31. Основні напрямки сучасної психології (19-20 століття)

На початку XIX століття стали складатися нові підходи до психіки. Мюллер (1801-1858) сформував «закон специфічної енергії органів почуттів». Психофізику відкрив фізіолог Вебер (1795-1878). Дондрес (1818-1889) займався експериментами по вивченню швидкості протікання психічних процесів.

Унікальним предметом психології, який ніякою іншою дисципліною не вивчався, був визнаний «безпосередній досвід». Головним методом – інтроспекція: спостереження суб'єкта за процесами у своїй свідомості. Природою психіки займався Сєченов И. М. (1829-1905).

Саморегуляція поведінки організму за допомогою сигналів – таким була фізіологічна підстава сеченівськой схеми психічної діяльності.

Основні психологічні школи

Чим успішніше йшла в психології експериментальна робота, тим ширшою ставало поле досліджуваних ним явищ, тим стрімкіше росла незадоволеність версій про те, що унікальним предметом цієї науки служить свідомість, а методом – інтроспекція.

А) Функціоналізм.

Біля джерел стояв Вільям Джемс (1842-1910). Він відомий як лідер прагматизму філософії, що оцінює ідеї і теорії, виходячи з того, як вони працюють на практиці, приносячи користь індивіду.

Б) Рефлексологія.

Павлов вводив у це поняття принцип умовності. Звідси і його головний термін – умовний рефлекс.

В) Біхевіоризм.

Кредо цього напрямку відбито в терміні «поведінка» (англійське «біхевіор»), а саме воно було названо біхевіоризмом. Його «батьком» прийнято вважати Уотсона, що у 1913 році виклав маніфест нової школи.

Г) Психоаналіз.

Основоположником можна вважати Фрейда (1856-1939), як і багато інших класиків сучасної психології, він довгі роки займався вивченням центральної нервової системи, набувши солідну репутацію фахівця в області психоаналізу. Головної серед цих процесів була визнана енергія, що має сексуальну природу, потяга.

Д) Психоаналітичний потяг.

Створили учні і сподвижники Фрейда: Юнг К. (1875-1961) і Адлер А. (1870-1937). Юнг назвав свою психологію – аналітичної, Адлер – індивідуальної.

Еволюція шкіл і напрямків

А) Необіхівіоризм.

Толмен Е. (1886-1956) – формула поводження повинна складатися не з двох, а з трьох членів, і тому виглядати в такий спосіб: стимул (незалежна перемінна) – проміжні перемінні – залежна перемінна (реакція). Середня ланка (проміжні перемінні) – нічого інше як неприпустимі прямому спостереженню психологічні моменти: чекання, установки, знання. Інший варіант належить Халу (1884-1952) і його школі. Він увів формулу «стимул - реакція», так само додаткова ланка потреба організму (харчова, сексуальна і т.д.)

Б) Оперантний біхевіоризм.

Скіннер умовний рефлекс назвав оперантним. Роботи Скиннера, як і інших біхевіористів, збагатили знання про загальні правила вироблення навичок, про роль підкріплення (яке служить неодмінним мотивом цих навичок), про динаміку переходу від одних форм поведінки до інших.

В) Виготський. Теорія вищих психічних функцій.

Усі помисли Вигодського були зосереджені на тому, щоб покінчити з версією про «дві психології», що розцінювала людину, робила її причетною до різних світів.

Анна Фройд – захисні механізми: заперечення та ідентифікація з агресором.

Мелані Кляйн – «Шизоїдно-параноїдна» та «Депресивна» позиція.

Маргарет Малер – вивчення «сепарації-індивідуації» особистості, періодизація становлення Я.

Віннікот – селф (істинне і фальшиве), «достатньо добра мама», перехідний об’єкт.

Хайнц Когут – Селф (самість) і 2 полюси біполярного Я: полюс устремлінь і полюс ідеалів.

Салліван – енергія напруження і трансформація енергії.

Альберт Бандура – научіння через спостереження, само ефективність.

Дж.Роттер – локус контролю (екстернали, інтернали).

Джордж Келлі – теорія особистісних конструктів (ідея, яку люд. використовує для пояснення реальності і усвідомлення особистісного досвіду).

Роло Мей - види любові (секс, ерос, філія, агапе).

Психоаналіз

Без перебільшення можна сказати, що австрійський психолог і психіатр Зіґмунд Фрейд (1856-1939) є одним з тих учених, хто багато в чому вплинув на весь подальший розвиток сучасної психології.

Жодний психологічний напрямок не набув настільки широку популярність за межами цієї науки, як фрейдизм. Це пояснюється впливом його ідей на мистецтво, літературу, медицину, антропологію й інші галузі науки, зв'язані з людиною.

Зиґмунд Фрейд назвав своє навчання психоаналізом — по імені методу, розробленого їм для діагностики і лікування неврозів.

Погляди Фрейда можна розділити на три області:

- метод лікування функціональних психічних захворювань,

- теорія особистості

- теорія суспільства.

При цьому стрижнем усієї системи є його погляди на розвиток і структуру особистості. Фрейд виділяв кілька захисних механізмів, головними з який є витиснення, регресія, раціоналізація, проекція і сублімація. Найбільш ефективним є механізм, що Фрейд назвав сублімацією. Він допомагає направити енергію, зв'язану із сексуальними чи агресивними прагненнями, в інше русло, реалізувати її, зокрема, у художній діяльності. У принципі Фрейд і вважав культуру продуктом сублімації і з цього погляду розглядав твору мистецтва, наукові відкриття. Найбільш успішний цей шлях є тому, що на ньому відбувається повна реалізація накопиченої енергії, катарсис, чи очищення, людину.

Либідну енергію Фрейд вважав основою розвитку не тільки індивіда, але і людського суспільства. Він писав, що вождь племені є свого роду батьком роду, до якого чоловіка випробують Едіпов комплекс, прагнучи зайняти його місце. Однак з убивством вождя в плем'я приходять ворожнеча, кров і міжусобиця, і такий негативний досвід приводить до створення перших законів, таку, котрі починають регулювати соціальне поводження людини.

Найважливіше місце в теорії Фрейда займав його метод — психоаналіз, для пояснення, роботи якого і були власне створені інші частини його теорії. У своїй психотерапії Фрейд виходив з того, що лікар займає в очах пацієнта місце батька, що домінує положення якого пацієнт визнає, безумовно. Терапевт не тільки проникає в несвідоме свого пацієнта, але і вселяє йому визначені положення, насамперед своє розуміння, свій аналіз причин його невротичного стану. Цей аналіз відбувається на основі символічної інтерпретації асоціацій, снів і помилок пацієнта, тобто слідів його витиснутого потяга. Лікар не просто поділяється з пацієнтом своїми спостереженнями, але і вселяє йому своє тлумачення, що пацієнт некритично розуміє. Це вселяння, на думку Фрейда, і забезпечує катарсис: приймаючи позицію лікаря, пацієнт як би усвідомлює своє несвідоме, і звільняється від нього. Оскільки основа такого видужання зв'язана з уселянням, ця терапія була названа директивної — на відміну від тієї, котра заснована на рівноправних відносинах пацієнта і лікаря.

Хоча не всі аспекти теорії Фрейда одержали наукове визнання, а багато хто його положення на сьогоднішній день здаються приналежними скоріше історії, чим сучасній психологічній науці, неможливо не визнати, що його ідеї вплинули на розвиток світової культури — не тільки психології, але і мистецтва, медицини, соціології. Фрейд відкрив цілий світ, що лежить за межами нашої свідомості, і в цьому його величезна заслуга перед людством.

Жодне плин в історії психології не викликало таких взаємовиключних суджень і оцінок, як фрейдизм. Ідеї психоаналізу, за свідченням багатьох письменників, настільки проникнули в “кров” західної культури, що багатьом її представникам значно легше мислити ними, чим ігнорувати їх. Разом з тим у багатьох країнах психоаналіз зазнає різкої критики.

Незважаючи на істотну модернізацію багатьох положень Фрейда його послідовниками основні підходи до психічного розвитку, закладені в його теорії, залишилися незмінними. До них відносяться насамперед наступні положення:

1) розуміння психічного розвитку як мотиваційного, особистісного;

2) представлення про розвиток як адаптації до середовища; хоча середовище і не є завжди і цілком ворожої, однак вона завжди протистоїть конкретному індивіду;

1. представлення про рушійні сили психічного розвитку як уроджених і несвідомих;

2. ідея про те, що основні механізми розвитку, також уроджені, закладають основи особистості і її мотивів вже в раннім дитинстві й істотній зміні ця структура надалі не перетерплює.