30. Воєнно-політ кофр-ція 2-х сусп с-м. Утвор нато і овд.

Якщо "план Маршалла" призначався для того, щоб дати можливість Європі стати на ноги, то НАТО мало гарантувати її безпеку. Військово-політичною організацією демократичних країн Західної Європи та Північної Америки став утворений 4 квітня 1949 р. Північноатлантичний пакт (НАТО). Договір про його утворення підписали США, Канада, Англія, Франція, Італія, Бельгія, Голландія, Люксембург, Норвегія, Данія, Ісландія, Португалія. Пізніше до НАТО приєдналися Греція, Туреччина (1952), Західна Німеччина (1955), Іспанія (1982). У березні 1999 р. членами НАТО стали Польща, Угорщина, Чехія. Можна погодитися з думкою багатьох дослідників, що на 80 % виникнення блоку завдячувало поведінці сталінського керівництва, котре прагнуло до поширення соціалізму. "Російські армії, — зауважував із цього приводу англійський історик Кальвокорессі, — не були демобілізовані і виведені з районів, окупованих ними в ході останніх воєнних кампаній, де знаходились історичні столиці Європи —- Будапешт, Прага, Відень, Берлін".

Характерною ознакою блоку було те, що він створювався на добровільних засадах: ніхто туди нікого не затягував силою, ніхто нікого не карав за вихід з нього. Блок НАТО не військовий, а, скоріше, економіко-політико-військовий союз. "Атлантичний союз, — зауважував Г. Кіссінджер, — не будучи насправді союзом, претендував на якусь універсальність. Він об'єднав світову більшість, що протистояла неспокійній меншості". Слідом за НАТО з'явилися й інші об'єднання: у 1951 р. АНЗЮС (Австралія, Нова Зеландія, США). Як правило, військово-політичні блоки Заходу створювалися у тих районах, де, на думку західних політиків, виникала загроза наступу комунізму й, відповідно, необхідність протидіяти цьому. Так, у 1954 p., після поразки Франції у В'єтнамі, створюється СЕАТО (Організація країн Південно-Східної Азії), куди увійшли США, Англія, Франція, Пакистан, Таїланд, Філіппіни, Австралія та Нова Зеландія. Організація мала стати бар'єром проти комунізму у Південно-Східній Азії. У 1955 р. з'явився також Багдадський пакт (з 1958 p. — СЕНТО), членами якого стали Велика Британія, Туреччина, Ірак, Іран та Пакистан. Військово-політичні блоки Заходу стали своєрідною дамбою, яка згідно з доктриною "стримування комунізму" мала замкнути його на східноєвропейсько-азійському просторі. Наступні події у світі показали, наскільки непростим було це завдання у плані глобального протистояння.

Щойно у травні 1955 року стало відомо про ратифікацію Лондонського та Паризького договорів , СРСР негайно , 7 травня розірвав англо-радянську (1942р) та франко-радянську (1944) угоди. Потім у Варшаві з 11 по 14 травня 1955 року відбулася конференція східного блоку. Вона закінчилася підписанням 14 травня договору про дружбу, співпрацю та взаємну допомогу 8 країн ( СРСР, Польща, Чехословаччина, Східна Німеччина, Румунія, Болгарія, Албанія, Угорщина). Цей договір фактично копіював Атлантичний пакт. Його стаття 5 передбачала організацію єдиного командування під приводом радянського маршала Конєва. Варшавський пакт не змінював радикально ситуацію в Європі, бо на момент його укладення СРСР уже підписав двосторонні договори з країнами Східної Європи. Крім того, пакт не мав агресивного характеру, бо не виключав можливості поліпшення відносин країн-членів й Заходом, декларував недоторканність суверенітету держав-учасниць. Утворення Варшавського блоку не мало практичного значення, а було ще одним актом залякування, який органічно укладався в картину конфронтації Заходу й Сходу протягом усієї «холодної війни». З утворенням ОВД було завершено процес консолідації союзників обох наддержав, залучення їх до участі в глобальній конфронтації та легалізації нових союзницьких відносин у політичній, військовій та економічній сферах. Блокова біполярність ставала реальністю.