6 Товарна структура міжнародної торгівлі
Протягом останніх десяті років значно змінилася й товарна структура міжнародної торгівлі, яка виявила декілька нових особливостей:
Основною особливістю стало зростання питомої ваги продукції обробної промисловості. Якщо на початку 20-го століття частка товарів обробної промисловості становила 40%, а частка сировини – 60%, то в середині 90-х ХХ ст. більше ¾ світового експорту припадало на продукцію обробних галузей.
У сучасних умовах підсилюється тенденція до підвищення питомої ваги в міжнародній торгівлі наукоємних, технічно складних виробів. Обмін продукцією машинобудування становить серцевину світової торгівлі (у порівнянні з кінцем
30-х рр. ХХ ст. питома вага машин і транспортного устаткування зросла в ній у 4 рази). Значно збільшилася й роль хімічної продукції. Структурні зміни на користь галузей, пов'язаних із НТР, спираються на більш високі темпи зростання експорту даних видів продукції в порівнянні із загальними темпами його розвитку. Якщо в 1990-1995 рр. вартість світового експорту в цілому за всіма товарними групах зросла в 1,4 рази, то експорт наукоємної продукції - в 1,6 рази.
З іншого боку, з огляду на вищезазначені особливості частка продукції старих та галузей, що зазнають структурної кризи (вугільна, чорна металургія, текстильна, взуттєва, швейна промисловість) у міжнародному обміні знижується або тривалий час істотно не зростає.
Важливою рисою сучасності є те, що на частку промислово розвинених країн світу припадає більша частина як експорту наукоємної продукції, особливо машин й устаткування (у 1995 р. – 76,8%), так й імпорту (66%); на ринку хімічних товарів питома вага у світовому експорті індустріальних країн становить 80,5%, у той час як таких, що розвиваються – 15,9%, країн з перехідною економікою – 3,6%, у світовому імпорті хімічної продукції відповідно – 64,6%, 30,5%, 4,9%.
Друга особливість пов'язана зі скороченням частки сировини й палива в міжнародній торгівлі (у 1937р. частка сировини становила 38,6%, а в 1995р. – 12%).
Положення на ринках сировини й палива складається під впливом боротьби двох тенденцій у світовому господарстві.
Перша з них пов'язана з тим, що в умовах НТР знижується роль сировинних товарів у матеріальному виробництві, розвиваються нові галузі виробництва, що відрізняються меншою матеріаломісткістю й енергозбереженням. У результаті попит на сировину й паливо скорочується, що впливає на товарну структуру міжнародної торгівлі.
Інша тенденція обумовлена такими факторами, як обмеженість, невідновлюваність природних ресурсів. Тому в промислову розробку втягуються нові, часто економічно менш ефективні родовища. У зв'язку із загостренням економічних проблем зростають витрати на відновлення природного середовища. У середині 70-х років ХХ ст. ці процеси переплелися з ламанням структури цін, що штучно підтримували ТНК промислово розвинених країн, особливо США. З метою захисту своєї економічної незалежності країни-експортери, що розвиваються, підвищили ціни на сировинні товари, особливо на нафту. У результаті до початку 80-х років ХХ ст. питома вага сировини й палива у світовому експорті знову підвищилася й склала більше 1/3 її вартості. Наприкінці 80-х ХХ ст. й у першій половині 90-х років ХХ ст. в умовах зниження цін на сировинні товари, включаючи нафту, їхня частка знову впала до12%.
Особливістю світової торгівлі сировиною є той факт, що під впливом НТР зросла самозабезпеченість цими товарами промислово розвинених країн і підсилилася їхня роль як його експортерів. В1995 р. на частку цих країн припадало 60,5% вартості світового експорту сировини, на країни, що розвиваються, - 33,4%, на держави з перехідною економікою – 6,1%. У той же час індустріально розвинені країни одержують більше 50% імпорту цих товарів.
На ринку мінерального палива питома вага високорозвинених країн у світовому експорті становить 32,1%, таких, що розвиваються, - 56,3%, держав з перехідною економікою – 11,6%. Провідними експортерами палива залишаються країни ОПЕК (36,7%), країни Близького Сходу – 22,6%, Африки – 12,3%, Латинської Америки – 9,6%. Великими експортерами нафти останнім часом стали такі країни, як Великобританія, Норвегія й Канада.
Стосовно імпорту нафти, то її основними покупцями є промислово розвинені країни (75%).
Третьою особливістю сучасної товарної структури світової торгівлі є зниження питомої ваги продовольства. Якщо в 1937 р. його частка у світовому експорті становила 22,8%, то в 1995р. – 8,2%. Ці зміни пояснюються більш повільним зростанням сільськогосподарського виробництва в порівнянні із промисловим і падінням частки аграрного сектора у ВВП у всіх групах країн. Однак абсолютні показники зростання товарообігу на світовому ринку продовольства досить високі: з 1990 р. по 1995 р. світовий експорт продовольства за вартістю зріс в 1,4 рази.
Характерною рисою сучасного ринку продовольства є зміцнення експортних позицій промислово розвинених країн (67,3%) і зростання продовольчої залежності країн, що розвиваються, від провідних центрів світового господарства. Найбільшим світовим експортером продовольства є США, які займають особливо міцні позиції в торгівлі пшеницею, кормовим зерном, рисом, олійними культурами. За ними йдуть: Франція, Нідерланди, Німеччина, Великобританія, Канада, Бельгія, Італія, Данія, а із країн, що розвиваються, - Бразилія. Внаслідок підвищення самозабезпеченості продовольством питома вага індустріальних країн у його імпорті знижується (у 1966р. – 78,1%, у 1995р. – 68,8%). На частку країн, що розвиваються, у світовій торгівлі продовольством припадало в експорті –29,6%, в імпорті – 24,8%, на частку країн з перехідною економікою відповідно 3,1 і 5,1%.
Що стосується напрямків торгівлі продовольством у цілому, то тут переважає обмін між промислово розвиненими країнами, на нього припадає 74,1% експорту продовольства із цих країн, у той час як на країни, що розвиваються, тільки 20%. У свою чергу, 59,1% експорту продовольства із країн, що розвиваються, іде в індустріальні держави, а 36,6% - в інші країни, що розвиваються. Це багато в чому обумовлене більш високою купівельною спроможністю населення промислово розвинених країн.
Важливими факторами зниження питомої ваги продовольства у світовому експорті виявилося падіння цін на нього на світовому ринку в 80- му початку 90-х років ХХ ст. (у зв'язку з підвищенням цін на продовольство наприкінці 90-х років ХХ ст. можливе збільшення його частки), а також періодичне погіршення платіжного положення й зростання зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються: деякі з них змушені скорочувати закупівлі продовольства на світовому ринку, незважаючи на зростаючі труднощі в сільськогосподарському виробництві й загострення продовольчої проблеми, голоду й убогості більшості населення.
Досить нерівномірно розвивається торгівля текстилем й одягом. Питома вага в ній цих товарів з 1937 р. по 1995 р. скоротилася майже у два рази – з 8,9 до 4,9%, що багато в чому було обумовлено глибиною економічних криз 70-80-х рр. ХХ ст. і загостренням інфляції. Ситуація на цьому ринку в середині 90-х рр. ХХ ст. характеризується зближенням позицій індустріальних країн і країн, що розвиваються, а на ринку одягу останні навіть визначили розвиток країни. Так, у 1995р. частка країн, що розвиваються, на світовому ринку одягу становила 60%, індустріальних – 35,4%, країн з перехідною економікою – 4,6%. Що стосується імпорту одягу, то на частку розвинених країн припадає 80,2% одягу, що надходить із інших промислових держав, і 78%, що вивозяться зі країн, що розвиваються. Це пояснюється також високою купівельною спроможністю населення розвинених країн.
Експорт й імпорт України
У цей час Україна має торговельні відносини майже з 220 країнами світу. Однак її зовнішньоторговельний обіг зменшився в порівнянні з 1991р., і не в кращий бік змінилася структура її експорту й імпорту.
Так, товарна структура експорту за видами промисловості України зображена на рис. 3.4 (Хаджинов, 2009).
Рисунок 3.4 - Товарна структура експорту за видами промисловості України у І півріччя 2008 р. (зліва) та І півріччя 2009 р. (справа), % до підсумку
Отже, у структурі експорту чітко проглядається сировинна спрямованість, що характерно для слаборозвинених країн.
Динаміка імпорту товарів за видами промисловості України зображена на рис. 3.5.
Рисунок 3.5 - Динаміка імпорту товарів за видами промисловості України за підсумками І півріччя 2009 р. до відповідного періоду 2008 р.
Якщо ключовим чинником скорочення експорту стало погіршення світової кон’юнктури на ринках сировини, промислової сировини первинної обробки, напівфабрикатів та конструкційних матеріалів (63,8 % експорту у І півріччі 2008 р. та 50,7 % у І півріччі 2009 р.), то на зменшення товарного імпорту в Україну вплинуло, передусім, значне скорочення платоспроможного попиту, орієнтованого на споживання готової продукції (Хаджинов, 2009).
Імпортна структура показує залежність економіки України від ввезення нафти й газу, більша частка яких припадає на Росію, найбільшого великого торговельного партнера України. На Росію припадає більше 50% зовнішньоторговельного обігу України. З іншого боку, з українських товарів і послуг, експортованих у Росію, 41% становлять послуги трубопровідного транспорту (нафто- і газопроводів, що йдуть із Росії по території України в Західну Європу). У цілому ВТО між Україною й Росією, як і з іншими країнами СНД, в останні роки постійно то знижується, то зростає, а зростання його із країнами далекого зарубіжжя не компенсує втрати.
Всі ці факти змушують зробити висновок про необхідність поліпшення структури експорту й імпорту України: збільшити в експорті частку машинобудування, насамперед наукоємної продукції, скоротити частку сировини. Для цього в Україні є головне: науково-технічний потенціал, підготовлені кадри, розвинені на сучасному рівні літакобудування, суднобудування, ракетно-космічна промисловість. Україна має можливості (не тільки відносні, але й абсолютні переваги) торгувати й сільськогосподарською продукцією, не стільки сировиною, скільки готовими продуктами. Але для цього необхідно підвищувати конкурентоспроможність вітчизняних товарів.