49. Стадії нормотворчого процесу

Нормотворча діяльність — це особлива форма діяльності компетентних суб’єктів нормотворчості з підготовки, розробки, прийняття та офіційного оприлюднення норм права, яка заснована на пізнанні об’єктивних соціальних потреб та інтересів суспільства

Нормотворчий процес здійснюється за процедурою, що складається зі стадій –

самостійних, логічно завершених етапів і організаційно-технічних дій

щодо підготовки та прийняття (видання) нормативно-правових актів,

якими є:

1) планування нормотворчої діяльності;

2) нормотворча ініціатива й підготовка проекту нормативно-правового

акта;

3) експертиза проекту нормативно-правового акта;

4) внесення проекту нормативно-правового акта суб’єкта нормотво-

рення;

5) розгляд проекту нормативно-правового акта;

6) прийняття (видання) нормативно-правового акта;

7) набрання чинності нормативно-правовим актом;4

8) введення нормативно-правового акта в дію.

Планування нормотворчої діяльності юридична наука, перш за все, розглядає як принцип нормотворчого процесу. Планування нормотворчого процесу спрямовується на створення цілісної, науково обґрунтованої системи права й повинно забезпечувати послідовність підготовки, розгляду та прийняття нормативно-правових актів, координацію діяльності суб’єктів нормотворчої ініціативи й використання в цій діяльності результатів наукових досліджень.

Планування здійснюється на певний термін (1 рік, 5 років), однак не можливо передбачити всі ті суспільні відносини, які потребуватимуть нормативно-правового врегулювання.

Нормотворча ініціатива – офіційне подання за визначеною процедурою суб’єктами нормотворчої ініціативи проектів нормативно-правових актів.

50.Докази та доказування по справах про адмін. Правопорушення

Стаття 9. Поняття адміністративного правопорушення

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. 

Стаття 251. Докази

Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Стаття 252. Оцінка доказів

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. 

Специфіка доказування зумовлена обмеженістю термінів дослідження, використанням лише тих засобів дослідження, що передбачені законом чи засновані на законі, необхідністю ухвалення рішення, проведенням дослідження тільки спеціально уповноваженими на те законом особами.

Доказування - це діяльність лідируючих суб'єктів, проводу та інших суб'єктів адміністративно-процесуальних відносин по збиранню, дослідженню, перевірці, переробці та оцінці фактичних даних (доказів), використанню їх в установленні об'єктивної істини по справі, обґрунтуванні висновків і рішень, що приймаються.

Процесуальному доказуванню притаманні 4 елемента: предмет доказування; суб'єкт доказування; засіб доказування та діяльність по збиранню, дослідженню, перевірці, переробці, оцінці та використанню доказів.

Під дослідженням доказів розуміють з'ясування смислу та інформаційного їх значення. Під перевіркою доказів - визначення їх належності до справи, допустимості та достовірності. Оцінка доказів означає діяльність, що приводить до переконання про допустимість, належність, достовірність доказів і достатність їх сукупності для встановлення обставин, що мають значення для справи. В ході оцінки доказів керуються такими правилами: 1) свобода оцінки (відсутність доказів із наперед встановленою силою); 2) оцінка проводиться лідируючими суб'єктами (проводом) на основі внутрішнього переконання; 3) досліджуються всі докази у взаємозв'язку і внаслідок цього викладають мотиви відхилення одних доказів і взяття за основу інших; 4) лідируючі органи (провід) керуються законом і правосвідомістю.