7 Зовнішньоторговельна політика Сутність і види зовнішньоторговельної політики

У попередньому питанні було з'ясовано, що міжнародна торгівля приводить до зміни рівня добробуту як окремих країн, так і різних верств населення усередині держав: одні виграють, інші зазнають втрат. Отже, міжнародна торгівля зачіпає економічні інтереси окремих верств населення й цілих країн, інтереси яких вступають у протирічять один одному. Це й обумовлює втручання держави в зовнішню торгівлю з іншими країнами на основі використання різноманітних методів. При цьому держави, регулюючи торговельні операції, проводячи певну торгівельну політику, мають на меті створення більш сприятливих умов для розвитку національної економіки.

В економічній науці склалося дві основні точки зору на характер міжнародної торгівлі:

• меркантилістська, що доводила необхідність усілякого втручання держави в зовнішню торгівлю й введення всіляких митних бар'єрів;

• фритредерство (від англ. free trade) – точка зору, що захищала свободу торгівлі між країнами. Її прихильниками й теоретиками були А. Сміт і Д. Рікардо, які дуже переконливо доводили її необхідність і переваги.

У різні періоди історії зовнішньоторговельна практика схилялася то в один, то в інший бік, ніколи, щоправда, не абсолютизуючи жодну з них.

У цей час існує два основних види зовнішньоторговельної політики:

1. Свобода торгівлі – це державна політика мінімального державного втручання в зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту та пропозиції.

2. Протекціонізм (protectionism) – державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів торговельної політики.

Уперше свобода торгівлі була введена з 1840р. в Англії, на той час найпередовішій країні. Через 70 років така політика зробила Англію найбагатшою країною світу (поряд з такими причинами, як технічний прогрес, експлуатація численних колоній).

Пізніше ідеї вільної торгівлі взяли гору після Другої світової війни, особливо в 50-60-ті роки ХХ ст. Але з початку 70-х років ХХ ст. виявилася зворотна тенденція - країни стали усе більше використовувати витончені тарифні й нетарифні бар'єри, захищаючи свій ринок від іноземної конкуренції. Прихильники протекціонізму наводять різноманітні аргументи, які розглянуться у подальших параграфах.

Тут зазначимо, що сучасний протекціонізм використовується у порівняно вузьких сферах: розвинені країни між собою застосовують тарифи стосовно сільськогосподарської продукції, текстилю, одягу й сталі. У торгівлі розвинених країн із країнами, що розвиваються, - бар'єри стосовно імпорту промислових товарів із країн, що розвиваються. У торгівлі між собою країн, що розвиваються, - це товари традиційного експорту.

Види торговельних бар'єрів

Основне завдання держави в області міжнародної торговельної політики – допомогти експортерам вивезти якнайбільше своєї продукції, зробивши вітчизняні товари більш конкурентоспроможними на внутрішньому ринку. Тому частина методів державного регулювання спрямована на захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції й тому стосується насамперед імпорту. Інша частина методів має своїм завданням форсування експорту.

Відома така класифікація інструментів торговельної політики:

1. Тарифні методи (регулюють переважно імпорт):

• мита;

• тарифна квота.