно викладається хід уроку у вигляді докладного сценарію: спочатку вступна частина, потім основна та заключна частини. Узагальнена схема плану-конспекту може мати такий вигляд:
Схема плану-конспекту уроку
Дата
План-конспект уроку № ... В ... Класі
уема; Пїдтема:
Цілі:
Практична/ні
Освітня/ні
Розвиваюча/чі
Виховна/ні
Обладнання уроку:
Схематицнц^ планур0Ку
формулювання правил та завдань, зразки виконання вправ. Нераціональна витрата часу на уроці найчастіше є результатом того, що вчитель неспроможний без попередньої підготовки чітко сформулювати запитання чи завдання, просто й доступно пояснити те чи інше явище. Тому рекомендується описувати навчальну діяльність в конспекті повним текстом, звертаючи увагу на доступність, короткість, точність та ясність мовлення вчителя на уроці.36
уаІШВ Вимоги до уроку іноземної мови
Педагогічна наука розглядає процес навчання як свідому й цілеспрямовану сумісну діяльність учителя та учнів. В сучасній школі ця діяльність здебільшого проходить в рамках уроку, який доповнюється самостійними заняттями вдо]ма, позакласною роботою та факультативними заняттями з предмета.
"-Урок ІМ як основна організаційна одиниця навчального процесу є його частиною і водночас самостійною, цілісною ланкою. До нього ставляться ті ж загальнодидактичні й методичні вимоги, що й до всього навчального процесу. В ньому синтезуються закономірності навчання, органічно взаємодіють цілі, зміст і методиДрін реалізує методичну концепцію, покладену в основу навчання. Тому проблеми уроку звичайно розглядають разом з питаннями методики та організації циклу уроків.
[Сутність уроку як самостійного цілого зумовлена його методичним змістом
сукупністю положень, що визначають його особливості, структуру, види та прийоми роботи.
Розглянемо вимоги до уроку ЇМ, що випливають з цілей, змісту та технології навчання цього предмета у школі.
Мовленнєва спрямованість уроку ЇМ. Визначення мовленнєвої діяльності як основного об’єкта навчання передбачає формування чотирьох видів цієї діяльності - слухання, говоріння, читання, письма на уроці ІМ. Для досягнення таких цілей необхідна,(по-перше, практична орієнтація уроку, тобто переважання вправляння у спілкуванні над повідомленням знань та їх осмисленням. Кожен урок повинен мати конкретні практичні цілі, спрямовані на формування мовленнєвих навичок та вмінь. По-друге, мовленнєва спрямованість уроку означає комунікативний характер вправляння, ^акі вправи як повторення за вчителем, переклад, складання речень за зразком, переказ тексту і т.п. мають бути також підпорядковані комунікативним цілям. Комунікативне вправляння- це завжди мовленнєва діяльність в нових ситуаціях з певною метою. Виконуючи комунікативну вправу, учень вирішує поставлене учителем розумово-мовленнєве завдання, його мовлення пов’язане з конкретною природною або створеною штучно ситуацією спілкування.
Комунікативна атмосфера повинна пронизувати весь урок, починаючи з повідомлення вчителем завдань уроку (“Сьогодні ми поговоримо про те, як можна відпочити на канікулах, прочитаємо казку, навчимося виражати прохання англійською (французькою, німецькою, іспанською) мовою і закінчуючи підсумком уроку, коли вчитель оцінює роботу учнів, наголошуючи на їх досягненнях саме в оволодінні комунікацією.
Комплексність уроку ІМ. Ця особливість уроку зумовлена природою мовлення: у мовленні всі види діяльності взаємодіють, сприяють формуванню один одного. Отже на уроці ЇМ?всі аспекти мови - фонетичний, лексичний, граматичний - вивчаються взаємопов’язано, взаємозумовленим є й навчання видів мовленнєвої діяльностІ-Л'ак, кожна доза мовного матеріалу повинна опрацьовуватись в усіх видах мовленнєвої діяльності. Наприклад, засвоюючи структуру активного граматичного мінімуму, необхідно передбачити вправи у вживанні та розумінні цього явища в усіх видах мовленнєвої діяльності. Для засвоєння структури пасивного граматичного мінімуму необхідна практика в читанні чи аудіюванні. Це проте не означає, що на уроці в однаковій мірі розвиваються всі види мовленнєвої діяльності. Один чи два з них будуть переважати над іншими.
Іноземна мова - мета і засіб навчання, Це положення пов’язане з використанням засобів мовної наочності для оволодіння діяльністю на ІМ, що реалізується завдяки мовленню вчителя. Мовлення вчителя виконує дві важливі функції. По-перше, воно використовується для організації вчителем навчання та виховання на уроці. Отже воно повинно бути виразним, переконливим, грамотним, економним. По-друге, мовлення вчителя ТМ на відміну від вчителів інших предметів є засобом навчання, тобто зразком для наслідування, опорою, котру може використати учень, стимулом, що спонукає до мовлення. Тому воно має бути зразковим, тобто нормативним; автентичним, тобто саме так у даній ситуації сказав би носій мови; адаптивним, тобто відповідати можливостям та мовленнєвому досвіду учнів; різноманітним за засобами вираження думки.
Створення іншомовної атмосфери на уроці має стати одним із завдань учителя ІМ, тому він повинен прагнути до ведення уроку виключно ІМ. Спочатку доцільно перекладати учням свої розпорядження на рідну мову, а з часом обмежити її використання тільки найнеобхіднішими ситуаціями. Проте при значущості мовлення вчителя воно не повинно займати більше 10% часу уроку. Решта часу повинна бути віддана мовленню учнів.
Висока активність розумово-мовленнєвої діяльності учнів. Ефективність уроку визначається ступенем розумово-мовленнєвої активності учнів, і завдання вчителя полягає у залученні їх до акгавної внутрішньої розумової та зовнішньої мовленнєвої діяльності і підтриманні її протягом уроку. До факторів, що стимулюють розумово-мовленнєву діяльність, відноситься використання змістовного та інформативного навчального матеріалу, що відповідає інтелектуальному розвитку учнів; постановка цілей, що спонукають учнів до вирішення комунікативних завдань, до висловлювання власних думок; застосування прийомів навчання, що дають можливість кожному учню брати безпосередню участь у мовленнєвій діяльності та максимально збільшують їх активний час на уроці (самостійна робота, колективні форми навчання тощо).
Стимулювання активності учнів має бути пов’язаним з розвитком у них мовленнєвої ініціативи. Це означає, що домінувати на уроці повинен учень, а не вчитель, Така вимога відповідає особистісно-діяльнісному підходу, згідно з яким у центрі навчання знаходиться суб’єкт-учень. Учитель в контексті цього підходу організовує, спрямовує і коректує навчальний процес, виходячи з інтересів учня, рівня його знань та вмінь (І.О. Зимня, 1991, С. 63).
Різноманітність форм роботи учнів. З огляду на сучасну тенденцію навчання, згідно з якою учень розглядається як суб’єкт навчальної діяльності, актуальним є застосування таких її форм, котрі інтенсифікують навчання, спонукають до активної роботи кожного учня і разом з тим дають йому можливість самому регулювати темп та умови виконання діяльності. Вимога різноманітності форм роботи є особливо важливою для навчання усного мовлення, адже на відміну від аудіювання і читання, які легко організувати як синхронну діяльність, усне мовлення потребує взаємних контактів, які й повинен забезпечити вчитель на уроці.
Особливий ефект у цьому смислі дає поєднання індивідуальних форм роботи з колективними. До індивідуальних форм відносять роботу у фронтальному режимі (відповіді учнів по черзі), опитування окремих учнів, індивідуально-масове тренування (самостійне синхронне виконання завдань з аудіювання, читання, письма, а також говоріння у режимі “учень-диктор”, проговорювання або читання хором за вчителем чи диктором). Колективні форми роботи охоплюють колек- тивно-масове тренування в парах без змін або із зміною партнерів (напр., прийоми “шеренги”, “натовп”) та в малих групах від трьох до п’яти учасників (самостійне синхронне виконання вправ учнями у двійках, трійках і т.п.), хорове реплікування в режимі група - група, група - один учень, один учень - група. Колективні форми роботи учнів є перспективними для навчання спілкування. Вони не тільки збільшують активний час діяльності учнів, але й знижують стан тривожності, допомагають подолати боязнь помилок, формують в учнів почуття колективізму.
Мотиваційне забезпечення навчальної діяльності. Мотивація, під якою розуміють спонукальні сили до вивчення ІМ, зумовлена суб’єктивним світом учня, вона визначається його власними бажаннями, пристрастями, особистішою зацікавленістю у навчанні. На уроці ІМ мотивація забезпечується рядом факторів.
По-перше, матеріал, що використовується на уроці, повинен бути цікавим, відповідати смакам та уподобанням учнів. Це може бути не тільки цікавий текст, але й сучасна пісня, поезія, гумор тощо.
По-друге, прийоми роботи з навчальним матеріалом повинні приваблювати учнів. Цьому сприяють колективні форми роботи, де учень відчуває себе
суб’єктом спілкування, навчальні ігри (ігри-конкурси, змагання, ігри на здогадку, рольові ігри, буквені ігри, рухливі ігри і т.п.), що ставлять учнів у життєву ситуацію, проблемні завдання до вправ, які сприяють інтелектуальному розвитку учня.
По-третє, учень повинен усвідомлювати рівень своєї успішності у вивченні ІМ, бо це викликає задоволення собою, відчуття прогресу в учінні. Успішність учіння досягається доступними та посильними навчальними завданнями, ЇЇ оцінкою з боку вчителя та учнів. Щоб завдання було посильним, учень повинен мати можливість скористатися зразком виконання дії, необхідними опорами, ключами для самокорекції, що може забезпечуватись використанням різноманітних допоміжних засобів навчання, як нетехнічних, так і технічних. Оцінку успішності учня не слід ототожнювати виключно з балом. Учитель має широко використовувати заохочувальні репліки оцінного характеру типу:
Англ. That’s excellent work. Ісп. jEstabien!
T
Excelente.
Has contestado bien.
hat’s a good start. You’re really trying hard.
Франц. Tu fais du progres.
Tu as reussi.
Mes felicitations: tu as du succes.
Hm. Schön!
Du hast gut geantwortet.
Du hast dich sehr gut vorbereitet
.
Таке позитивне підкріплення на уроці сприяє росту інтересу до предмета, викликає впевненість у собі.
По-четверте, на мотивацію навчання позитивно впливає сприятливий психологічний клімат на уроці. Атмосфера спокійної врівноваженості, взаємної довіри, відчуття рівноправносгі, партнерства у спілкуванні викликає в учніз задоволення від навчального процесу, бажання брати в ньому участь. Сприятливо впливають також моменти релаксації (музичний фон, фізкульт- паузи), котрі знімають втому в учнів, підвищують їх загальний тонус і, таким чином, перешкоджають спаду мотивації. Знання вчителем вищезгаданих мотиваційних засобів та їх застосування сприяє успішному навчанню ІМ.
Учитель іноземної мови
Провідна роль у здійсненні навчально-виховного процесу у школі завжди належала і належить учителеві.
Навчальний процес з іноземної мови в сучасній школі це, перш за все, спільна діяльність учителя та учнів, де учень є суб’єктом навчання та спілкування нарівні з учителем. Вступаючи в стосунки співробітництва, учитель орієнтується не на функції дитини як учня (згідно з якими віч повинен виконати вправу, вивчити правила, прочитати текст і т.п), а на його особистість та перспективи його розвитку. Від поведінки вчителя буде залежати, чи відчує себе учень партнером у спілкуванні з ним. Учитель повинен говорити природно, невимушено, звертаючи увагу на реакцію співрозмовника, не читати свої репліки з плану
-конспекту чи з карток. При спілкуванні він повинен враховувати інтереси співрозмовника, стежити за виразністю своєї інтонації, жестів, міміки, за тим, як він рухається, стоїть, сидить. Учитель завжди має бути доброзичливим, учень повинен відчувати, що його інтереси - це інтереси вчителя. Доброзичливість повністю виключає на уроці роздратованість, грубість, окрик.
Навчання іноземної мови як навчання спілкування вимагає від учителя таких якостей, які забезпечили б реалізацію цілей навчання та його ефективність. Учитель є джерелом інформації, лідером колективу, взірцем морально-етичних норм поведінки, моделлю майбутньої мовленнєвої діяльності, організатором психологічного клімату і керівником взаємовідносин в учнівському колективі.
Зростають вимоги до особистих якостей учителя, його професійної підготовки. Сучасний вчитель як особистість характеризується такими якостями:
широкою освіченістю, загальною культурою, інтелігентністю, високороз- виненою моральною свідомістю, почуттям відповідальності за свою працю;
любов’ю до дітей, тактом, здатністю формувати всебічно розвинену, творчу особистість школяра;
глибокими знаннями та професійним мисленням, що дає змогу розуміти суть педагогічних явищ та приймати оптимальні рішення питань навчання іноземної мови, умінням творчо використовувати передовий педагогічний досвід, індивідуальним стилем роботи;
потягом до самоосвіти та самовдосконалення.
Перераховані якості визначають педагогічну культуру, пізнавально-творчу спрямованість особистості вчителя, що формуються всією системою його професійної підготовки.
Професійна підготовка вчителя іноземної мови включає в себе володіння іноземною мовою як засобом усної та писемної комунікації в усіх сферах спілкування, а також як засобом педагогічної діяльності в різних умовах з урахуванням цілей навчання, вікових особливостей школярів та їх мовної підготовки.
Учитель повинен мати загальнолінгвістичні знання про мову як суспільне явище, про її зв’язок з мисленням, культурою, про систему та рівні мови, сучасні напрями в лінгвістичній науці та вміти використовувати їх у процесі навчання іноземної мови, володіти знаннями і вміннями з психології та педагогіки, мати належну культурно-естетичну підготовку. Остання передбачає знання світової культури, в тому числі глибоке знання культури свого народу і культури народу тієї країни, мова якої вивчається, володіння вмінням виконувати функції культурного посередника між двома народами.
Особливе місце в підготовці вчителя займають професійно-методичні знання та вміння, які визначають методичну майстерність учителя іноземної мови. Учитель повинен мати глибокі знання методики викладання іноземної мови та вміти застосовувати їх у процесі навчання. Ці знання та вміння забезпечать виконання основних професійно-методичних функцій учителя
іноземної мови: комунікативно-навчальну, виховну, гностичну, конструк- тивно-плануючу, організаторську.1
Тили І структура уроків іноземної мови
Основними критеріями класифікації уроків ЇМ є цілі уроків та рівень сформованості навичок і вмінь. На цей час в методиці узвичаєно поділ уроків на два основних типи. Перший тип - уроки, що спрямовані на формування мовленнєвих навичок користування мовним матеріалом. На таких уроках має місце ознайомлення з новим мовним матеріалом та тренування з метою Його використання в аудіюванні, говорінні, читанні та письмі. Проте тут може мати місце і практика на основі засвоєного матеріалу. Другий тип - це уроки, що спрямовані на розвиток мовленнєвих умінь. На уроках цього типу переважає практика в мовленнєвій діяльності. Однак їй може передувати певна кількість тренувальних вправ, котрі готують до неї.
Безумовно, описані типи уроків не виступають в абсолютно чистому вигляді. Уроки ІМ об’єднуються спільними рисами, проте реалізуються вони в різних варіантах, формуючись у різні види уроків в залежності від характеру навчальної діяльності.
Логіка уроків першого типу зумовлена особливостями нового‘матеріалу і того виду мовленнєвої діяльності, в якому він буде використовуватись. В межах цього типу можна виділити такі види уроків: ознайомлення з новими ЛО та формування лексичних навичок усного мовлення і читання, ознайомлення з новими ГС та формування рецептивних граматичних навичок і т.п.
Побудова уроків другого типу залежить від виду мовленнєвої діяльності, що розвивається, та особливостей його розвитку в учнів. Це можуть бути уроки розвитку умінь аудіювання та говоріння, усного мовлення та читання, говоріння та письма тощо. —?
Структура уроку визначається його змістом і місцем у циклі уроків^ Традиційно урок складається з етапів. Поняття “етап” пов’язане з рухом до поставленої мети в рамках певного відрізку часу, тому етап усталений в дидактиці як структурна одиниця уроку. Проте один лише “набір” етапів уроку, розташованих у певній послідовності, не складає його структури. Структура уроку зумовлюється сукупністю закономірностей його внутрішньої організації, згідно яких компонуються його етапи.
Г Розглянемо внутрішню організацію уроку ІМ. В цілісній Його структурі виділяється початок, основна та заключна частини уроку.; До основних компонентів початку уроку відносять організаційний момент та мовленнєву зарядку. Початок уроку виконує дві важливі функції: організацію класу до активної роботи на уроці (привітання, приведення учнів до готовності співпрацювати,
! Див. також розд. ! .1.4.
повідомлення цілей уроку) та створення іншомовної атмосфери з метою переведення учнів на іншомовну мовленнєву діяльність^
Особливу увагу слід приділяти мовленнєвій зарядці. Психологічним обгрунтуванням виділення даного компонента є необхідність настройки слухового та артикуляційного апарату учнів на ІМ та переведення їх з рідного на іноземне мовлення. Мовленнєва зарядка найчастіше проводиться у формі бесіди з учнями за певною ситуацією. Вона повинна включати засвоєний матеріал і бути психологічно мотивованою, тобто природною. Приводом для бесіди може бути актуальна подія, випадок чи новина. Стереотипні діалоги про погоду, пори року, що не випливають із ситуації в класі, не дають учням необхідного емоційного настрою для комунікативної практики на уроці.
Окрім бесіди функцію введення учнів в атмосферу іноземного мовлення може виконувати аудіювання учнями коротких оповідань чи жарту, огляд поточних подій, розучування римівки, вірша, прислів’я, фонетична зарядка тощо. Слід уникати одноманітності у проведенні мовленнєвої зарядки, бо це притупляє інтерес до ІМ. Новизна її змісту, невимушеність атмосфери, в якій вона проводиться, надає уроку потрібного тону, залучає учнів до подальшої навчально-комунікативної діяльності,
^ В ході основної частини уроку вирішуються його головні завдання. Вона^ маже включати такі компоненти: подача нового матеріалу, тренування учнів у вживанні цього матеріалу в мовленні, практика в мовленнєвій діяльності, систе- матизація/узагальнення вивченого і контроль мовленнєвих навичок та вмінь^ При плануванні введення нового матеріалу важливо правильно визначити обсяг матеріалу для цього уроку, послідовність його презентації та співвідношення витрат часу на пояснення матеріалу та його тренування на користь останнього.
Найбільшу частину уроку займає вправляння (тренування та практика в мовленнєвій діяльності). Це його провідні компоненти. Особливістю навчального процесу з ІМ є те, що на уроці має місце тренування як щойно введеного, так і раніше поданого, але ще не засвоєного матеріалу. Отже характер тренування чи практики буде залежати від поставленої учителем мети уроку. При цьому важливо пам’ятати, що мета уроку має бути реалізована у комплексі вправ, до якого органічно входять як умовно-мовленнєві (для формування навичок), так і мовленнєві (для розвитку вмінь) вправи.
Формування міцних навичок та вмінь неможливе без узагальнення вивченого, без приведення в систему засвоєних знань, навичок та вмінь. Тому в урок необхідно включати завдання на узагальнення вивченого. Слід наголосити, що подібні завдання можуть передбачати не тільки систематизацію мовного матеріалу, але й актуалізацію навичок та вмінь у межах вивчених тем.
Контроль мовленнєвих навичок та вмінь здійснюється або безпосередньо в ході навчального процесу (поточний контроль), або на етапі завершення теми
чи певного періоду навчання (тематичний та підсумковий контроль). У першому випадку на контроль, який залишається самостійним компонентом уроку, не відводиться спеціального часу, як це має місце у другому випадку, коли контроль може займати частину уроку або цілий урок.
Слід окремо зупинитись на питанні контролю або перевірки виконання домашнього завдання на уроці. Якщо виконані вправи мають бути перевірені на уроці, то це можна здійснити двома способами: або присвятити цьому окремий етап уроку, що логічно випливає із завдань конкретного уроку, або включити домашню вправу у відповідну класну вправу, що актуалізує матеріал домашнього завдання і в ході якої стає можливим контроль та оцінка виконання домашнього завдання. Обидва способи є ефективними за умови, якщо перевірка домашнього завдання не відокремлюється штучно від етапів уроку, тобто не порушує його логіки.
Кінець уроку повинен підсумувати те, чого було досягнуто на уроці. Його компонентами є повідомлення домашнього завдання та підбиття підсумків уроку. При поясненні домашнього завдання важливо передбачати також його запис на дошці, короткі інструкції щодо способів його виконання та оформлення. В окремих випадках доцільно перевірити, як учні зрозуміли завдання і чи зробили відповідні записи в щоденниках. Завершуючи урок, учитель підсумовує успіхи учнів, торкаючись разом з тим і недоліків їх роботи, оголошує та мотивує оцінки, записує їх в журнал та щоденники учнів, роз’яснює домашнє завдання.
В даній структурі уроку не всі компоненти постійні. Не на кожному уроці має місце подача нового матеріалу, систематизація вивченого тощо. Певне співвідношення компонентів уроку, їх послідовність та взаємозв’язок залежать від типу уроку. Підсумуємо викладене у таблиці.
Структура уроку ЇМ Таблиця 9
Частини
Компоненти уроку
Постійні
Змінні
уроку
компоненти
компоненти
Початок
Організаційний момент
+
уроку
Мовленнєва/фонетична зарядка
+
Основна
Подача нового матеріалу
+
частина
Тренування у мовленні
+
уроку
Практика у мовленні
Систематизація вивченого
+
Контроль навичок та вмінь:
- поточнии
+
~ тематичний, підсумковий
+
Заключна
Повідомлення домашнього
+
частина
завдання
уроку
Підсумки уроку
+
Отже структура уроку відбиває закономірності процесу навчання, його логіку.
Компоненти уроку спід відрізняти від його етапів. Так, подача матеріалу, тренування та практика в мовленні можуть бути також етапами уроку, проте поточний контроль навичок та вмінь учнів не може бути виділений в окремий етап.
Порядок слідування компонентів не є незмінним: він залежить від мети уроку, його зв’язку з попереднім та наступним уроками, характеру матеріалу.
шшт Аналіз уроку іноземної мови ч
Високий професіоналізм, педагогічна майстерність учителя досягаються не лише у процесі систематичної, вдумливої, творчої підготовки до своїх уроків, але й за рахунок проведення аналізу та узагальнення досвіду колег, збагачення на цій основі своєї практики ефективними прийомами навчання.Уміння спостерігати та аналізувати педагогічний процесе професійно необхідним для кожного вчителя. Воно складає основу успішної реалізації дослідницької функції вчителя, а також є базою для оволодіння самоаналізом, що є запорукою високого професіоналізму.
Аналіз уроку іноземної мови вимагає як всебічних знань про урок, так і спеціальних умінь його спостереження та оцінювання. Складність аналізу уроку полягає не тільки в багатоплановості останнього, але й у специфічності окремих його компонентів і типів. Проте існують певні характеристики, які є обов’язковими для кожного уроку іноземної мови. Це насамперед відповідність конкретного уроку основним вимогам до уроку'іноземної мови, зумовленим специфікою цілей, змісту і технології навчання саме цього предмета в середніх навчальних закладах. Реалізація вчителем саме цих вимог повинна стати об’єктом загального аналізу уроку іноземної мови, метою якого є цілісна оцінка уроку через призму його особливостей, в однаковій мірі притаманних усім типам уроків. До таких вимог відносяться:
цілеспрямованість уроку,
структурна цілісність і змістовність уроку,
активність учнів на уроці,
відповідність мовленнєвої поведінки вчителя цілям, змісту та умовам навчання,
результативність уроку.
З урахуванням сказаного можна запропонувати схеми загального та поглибленого аналізу уроку іноземної мови, складовими частинами яких виступають основні вимоги до уроку ІМ.
Схема загального аналізу уроку
І. Цілеспрямованість уроку.
І. Визначити тему уроку, місце уроку в тематичному циклі, тип уроку.
Назвати цілі уроку: практичні, виховні, загальноосвітні, розвиваючі.
Встановити відповідність поставлених цілей типу уроку та його місцю в тематичному циклі уроків.
Структура та зміст уроку.
Зафіксувати етапи уроку в їх послідовності.
Встановити відповідність прийомів навчання основним цілям уроку.
Оцінити раціональність співвідношення тренувальних і мовленнєвих вправ.
Назвати допоміжні засоби навчання, що використовувались, оцінити їх доцільність та ефективність.
Визначити розвиваючу, виховну, освітню цінність мовленнєвого матеріалу уроку і вправ, їх відповідність віковим інтересам учнів.
Активність учнів на уроці.
Визначити основні форми взаємодії вчителя та учнів на уроці, їх місце (на якому етапі, для виконання яких завдань) та ефективність.
Назвати прийоми стимулювання мовленнєвої і розумової активності учнів.
Мовленнєва поведінка вчителя.
Визначити відповідність мовлення вчителя мовній нормі, його адаптованість до рівня мовної підготовки учнів і вимог шкільної програми.
Визначити ступінь володіння виразами класного вжитку.
Оцінити чіткість і доступність формулювання вчителем завдань для учнів та зверненість його мовлення до учнів.
Визначити доцільність використання рідної мови вчителем на уроці.
Встановити співвідношення мовлення вчителя та учнів на уроці.
Результативність уроку.
Підсумувати те, чого навчились учні на уроці.
Визначити відповідність рівня сформованості мовленнєвих навичок та вмінь поставленим цілям.
Оцінити об’єктивність та мотиваційний потенціал виставлених учителем оцінок.
Схема поглибленого аналЬу уроку
Цілеспрямованість уроку.
Визначити практичну, виховну, розвиваючу, загальноосвітню цілі уроку.
Встановити відповідність цілей уроку його місцю в ситуативно- тематичному циклі, типу уроку та етапу навчання.
Структура та зміст уроку.
Назвати етапи уроку.
Співвіднести їх послідовність і розподіл у часі з поставленими цілями та віковими особливостями учнів і конкретними умовами навчання.
Дати детальну характеристику зафіксованим етапам уроку.
А. Початок уроку:
визначити форму проведення уроку та оцінити мотиваційний потенціал, відповідність віковим особливостям і рівню мовної підготовки учнів;
сформулювати навчальні завдання початку уроку та визначити їх зв’язок з цільовою установкою уроку;
встановити відповідність використаних прийомів поставленим цілям; оцінити ефективність використаних засобів навчання; охарактеризувати мовленнєву поведінку вчителя.
Б. Основна частина уроку (з урахуванням наявності конкретних ланок уроку):
а) подача нового мовного матеріалу:
визначити адекватність прийомів навчання етапам формування мовленнєвих навичок, труднощам засвоєння даного матеріалу і рівню підготовки учнів;
оцінити рівень вмотивованості та мовленнєвої спрямованості подачі мовного матеріалу, забезпечення мовленнєвої та розумової активності учнів;
назвати використані прийоми поточного контролю та оцінити їх адекватність поставленим цілям;
визначити виховний, освітній, розвиваючий потенціал використаних прийомів та їх відповідність віковим особливостям учнів;
~ оцінити мовленнєву поведінку вчителя;
б) активізація дій учнів у використанні мовного матеріалу:
встановити відповідність мовленнєвих одиниць та послідовності вправ етапам формування мовленнєвих навичок;
визначити співвідношення некомунікативних і умовно-комунікативних вправ та оцінити його раціональність з урахуванням труднощів засвоєння мовного матеріалу;
оцінити рівень вмотивованості та мовленнєвої спрямованості тренування;
визначити прийоми активізації роботи всіх учнів та оцінити ефективність прийомів з урахуванням вікових особливостей учнів;
встановити зв’язок урочного тренування з виконаним домашнім завданням, оцінити ефективність форм його перевірки;
~ назвати використані допоміжні засоби навчання, оцінити ефективність та відповідність віковим особливостям учнів і рівню їх підготовки; визначити прийоми поточного контролю та оцінити їх адекватність поставленим завданням;
визначити виховний, розвиваючий, освітній потенціал використаних прийомів навчання;
оцінити мовленнєву поведінку вчителя;
в) практика учнів у спілкуванні:
оцінити рівень вмотивованості та ситуативної забезпеченості іншомовного спілкування учнів;
~ визначити відповідність методичних прийомів етапам розвитку мовленнєвих умінь;
назвати прийоми активізації роботи всіх учнів; визначити адекватність прийомів контролю його об’єктам;
встановити зв’язок урочної роботи з виконаним домашнім завданням та оцінити ефективність форм його перевірки;
визначити виховний, розвиваючий, освітній потенціал використаних прийомів навчання;
оцінити мовленнєву поведінку вчителя.
В. Завершення уроку:
оцінити своєчасність і чіткість пояснення домашнього завдання, його підготовленість проведеним уроком і мотивуючий потенціал; визначити забезпеченість усвідомлення учнями досягнутого рівня практичного володіння мовою;
оцінити об’єктивність виставлених оцінок, їх мотиваційний і виховний потенціал.
Результативність уроку.
Визначити ступінь успішності виконання плану уроку.
Встановити відповідність досягнутого на уроці рівня сформованості мовленнєвих навичок та умінь поставленим цілям.
Рекомендації щодо удосконалення уроку.
Залежно від результатів уроків сформулюйте конкретні поради щодо: поліпшення вибору методичних прийомів навчання:
забезпечення вмотивованості і мовленнєвої спрямованості вправ;
удосконалення організаційних форм уроку; раціональність використання допоміжних засобів навчання;
поліпшення мовленнєвої поведінки вчителя.
ВІЗДІ Індивідуалізація процесу навчання іноземної мови
В методиці навчання іноземних мов розроблені різноманітні форми реалізації індивідуального підходу до учнів: самостійна робота (self-directed learning) під керівництвом учителя; самостійне оволодіння (autonomous learning) іноземною мовою наодинці чи у групі шляхом широкого використання різноманітних підручників і посібників, але під керівництвом учителя; самостійне оволодіння (home learning) іноземною мовою шляхом опрацювання навчального посібника без допомоги вчителя; індивідуальна робота (one-to-one teaching) з одним чи кількома вчителями; самостійне оволодіння іноземною мовою у спеціалізованих центрах (self-access centres). Під індивідуальним підходом мається на увазі навчання учнів іноземного мовлення у групі /класі за єдиною програмою, але з урахуванням їх індивідуально-психологічних особливостей. При цьому на перший план ставиться завдання допомогти учням оволодіти базовим рівнем іншомовного мовлення, вихід за межі якого завжди бажаний.
Власне індивідуалізація процесу навчання іншомовного мовлення - це цілісна система, яка має охоплювати всі сторони та етапи навчально-виховного процесу з іноземної мови, а також передбачати комплексне врахування і цілеспрямований розвиток компонентів кожної з підструктур психологічної структури індивідуальності учня, що здійснюють значний вплив на якість оволодіння ним іншомовним мовленням. До складу цієї системи входять: 1) цілі індивідуалізації процесу навчання; 2) види індивідуалізації та їх зміст; 3) прийоми та засоби індивідуалізації. Розглянемо компоненти названої системи.
Цілі індивідуалізації процесу навчання іноземної мови поділяються на основні та допоміжні. До основних відносяться:
заповнення прогалин у вихідному рівні володіння учнем іншомовним мовленням і своєчасне усунення нового відставання, що з’являється;
розвиток інтелектуального кругозору, психічних процесів і якостей особистості учня, які відіграють провідну роль в оволодінні іншомовним мовленням;
формування індивідуального стилю оволодіння іншомовним мовленням, який охоплює і вміння самостійної роботи.
Допоміжні цілі індивідуалізації включають:
активізацію навчально-виховного процесу з іноземної мови; стимулювання навчальної діяльності учнів;
створення позитивного емоційного фону навчального процесу тощо.
