1.2 Структура рекреаційних ландшафтів

Структура рекреаційних ландшафтів визначається і формується трьома групами чинників:

- властивостями і структурою попередніх природних (натуральних, на-турально-антропогенних і антропогенних) ландшафтних комплексів, їх ландшафтознавчий аналіз - основа подальшого раціонального використання й функціонування рекреаційних ландшафтів;

- місцерозташуванням, а саме приуроченістю до відповідного типу місцевостей і, особливо, наявних у їх структурі водних комплексів та лісових ділянок;

- характером та історичними особливостями рекреаційного освоєння ландшафтних комплексів [25].

Подальше функціонування та розвиток рекреаційних ландшафтів залежить від сформованого техногенного покриву (забудови), поведінки рекреантів та стійкості ландшафтних комплексів до антропогенних на-вантажень. У сучасній структурі рекреаційних ландшафтів домінують власне рекреаційні ландшафтні комплекси і ландшафтно-техногенні системи [14].

Можливості та проблеми оцінки рекреаційних ландшафтів.

Зараз накопичено достатньо теоретичних і методичних розробок стосовно оцінки рекреаційних ресурсів та рекреаційних умов і значно менше - рекреаційних ландшафтів. Загалом, будь-яка оцінка є суб’єктивною. B.C. Преображенський запропонував три основні типи оцінок природних рекреаційних умов та ресурсів[32]:

1.Медико-біологічний тип оцінок виявляє вплив природних чинників на організм людини і має найважливіше значення при оцінці кліматичних умов та бальнеологічних ресурсів.

2.Психолого-естетична оцінка виявляє вплив ландшафтів на емоційний стан людини. В основі цього типу оцінки лежить визначення емоційної реакції людини на ландшафтні комплекси. При такому підході враховують вертикальний та горизонтальний поділ рельєфу, лісистість, віковий і породний склад дерев, наявність водойм, заболоченість та ступінь рекреаційного навантаження. Однак, при застосуванні цієї оцінки неможливо уникнути суб’єктивізму. Залежно від мети, в одному випадку ландшафтні комплекси можуть отримати найвищу оцінку і ті ж самі ландшафтні комплекси, але для іншої вікової або соціальної групи чи інших видів рекреаційної діяльності - найнижчу. Тому застосовувати психолого-естетичну оцінку треба виважено [14].

3. В основі технологічної оцінки лежить взаємодія людини і природного середовища, де суб’єктом оцінювання виступає рекреаційна галузь. Одним із важливих показників технологічної оцінки є визначення природно-ресурсного потенціалу території [14].

Доцільність застосування того чи іншого типу оцінок визначають як рекреаційні ландшафти, так і рекреанти. Самі по собі ландшафтні комплекси ні погані, ні гарні, і питання про їх значимість виникає лише при взаємодії з ними людини. Тому оцінка буде змінюватися відповідно до мети оцінювання. Потреба оцінювати ландшафтні комплекси визначається більшою мірою потребами планування та проектування. Так, при проектуванні територіально-рекреаційної системи необхідно виявити ландшафтні комплекси, найбільш придатні для проведення того або іншого виду відпочинку [2].

Низка природних рекреаційних умов, які відтворюються через ландшафтні комплекси, є безпосередніми (прямими) природними рекреаційними ресурсами, а частина — опосередкованими (непрямими). Окремі з них виступають також як ландшафтотвірні чинники (сонячна енергія) або є його природними компонентами, які не завжди задіяні безпосередньо у функціонуванні рекреаційних ландшафтів (ґрунти, підстильні породи). Результатом поєднання різних видів природних рекреаційних ресурсів є можливе утворення різних підкласів рекреаційних ландшафтів - оздоровчого, лікувального, спортивного, пізнавального на основі однакових типів (видів) натуральних ландшафтних комплексів.