2.2. Неокласичний варіант розвитку кількісної теорії грошей

Неокласичний варіант кількісної теорії знайшов своє обґрунтування в працях американського економіста, статистика і математика І. Фішера, який заперечував трудову вартість і виходив з категорії “купівельна сила грошей”. Вона на його думку, залежить від таких факторів:

М – кількість готівкових грошей в обігу;

V – швидкість обігу грошей;

Р – середньозважений рівень цін;

Q – кількість товарів;

М^{^} - сума банківських депозитів;

V^{^} - швидкість депозитно-чекового обігу.

Вважаючи, що сума грошей, сплачених за товари, дорівнює кількості товарів, помножених на загальний рівень товарних цін. Фішер наводить “рівняння обміну”:

, а звідси ,

а з урахуванням банківських депозитів:

.

Фішер формулює кількісну теорію грошей так, що гроші, витрачені на блага, повинні дорівнювати кількості цих благ, помноженій на їх ціни. Тобто, рівень цін повинен підвищуватися або падати в залежності від зміни кількості грошей, якщо в той же час не відбуватимуться зміни у швидкості їх обігу або в кількості благ, що обмінюються.

Представники “кембріджської версії” кількісної теорії були А. Маршалл, А. Пігу і Д. Робертсон. Пігу визнає виконання грішми функції засобу обігу і платежу та засобу нагромадження, надаючи останній особливого значення. Він акцентує увагу на індивідуальних капіталах і поведінці їх власників, тобто “мотивації”, що змушує окремих суб’єктів утримувати в себе певний запас грошей. Тому Пігу визначає кількість грошей як суму касової готівки населення і підприємств, що може бути визначені формулою:

або , де

M – грошова маса;

P – рівень цін;

T – товарна маса;

k – частка річних доходів осіб і фірм, яку вони бажають утримати в грошові формі.

Ця формула близька до “рівняння обміну” І. Фішера, тому що . Через це обидві версії кількісної теорії грошей мають однакові недоліки і слабкі сторони.

Таблиця 2.1 Основні аспекти концепції кількісної теорії Фішера і “кембриджської версії”

Концепції Фішера	Кембриджський варіант
У рівнянні Фішера розглядається динаміка грошових потоків на макроекономічному рівні	Економісти кембриджської школи зосереджують увагу на мотивах нагромадження грошей конкретними суб’єктами ринкової економіки (індивідуальними учасниками виробництва – мікроекономічний рівень)
Методологічна основа рівняння обміну – гроші як засіб обігу	Гроші не тільки засіб обігу, а й збереження та нагромадження
Акцент на об’єктивні засади обігу грошей	Враховується психологічна реакція суб’єктів господарювання щодо використання готівки
У концепції Фішера йдеться лише про пропозицію грошей (Ms)	Центральна потреба кембриджського варіанта – проблема попиту на гроші (Md)

2.3 Внесок Дж. Кейнса в розвиток кількісної теорії грошей

Дж. Кейнс намагався відійти від традиційного та неокласичного трактування грошей як другорядного технічного інструменту і як противагу висунув положення про те, що гроші в процесі відтворення виконують самостійну роль. Він робить висновок, що гроші активно впливають на мотиви поведінки суб’єктів економіки та їх господарські рішення.

У традиціях “кембриджської школи” Кейнс важливе місце відводить аналізу мотивів нагромадження грошей: трансакційний; обачності; спекулятивний.

Транакційний мотив – мотив зберігання грошей, що випливає із зручності їх використання як засобу платежу (люди зберігають деяку частину своїх активів у форму грошей для використання їх як засобу платежу).

Мотив обачності – мотив зберігання грошей як можливість розпоряджатись певною частиною своїх ресурсів у формі готівки в майбутньому (наприклад, виникла потреба в грошах на ремонт автомобіля, виникає не передбачувана можливість придбати багато корисних речей за досить помірну ціну при розпродажу).

Перші два відображають роль грошей як засобу обігу й платежу, вони поєднуються попитом , який залежить від доходу.

Головна новизна у вивчені Кейнса – виділення третього елемента попиту на гроші – попит на спекулятивні залишки.

Спекулятивний мотив – мотив зберігання грошей, який виникає із бажання уникнути втрат капіталу при зберігання активів у формі облігацій у період очікування підвищення норми позикового проценту.

Він вважає, що господарські індивіди триматимуть частку портфеля своїх активів у ліквідній формі, коли очікуватимуть збільшення рівня ризику від володіння активами в іншій формі.

Індивіди можуть тримати своє багатство у двох видах активів – гроші (готівка чи рахунки до запитання) або довгострокові облігації.

Облігації приносять процент. Вірогідність того, що процентна ставка на ринку цінних паперів може змінитися, несе із собою ризик того, що зміниться також ринкова ціна облігацій. Зниження норми позикового проценту означає підвищення курсу облігації. Це забезпечує власнику облігацій дохід – приріст капіталу. І навпаки, збільшення норми позикового процента означає зниження курсу облігації, що призводить до втрат капіталу власників облігацій.

Фактор, що регулює попит на спекулятивні залишки грошей, а також і весь попит, виступає норма проценту:

, де

– загальний попит на активи; – трансакційний попит; – спекулятивний попит.

– функція доходу.

Збільшення доходу збільшує попит на гроші для трансакційних операцій .

– функція процента, де

– сукупний дохід; – норма процента.

Зниження норми процента збільшує попит .

.

Кейнс розглядав попит на гроші як функцію двох змінних величин. Збільшення номінального доходу викликає збільшення попиту на гроші, зумовленого існуванням трансакційного мотиву і мотиву обачності. Відповідно, зниження норми позикового процента збільшує попит на гроші, зумовленого існуванням спекулятивного мотиву (тобто готівкових грошей, що використовують для купівлі облігацій).

У практичному плані особливу значимість має положення Кейнса про принципи здійснення політики “дешевих грошей” та пільгового кредиту. Він поставив під сумнів ефективність такого чинника стабілізації ринкового механізму як система штучного ціноутворення на основі товарів, включаючи робочу силу і процентні ставки на ринку капіталів.

Він виступав проти спонтанних змін цін, що завдають значної шкоди економічній кон’єктурі і розробив концепцію регульованого ціноутворення та підконтрольної інфляції. В основі грошового обігу лежить закон відповідності між товарною та грошовою масою, що її обслуговує, при цьому відповідність повинна зберігатись при всіх формах грошей, порушення цих пропорцій приводить до порушення стійкості грошової системи (інфляції).

Зміна податкової системи і структури державних витрат є більш ефективними методами стабілізації економіки. Недостатність грошового попиту є однією з головних причин розвитку процесів спаду виробництва і зростання безробіття. Тому, стимулювання грошового попиту через політику дешевих грошей і відповідного використання норми відсотка має практичне значення.