12. Психологія здібностей: природа, різновиди. Особливості особистості обдарованої людини.

Здібності – це такі індив. – типологічні особливості особ., які зумовлюють успішне виконання певного різновиду діяльності. Вони виявляються у швидкості, глибині та міцності оволодіння засобами і прийомами діяльності, і їх слід відрізняти від знань, умінь, та навичок людини. Особа, яка володіє великим обсягом знань, необов’язково є здібною у цій галузі, однак здібності допомагають людині швидше і якісніше оволодіти цими знаннями. Спорідненими з здібностями є поняття таланту та геніальності. Талант – це система якостей та властивостей, які дають змогу особистості досягати значних успіхів в оригінальному виконанні тієї чи іншої діяльності. Геніальність – це вищий ступінь творчих проявів особистості, які мають важливе значення для життя суспільства.

У психол. літературі можна знайти два діаметрально протилежні підходи до природи здібностей: здібності вроджені та набуті. Англ. Психолог Ф. Гальтон у 19 столітті намагався обґрунтувати спадковість здібностей, зокрема таланту, аналізуючи біографічні дані видатних людей. У своїй книзі «Спадковість таланту. Її закони та наслідки». Дослідивши родинні зв’язки сотень видатних людей, він дійшов висновку, що талант можна успадковувати так само як фізіологічні характеристики батьків. Приклад: в родині Бахів обдаров. до музики вперше проявилась у 1550 р. і з особливою силою була продемонстрована через 5 поколінь; в родині Моцартів було п’ять відомих музикантів. Природну зумовленість здібностей деякий час намагались повязати з вагою головного мозку (у Тургенєва 2021 грам), але це неправда. Все ж таки, якою б не була роль вродженого у природі обдарованостей, перевагу надають соціальним умовам їхнього розвитку. Першим про це заговорив Гельвецій, який казав, що засобами виховання можна сформувати геніальність. На початку 19 ст., К. Вітте, підтримувавши погляди Гельвеція, говорив, що все залежить від належного виховання в перші 5-6 років життя. Розробивши систему, він виховував за нею свого сина, в результаті чого той в 9 років вступив до університету. Отже, соц. оточення відіграє важливу рол у формуванні обдаров., також впливає сприятливе культурне оточення, можливість отримати освіту, опіка, заохочення. У сучасній психології схильні вважати, що здібності та обдарованість зумовлені як біологічними, так і соціальними чинниками, отже мають біосоціальну природу.

Різновиди здібностей. Різноманітні вид здібностей можна класифікувати залежно від ступеня їхньої загальності. На цій підставі виділяють загальні та спеціальні здібності. До загальних належать: 1) інтелектуальні – це загальні здібності до пізнання і розв’язання проблем, які визначають успішність будь – якої діяльності і складають основу інших здібностей. 2) творчі, або креативність – це загальні здібності, які дають змогу успішно виконувати творчу діяльність: показниками творчих здібностей є схильність людини до оригінальності (відмова від стереотипних способів мислення, уяви), продуктивності (кількість різноманітних ідей), гнучкості ( ідеї різного класу), деталізації (ступінь уточнення різних ідей). До спец. здібностей належать: 1) академічні здібності(успішність з деяких предметів), 2) технічні здібності ( у сфері техніки), 3) мистецькі здібності( художні, літературні, музичні), 4) моторні (вимагають тонкої і точної моторики та координації), 5) практичні( практичне мислення та діяльність).

Особлос. особистості обдарованої людини. Найхарактернішою особливістю для інтелект. обдарованості є її ранній прискорений розвиток – вміння швидко читати, писати. Їх вирізняє висока розумова активність, підвищена допитливість, схильні самостійно міркувати, припускають можливість існування багатьох поглядів на питання, самодостатні та автономні. Для творчої обдарованості характерні: винахідливість, зосередженість, висока працездатність та значний обсяг створеного, ретельні. Також вони вразливі та чутливі люди. Для літературно обдаров. характерно: з дитинства багато пишуть, в дитинстві пережили тяжку травму і схильні до депресії. Мають великий словниковий запас, непідвладні правилам, не люблять групової роботи. Для матем. обдарованих характерно: здобули ґрунтовну освіту, підтримка з боку наставників, стосунки в сімї хороші.

13. Основні теоретичні підходи до вивчення емоцій та почуттів.

Емоції – це відносно прості та короткотривалі душевні переживання, які характеризують ситуативне ставлення людини до навколишнього світу і до себе самого.

Почуття – це складні та довготривалі душевні переживання, які характеризують стале і узагальнене ставлення до навколишнього світу і до себе.

Теоретичні підходи до емоційно – почуттєвої сфери людини розробляють у наступних напрямках: взаємозв’язок органічних та емоційних процесів, емоц. та пізнавальних, глибинної сфери психіки. Взаємозалежність першого процесу підтверджують фізіологічні дослідження. Д. Олдс виявив у мозку тварин та людей центри «задоволення» та «страждання». У клітці щура, встановили педаль, яка була підєднана до електроду, вживленого в гіпоталамус, при натуску через мозок проходив струм. Коли педаль була відключена від струму, щур натискав її 10 -25 разів, підключена декілька тисяч разів за годину. Зв'язок емоц. та органічної сфери пояснюють 2 терії.

1)Еволюційна теорія Ч. Дарвіна

У 1972 р. Ч. Дарвін опублікував книгу "Вираз емоцій у людини і тварин", яка виявилася поворотним пунктом в розумінні зв'язку біологічних і психологічних явищ, зокрема, організму і емоцій. Він вважав, що емоції виникли у ході еволюції живих істот як життєво необхідні адаптаційні механізми до довкілля.

2) Психоорганічні теорії . Теорії Джемса-Ланге стверджує, що різним емоціям характерні певні фізичні стани організму. Ці тілесні стани назвали органічними проявами емоцій. Згідно з цієї теорією, людині сумно тому, що вона плаче, а не навпаки. Теорія Кеннона – Барда довела, що тілесні зміни при різноманітних емоційних станах є дуже подібними. Тілесні зміни і пов’язані з ними емоційні переживання виникають майже одночасно. Теорія Вундта ґрунтується на принципі психофізичного паралелізму. Виразні рухи, під час переживань є зовнішнім супутником емоцій, вони є результатом внутрішньо – органічних змін.

Взаємовплив емоційних та пізнавальних процесів відображено у теоріях:

1)Теорія когнітивного дисонансу Л. Фестінгера20 ст

Згідно до неї позитивне емоційне переживання виникає у людини тоді, коли її очікування підтверджуються, а когнітивні уявлення втілюються в життя, тобто коли реальні результати діяльності відповідають наміченим, узгоджуються з ними, або, що те ж саме, знаходяться в консонансі. Негативні емоції виникають і посилюються в тих випадках, коли між очікуваними і дійсними результатами діяльності є розбіжність, невідповідність або дисонанс. Суб'єктивний стан когнітивного дисонансу зазвичай переживається людиною як дискомфорт, і вона прагне якнайскоріше від нього позбутись. Вихід із стану когнітивного дисонансу може бути двояким: або змінити когнітивні очікування і плани так, щоб вони відповідали реально отриманому результату, або спробувати отримати новий результат, який би узгоджувався з колишніми очікуваннями. У сучасній психології теорія когнітивного дисонансу нерідко використовується для того, щоб пояснити вчинки людини, її дії в різних соціальних ситуаціях.

Когнітивно-фізіологічна торія С. Шехтер 20ст

Дана теорія розглядає емоції як результат інтеграції фізичних, фізіологічних та психологічних чинників. До психологічних відносять минулий досвід, який відображається у памяті і мотивацію, тобто оцінку ситуації з точки зору актуальних інтересів і потреб людини. Щоб довести це у одному з експериментів, направленому на доказ висловлених положень когнітивної теорії емоцій, людям давали як "ліки" фізіологічно нейтральний розчин у супроводі різних інструкцій. У одному випадку їм говорили про те, що дані "ліки" повинні буде викликати у них стан ейфорії, в іншому - стан гніву. Після ухвалення відповідних "ліків" випробовуваних через деякий час, коли воно по інструкції повинне було почати діяти, питали, що вони відчувають. Виявилось, що ті емоційні переживання, про які вони розповідали, відповідали очікуваним по даній ним інструкції.

Інформаційна теорія П.В.Симонова 60 р 20 ст.

Дана теорія припускає, що емоції є результатом відображення мозком людини певної актуальної потреби та ймовірності її задоволення. Цю інформацію мозок оцінює на основі генетичного та набутого індивідуального досвіду. Він запропонував для цього наступну формулу:Е=f (П (Ін(Іс .))де Е - емоція, її сила і якість;П - величина і специфіка актуальної потреби;(Ін ( Іс) - оцінка вірогідності (можливості) задоволення даної потреби на основі природженого прижиттєво набутого досвіду;Ін - інформація про засоби, прогностично необхідні для задоволення існуючої потреби;Іс - інформація про засоби, які має в своєму розпорядженні людина в даний момент часу.

Виділяють також психоаналітичну теорію емоцій (Фройд та Рапорт). Основою фройдівого розуміння афекту є теорія про потяги. Він, власне, ототожнював і афект, і потяг із мотивацією. Найбільш концентроване уявлення психоаналітиків про механізми виникнення емоцій подає Д. Рапопорт. Суть цих уявлень така: сприйнятий ззовні перцептивний образ зумовлює несвідомий процес, під час якого відбувається неусвідомлювана людиною мобілізація інстинктивної енергії. Якщо вона не може знайти собі застосування в зовнішній активності людини (у тому разі, коли на потяг накладається табу існуючою в даному суспільстві культурою), вона шукає інші канали розрядки у вигляді мимовільної активності. Різними видами такої активності є «емоційна експресія» й «емоційне переживання». Вони можуть виявлятися одночасно, почергово або взагалі незалежно одне від іншого. Розуміння механізмів виникнення емоцій, за Фройдом, як несвідомих інстинктивних потягів зазнало критики з боку багатьох учених.

Ще одна теорія диференційних емоцій (Ізард, 80р 20ст.) У ній він визначає емоції як складний системний процес, який охоплює нейрофізіологічні, нервово – мязові та чуттєві аспекти. Вивчаючи окремі емоції людини, Ізард виявив, що основну мотиваційну систему людського існування створюють 10 фундаментальних емоцій, кожна з яких наділена унікальними мотиваційними функціями. Ці емоції по – різному впливають на когнітивну сферу і поведінку людини.

14. Емоційні стани та форми переживань людини.

Емоційний стан – це така психологічна характеристика особистості, що відображає її порівняно привалі душевні переживання. Найбільш поширеними формами таких переживань є:

1. Емоційний тон відчуттів – це емоційне забарвлення наших відчуттів та сприймань. У деяких випадках емоційний тон є спільним майже для всіх людей (запахи неприємні для всіх). Однак в більшості він індивідуальний ( реакція на пісню). Основною функцією емоційного тону відчуттів є орієнтувальна – організму повідомляється небезпечний чи ні той чи інший вплив, бажаний чи ні.

2. Афекти — дуже сильні, бурхливі й відносно нетривалі емоційні стани, що виникають, коли суб'єкт не здатний знайти вихід з надзвичайної і несподіваної ситуації. Як правило, така ситуація безпосередньо стосується провідної потреби індивіда або навіть ставить під загрозу його життя. Переживаючи афект, індивід може поводити себе всупереч соціальним нормам, втрачає контроль над своїми діями. Афекти мають бурхливу динаміку і тривалу післядію. Вони порушують пізнавальну діяльність, мають вигляд рухових, погано координованих реакцій, які потім погано відтворюються.

3. Пристрасті— сильні й тривалі емоції, що на певний час забарвлюють життя індивіда, істотно позначаються на спрямованості й динаміці його діяльності. Це виразний сигнал особистісного смислу предмета його потреби — мотиву, від якого залежить життя. Пристрасть виявляється у зосередженості індивіда на якомусь предметі, який в цей час затіняє всі інші спонуки діяльності. Переживаючи пристрасть, людина страждає, стає пасивною істотою; вона начебто перебуває під владою якоїсь сили, хоча ця сила й виходить від неї.

4. Настрій — емоційний стан індивіда, що на певний час зафарбовує його стосунки з дійсністю. Це емоційне тло життя. На відміну від інших емоційних явищ, настрій не має очевидного предметного змісту, його джерела нерідко полягають у несвідомому або ж у фізіологічних процесах організму, підпорогові подразники від яких сигналізують про біологічний смисл тих чи тих порушень у їх роботі. Та все ж частіше настрій відбиває процес стосунків людини зі світом. Вона може бути сумною або веселою, пригніченою або життєрадісною залежно від того, наскільки задоволені чи незадоволені її головні потреби, наскільки успішно вона просувається в напрямку до своїх цілей.

5. Фрустрація (від лат. frustratio — марне сподівання, невдача, обман) — негативний емоційний стан, що супроводжується усвідомленням неможливості досягти поставленої мети. Він виникає е, ситуаціях, що перешкоджають реалізації лінії життя індивіда. Тому фрустрація сигналізує про інтенсивність його негативного ставлення до причин, які породили таку ситуацію. Іноді фрустрація буває тривалою, що призводить до різкого звуження кола життєвих зв'язків індивіда. Тоді все, що відбувається, він розглядає під кутом зору події, яка спричиняє фрустрацію. Остання може стосуватися не лише майбутнього чи теперішнього, а й минулого.

6. Екстаз – стан захоплення та замилування, що поєднується з скованістю рухів. Може наставати під сильним впливом мистецтва та явищ природи, а також у віруючих.

7. Натхнення – це стан піднесеності творчого потенціалу у людини ( митці, літератори). Натхнення приходить як наслідок великих зусиль людини, постійної цілеспрямованості, у цей період людина найбільш продуктивна.

8. Тривога – це емоційний стан гострого внутрішнього беззмістовного неспокою, який пов'язаний з прогнозуванням невдачі, небезпеки. Тривогу можна назвати страхом очікування. Вона є результатом активної фантазії.

9. Апатія – ем. Стан, при якому виявляється байдужість, відсутність інтересу до навколишнього. ЇЇ може викликати втома, важкі переживання, соціально – психологічні чинники.

10. Емпатія – здатність людини увійти в емоційний стан іншої людини, співпереживаючи та співчуваючи їй. Емпатія більш притаманна людям у випадку подібності поведінкових та емоційних реакцій суб’єктів, а також у високо тривожних індивідів.

Емоційне вигорання – характеризується знесиленням і відчуттям власної безкорисності. Часто виникає у людей з великим стажем роботи. Особливими якостями, які сприяють вигоранню є емпатія, мякість, гуманність, фанатичність.