- •1. Причини, характер, періодизація Другої світової війни
- •2. Початок 2 св. Напад Німеччини на Польщу.
- •3. Окупація Німеччиною Данії, Норвегії, Голландії, Бельгії і Люксембургу. Поразка Франції.
- •4. «Дивна війна» та її наслідки.
- •5. Напад Японії на Перл-Харбор і початок бойових дій на Тихому океані.
- •6. Війна у Пн. Африці.
- •7. Фашистський «новий порядок» у Європі.
- •8. Рух Опору в окупованих європейських країнах. Форми боротьби та політ орієнтація.
- •9. Створення антигітлерівської коаліції. Проблема Другого фронту в Європі.
- •10. Відкриття Другого фронту та наступ англо-амер військ.
- •11. Успіхи англо-америк. Військ на Тихому океані. Розгром і капітуляція Японії.
- •12. Воєнна поразка і капітуляція Німеччини.
- •13. Тегеранська конференція та її рішення.
- •14. Кримська конференція та її рішення.
- •15. Потсдамська конференція (Берлінська) та її рішення.
- •16. Підсумки, наслідки та уроки 2 св.
- •17. Основні тенденції сусп р-ку країн Європи та Ам після 2 св.
- •18. Становлення двох курсів у міжнародній політиці після 2 св.
- •19. Післявоєнне мирне врегулювання в Європі. Мирні договори 1947 р.
- •20. Утворення і діяльність оон.
- •21. «Холодна війна» та її ознаки.
- •22. Економічний розвиток двох суспільних систем після 2 св. Роль і вплив нтр.
- •23. Сучасний капіталізм та постіндустріальне суспільство.
- •24. Партійно-політична сис-ма в країнах Європи та Америки пвсля 2св. Їх роль у сус-ві.
- •25. Міжнародний соціал-демократичний рух після війни та його трансформація.
- •26. Глобальні проблеми сучасності.
- •29. Антитлоталітарні демократ революції 1989-1990рр, їх наслідки.
- •32. Доктрина Трумена і план Маршала.
- •33. Крах колоніальної системи після 2св.
- •30. Воєнно-політ кофр-ція 2-х сусп с-м. Утвор нато і овд.
- •31. Німецька проблема після 2 св. Паризькі угоди і фрн.
- •34. Эавт, рев, Спільний ринок..
- •35. Міжнародна розрядка у першій половині 1970-х рр. Та її знач.
- •36. Проблеми безпеки та співробт нарада в хельсінкі.
- •52.Утворення Європейського Союзу: структура…
- •62. Зміцнення міжнародного статусу сша після 2св. Післявоєнна реконверсія.
- •64. Внутр і зовн політика республіканських адм-цій сша після війни. Військово-політ. Доктрини д. Ейзенхауера, р. Ніксона та р. Рейгана. Рейганоміка.
- •65. Антиробітниче і антипрофспілкове закон-во в сша. Расизм і маккартизм.
- •66. Особливості розвитку дмк в сша у 2 пол хх ст. Постіндустріальн роз-к.
- •67. Соціально-екон. І політ становище Великобританії після 2 св.
- •68. Прихід до влади і діяльність лейборист. Уряду к. Етлі.
- •69. Внутр. І зовн політика консерв кабінетів Англії в 1950-1970-х рр.
- •70. Внутрі і зовн політика лейборист кабінетів Англ в 1960-70-х рр.
- •72. Сучасна Великобританія. Трансформація анг лейборизму.
- •74. Внутр і зовн р-к Фр. В роки 4-ої республіки. З 1946 по 1958
- •75. Внутр і зовн р-к Фр. В роки 5-ї республіки. Голлізм і неоголлізм.
- •76. Франція у 1980-х – першій пол 1990-х рр. Ф. Міттеран. Сучасна Фр. Ж. Шерак.
- •77. Утвор і роз-к фрн. Нім «екон диво».
- •88. Розвиток основних філософських течій у 2 пол. Хх ст..
75. Внутр і зовн р-к Фр. В роки 5-ї республіки. Голлізм і неоголлізм.
Оцінюючи створення П’ятої республіки, демократичні сили Франції вважали, що це «режим особистої влади» генерала де Голля. нову політичну партію «Союз на захист нової республіки» (ЮНР). Головною проблемою П’ятої республіки залишалася проблема Алжиру. Де Голль бачив своє завдання у відновленні величі Франції. Вона уявлялася йому могутньою державою, яка провадить незалежну політику. Колоніалізм був перешкодою на шляху до вирішення цього завдання. 1960 року де Голль надав незалежність 14 африканським колоніям. З Алжиром було складніше, але генерал діяв рішуче і пішов на конфронтацію з ультраколоніалістами, хоча вони й сприяли його приходові до влади. Ультра створили «Організацію таємної армії» (ОАС) і розпочали відкритий терор проти прихильників незалежності Алжиру; декілька замахів було організовано і на де Голля. Але президент спирався на підтримку більшості французів. 1962 року було підписано угоду з Тимчасовим урядом Алжиру. Франція надала Алжиру незалежність і попрощалась із колоніальною імперією. Режим П’ятої республіки вирізнявся посиленням втручання держави в сферу економіки і соціальних відносин. За допомогою державних законів, субсидій та інших пільг швидкими темпами розвивалися нові галузі, пов’язані з науково-технічним прогресом,— атомна і ракетна, виробництво ЕОМ, радіоелектроніка. Було здійснено докорінну реконструкцію металообробної, хімічної, авіаційної промисловості. Зросло виробництво товарів масового споживання (автомобілів, холодильників, телевізорів). Посилювалися заходи до стабілізації фінансової системи. Було проведено девальвацію франка, внаслідок чого курс іноземних валют відносно французької зріс на 17,55%, випущено акції внутрішньої позики. Результатом «голлізму» як економічної політики стало золотий запас Франції зріс до $4,5 млрд у 1965. Країна не тільки повністю розрахувалася зі своїми зовнішніми боргами, а й перетворилася на кредитора, який займав на той час третє місце в світі за експортом капіталу. Завдяки жорсткій фінансовій стабілізації «твердий» франк став однією з конвертованих світових валют. У ці роки за середньорічним економічним зростанням — 5,5% — Франція поступалася лише Японії. Обсяг промислового виробництва зріс майже на 60%, обсяг експорту — на 88%. Значно підвищився рівень життя населення, Рівень безробіття був низьким, як ніколи. Була проведена широкомасштабна реформа сільського господарства - підвищення рентабельності і товарності цієї стратегічної галузі. Завдяки зусиллям де Голля за рахунок зняття торговельних бар’єрів вдалося різко збільшити обсяги експорту сільсько-господарської продукції. Чудово усвідомлюючи неухильність наростання процесів економічної глобалізації, Президент Франції як головний критерій ефективності діяльності підприємства розглядав його конкурентоспроможність на зовнішніх ринках. У зовнішній політиці де Голль мав на меті три основних завдання: відродити велич Франції, зміцнити її незалежність і самостійність, послабити вплив США в Європі. Негативно ставлячись до комуністичного режиму, він пішов на зближення із СРСР, щоб створити противагу США. 1966 року президент заявив про вихід Франції з військової організації НАТО при збереженні участі в політичних структурах Північно-Атлантичного блоку. Де Голль приділяв першорядну увагу модернізації збройних сил, їхньому оснащенню сучасною зброєю. Франція створила атомну бомбу, атомні підводні човни, балістичні ракети. Всі ці серйозні здобутки стали можливими завдяки тому, що, на відміну від постійного повторення заяложених тез типу «маємо те, що маємо» або «політика — це брудна справа», Шарль де Голль жив і діяв за принципом: «політика — справа честі», а інколи й «мистецтво неможливого». Невдала спроба перебудови Сенату призвела до відставки генерала 28 квітня 1969 року. Він знов усамітнюється у своєму маєтку і продовжує писати мемуари. Через півтора року він помер. Це був останній подих старої Франції. «Почуваюсь я досить непогано,— запевнив він журналістів на прес-конференції 1965 року.— Та будьте впевнені: колись я таки помру!» Шарль де Голль помер 9 листопада 1970 року
