81. Германське цивільне уложення 1896 р. : історія прийняття, структура, особливості

До вироблення загальнонімецького зводу законів у німецьких землях продовжували зберігати свою юридичну силу Цивільний кодекс Баварського королівства 1756 року, збірник законів 1794 року "Загальне земське право прусських провінцій", Саксонське цивільне уложення 1863 року та інші кодифікації, засновані на принципах "просвітницького абсолютизму", у змісті яких спостерігалися значні відмінності. Питання щодо створення загально-німецької кодифікації мало в суспільстві гострий політичний резонанс. Одні правознавці й політики висловлювалися за найшвидше розроблення кодифікації, а інші заперечували необхідність такого документа, аргументуючи свою точку зору тим, що кодифікація суперечить національно-правовим традиціям. Подолавши спротив консервативного чиновництва, спеціально створена комісія розпочала розроблення зводу приватного права. У 1896 році другий проект кодексу було схвалено Рейхстагом, Бундесратом та імператором. Він одержав назву Німецького цивільного уложення. Воно було введене до юридичної практики з 1900 року одночасно з Ввідним законом, який містив пояснення щодо порядку застосування правових норм і термінології, що походила з римського права. Структура документа будувалася за пандектною системою, тобто складалася зі вступу, декількох книг, які об'єднували правові норми щодо предмета юридичного регулювання, і висновків. П'ять книг, які входили до складу Уложення, присвячувалися відповідно до статусу фізичних та юридичних осіб зобов'язальному праву, речовому праву, сімейно-шлюбному і спадковому праву.

Правоздатність фізичних осіб ґрунтувалася на принципі юридичної рівності. Правоздатність людини за пунктом 1 Уложення виникала з моменту народження, а цілковита громадянська дієздатність відповідно до Уложення наставала з 21 року. Деякі статті було присвячено обмеженій дієздатності неповнолітніх (§ 106-113). Недієздатними могли бути визнані душевнохворі чи недоумки, п'яниці та особи, що ведуть розгульний спосіб життя.

Уложення передбачало деякі обмеження правового статусу жінки порівняно з правами чоловіка, але вони були значно м'якши ми, ніж у Кодексі Наполеона 1804 року. Важливо відзначити, що в Уложенні вперше введено поняття юридичної особи.

82. Суб’єкти цивільно-правових відносин за германським цивільним уложенням.

Правоздатність фізичних осіб ґрунтувалася на принципі юридичної рівності. Правоздатність людини за пунктом 1 Уложення виникала з моменту народження, а цілковита громадянська дієздатність відповідно до Уложення наставала з 21 року. Недієздатними могли бути визнані душевнохворі чи недоумки, п'яниці та особи, що ведуть розгульний спосіб життя.

Уложення передбачало деякі обмеження правового статусу жінки порівняно з правами чоловіка, але вони були значно м'якши ми, ніж у Кодексі Наполеона 1804 року. Важливо відзначити, що в Уложенні вперше введено поняття юридичної особи.

Уложення виділяло два види юридичних осіб: юридичні особи приватного права та юридичні особи публічного права. Перші у свою чергу поділялися на товариства, засновані з господарською метою (§ 22), і на товариства, створені без таких (§21). Стосовно товариств, створених без комерційної мети, діяв реєстраційний (на підставі безпосередньої присутності) порядок утворення. Досить було тільки заявити про створення товариства за місцем проживання шляхом внесення до судового реєстру. Відносно комерційних товариств (торговельних, виробничих та ін.) застосовувався концесійний або дозвільний порядок. Аби розпочати свою діяльність, таке товариство мало одержати спеціальний урядовий дозвіл. Юридичні особи публічного права (установи) пов'язувалися з реалізацією особливих соціальних завдань і передбачали особливий порядок утворення. Аби установа стала правоздатною, необхідно було одержати санкцію тієї союзної держави, де вона реєструвалася (§ 80).

Цивільне уложення визнавало за юридичними особами широку правоздатність, яка охоплювала всю сферу цивільного права за винятком правовідносин, характерних для фізичних осіб. Для виникнення правоздатності товариства була потрібна низка умов. Вони мусили мати статут, "місце проживання" і правління, яке повинне було представляти товариство в суді. Крім правління, основним органом управління товариства були загальні збори, які обирали правління і могли ліквідувати товариство кваліфікованою більшістю голосів.

Закон передбачав можливість не тільки виникнення, а й припинення правоздатності товариств. Крім неспроможності, закриття відповідно до власного рішення чи повної реалізації мети, передбачалася можливість позбавлення товариства його статусу "внаслідок протизаконного рішення загальних зборів або через протизаконний спосіб дій правління, загрози суспільним інтересам" (§ 43). Малося на увазі, що ця постанова закону стосується не тільки комерційних чи соціальних товариств, а й політичних, професійних.