3. Напрями ефективного управління ресурсним потенціалом комерційного банку

Подальший розвиток банківської системи України та її стабільне функціонування перебувають у тісному взаємозв’язку із нарощуванням обсягів банківських ресурсів. Від того, наскільки комерційні банки приділятимуть увагу формуванню фінансових ресурсів, залежить їх здатність здійснювати активні банківські операції, у тому числі, й інвестиційні, фінансова стійкість банківської системи, її конкурентоспроможність на фінансовому ринку, а також її роль та місце в процесах економічних перетворень, інтеграція банківської системи України в європейський і світовий економічний простір. Саме тому однією з найнеобхідніших передумов для ефективного функціонування банку, його конкурентоздатності та фінансової стійкості є достатність і стабільність ресурсної бази банківських установ.

Досить важливим напрямом зміцнення банківської системи та розширення масштабів її діяльності є зростання рівня концентрації грошових ресурсів суспільства в банківських установах. Здійснення комерційними банками кредитної та інвестиційної діяльності пов’язане з прийняттям конкретних рішень у сфері визначення можливих джерел фінансування, способів їх формування та підвищення ефективності їх використання. Політика банківських установ щодо формування ресурсної бази пов’язана з вирішенням таких основних завдань:

• знайти джерела фінансових ресурсів з мінімальною вартістю;

• забезпечити проведення активних операцій у визначених обсягах і напрямках;

• ефективно використовувати та управляти фінансовими ресурсами.

Крім того, банківські установи, дбаючи про збільшення своїх ресурсів, повинні [20]:

• збільшувати обсяг капіталізації;

• забезпечувати постійне нарощення ресурсної бази шляхом максимального залучення стійких та ресурсномістких клієнтів;

• активізувати роботу банків із залучення вільних коштів фізичних і юридичних осіб – це важливий і не використаний належним чином резерв поліпшення ресурсного забезпечення комерційного банку;

• запроваджувати нові види банківських продуктів і послуг для фізичних та юридичних осіб;

• впроваджувати та прискорювати ефективні методи маневрування ресурсами банків за умови виваженої та збалансованої політики відповідності пасивних і активних їх операцій.

На мікрорівні управління ресурсами комерційних банків уособлює діяльність, що пов’язана із залученням грошових коштів вкладників й інших кредиторів, визначення величини та відповідної структури джерел ресурсів у тісному взаємозв’язку з їх розміщенням.

Проблема управління ресурсами, що залучені банківськими установами, має дві взаємодоповнюючі сторони: кількісну та якісну.

Кількісна сторона полягає у всезростаючому розвитку пасивних операцій банку з метою залучення якомога найбільшої кількості необхідних ресурсів. Для цього використовуються всі можливі заходи, що стимулюють залучення нових вкладів і забезпечують їх збереження.

Головними напрямками такої діяльності є [20]:

• стимулювання залучення ресурсів через зростання та диференціацію процентної ставки;

• розвиток нових видів вкладів, які б відповідали всім потребам клієнтів;

• вдосконалення методів і порядку виплати відсотків;

• розвиток спектра додаткових послуг вкладникам;

• підвищення якості обслуговування клієнтів;

• використання різних видів цінних паперів для залучення нових ресурсів.

Якісна сторона управління залученими ресурсами комерційних банків тісно пов’язана з розробкою напрямів їх розміщення, що дозволяє найбільш ефективно їх використовувати. Якісне управління можливе лише за умови здійснення банківськими установами тісного взаємозв’язку пасивних операцій з активами.

До ефективних напрямів управління ресурсною політикою комерційних банків слід віднести подальше нарощення капіталу банками та збільшення обсягів їх залучених коштів.

Для забезпечення стійкості активів і зобов’язань банківської установи, підвищення прибутковості банківської діяльності та фінансової стійкості банківської системи в цілому виняткове значення має вдосконалення управління власним капіталом банку. Частина банків України збанкрутувала внаслідок неповернення наданих кредитів. Уникнути даної ситуації можна було б за наявності достатнього розміру власного капіталу, що здатний покрити значні втрати ресурсів, і зваженої кредитної політики банку. Зважаючи на гостру потребу підвищення рівня капіталізації банківських установ – основи надійності та їх конкурентоспроможності на внутрішньому та міжнародних ринках, їм необхідно вживати значних заходів щодо збільшення обсягів капіталу.

Серед таких заходів значну увагу слід приділяти реінвестуванню прибутку як найприйнятнішому та порівняно дешевому джерелу фінансування комерційного банку, котрий прагне розширити свою діяльність, що надає змогу не збільшуючи коло власників зберегти існуючу систему контролю за діяльністю банку та уникнути зниження дохідності акцій унаслідок зростання їх кількості в обігу. Оскільки чистий прибуток банківських установ, який залишився в розпорядженні може бути спрямований на забезпечення певного рівня дивідендних виплат акціонерам і фінансування діяльності банку. Основне завдання менеджменту в даному аспекті полягає у визначенні оптимального співвідношення між розміром дивідендних виплат акціонерам банку та величиною прибутку, що спрямовується на поповнення капіталу. Саме тому стабільність дивідендної політики банку є одним із важливих факторів впливу на його можливості залучати капітал в майбутньому. Однак для даного методу фінансування притаманний ряд недоліків:

• повне оподаткування, оскільки на поповнення капіталу спрямовується прибуток тільки після виплати всіх податків;

• повільне нарощення капіталу;

• виникнення проблем зменшення дивідендів [35].

Комерційні банки досить часто вдаються до зовнішніх джерел поповнення власного капіталу, у тих випадках, коли необхідно забезпечити швидке отримання значних обсягів коштів, а також поліпшити позицій банку щодо залучення коштів у майбутньому. Найбільш популярним зовнішнім джерелом залучення коштів є емісія звичайних та привілейованих акцій. Але й цей підхід характеризується рядом недоліків:

• висока вартість залучення;

• труднощі пов’язані з розміщенням акцій на ринку;

• досить значне підвищення ризику зниження доходу на одну акцію;

• послаблення контролю за банком з боку акціонерів, якщо вони будуть не в змозі викупити всі нові акції [35].

Для отримання значних грошових коштів і поповнення капіталу комерційні банки вдаються й до проведення таких фінансових операцій, як продаж власних активів, зокрема, будівель, споруд, приміщень з одночасною довгостроковою їх орендою у нових власників. Такі операції є досить успішними за умов, коли у зв’язку з інфляцією зростає ринкова вартість майна, а також здійснюється його прискорена амортизація. Найчастіше у банках створюються резерви переоцінки основних засобів для покриття різниці між балансовою та ринковою вартістю, а на суму дооцінки активів випускаються нові акції, які безкоштовно розподіляються між акціонерами банку, тим самим збільшуючи частку їх власності (бонусна емісія). Однак надмірне використання такого ненадійного джерела, як результати переоцінки основних засобів, призводить до погіршення якості капіталу, що, в свою чергу, негативно впливає на його спроможності виконувати захисну функцію. Саме тому пріоритетним напрямком управління капіталізацією комерційних банків повинно бути формування власного капіталу за рахунок оптимального поєднання як зовнішніх, так і внутрішніх джерел.

З метою нарощення власного капіталу комерційними банками Національний банк України рекомендує інтенсивніше застосовувати процедури реорганізації банків шляхом об’єднання, злиття чи приєднання окремих банків за чіткого дотримання антимонопольного законодавства. В основному вітчизняна банківська практика показує, що спостерігається приєднання менших банків до більших із припиненням функціонування менших банківських установ. На основі створення банківських об’єднань певних типів, таких як банківські корпорації та холдинги, може бути забезпечено досягнення високого рівня концентрації банківського капіталу. Форми й методи таких об’єднань можуть бути різними, починаючи з добровільних і закінчуючи примусовим поглинанням і злиттям. При цьому слід зазначити, що нарощення капіталу за рахунок використання цих заходів може вирішитись проблема дотримання нормативів капіталу в окремих банківських установах, але в цілому по банківській системі рівень капіталу зовсім не збільшиться. У зв’язку з цим існує досить гостра потреба пошуку інших шляхів вирішення проблеми капіталізації вітчизняної банківської системи, зокрема усувати наявні перешкоди на шляху реалізації капіталізації банків.

Для зростання свого ресурсного потенціалу основна увага з боку банків повинна приділятися залученню необхідного обсягу ресурсів, провідне місце у структурі яких відводиться коштам населення.

Крім того, що стосується залучення коштів населення у вклади, то комерційним банкам слід використовувати світовий досвід, зокрема [20]:

• розробляти різноманітні програми із залучення коштів населення;

• проводити відкриту широку рекламу для залучення клієнтури та використовувати «тиху» цільову рекламу (телефоном, поштою);

• надавати вкладникам широкий спектр послуг, в тому числі небанківського характеру;

• забезпечити, щоб вклади населення були поза оподаткуванням;

• розширити коло депозитних рахунків фізичних і юридичних осіб (до запитання, ощадних, строкових);

• використовувати високу процентну ставку за вкладами інвестиційного характеру з виплатою премій після закінчення терміну вкладу.

Без розширення асортименту банківських продуктів і послуг та розвитку системи безготівкових розрахунків зростання вкладів населення в кредитних установах неможливе. Важливим кроком у цьому напрямі є застосування низки нових фінансових інструментів, таких як накопичувальних систем типу «депозит - кредит», пенсійних заощаджень із захистом від інфляції, довірчих операцій, вкладів, які поєднують переваги поточних та строкових рахунків, ощадних сертифікатів, металевих депозитів. Одним з головних чинників, що дозволяє залучати більше заощаджень населення в банківські установи, є розвиток карткового бізнесу. Слід також відзначити зростаючу роль операцій з купівлі та заощадження коштів у дорогоцінних металах, що поступово розвиваються та стають альтернативою банківським вкладам.

Високу зацікавленість населення у формуванні організованих вкладів можна забезпечити лише в умовах достатньої надійності та стабільності банку, а також дохідності даних вкладів. Тому є важливим для керівників банківської системи убезпечити банки від впливу дестабілізуючих зовнішніх чинників, підвищити вимоги до управління банківськими ризиками, запровадити оперативний моніторинг ризиків у діяльності українських комерційних банків, забезпечити дотримання ними постійного позитивного значення ставок депозитного процента на строкові вклади населення.

Ще одним важливим моментом, на який варто звернути увагу, є те, що у зв’язку з розширенням обсягів активних операцій перед банківськими установами постає нагальна потреба пошуку нових джерел для формування ресурсного потенціалу. Одним із таких джерел виступають так звані позичені кошти банку, до яких слід віднести депозитні (ощадні) сертифікати, облігації тощо. Але аналізуючи структуру зобов’язань банків, можна помітити, що вони практично ігнорують дане джерело фінансових ресурсів, а віддають перевагу традиційним джерелам, таким як кошти на депозитних і поточних рахунках. Особливістю таких ресурсів є те, що комерційні банки самостійно визначають потребу таких коштів, їх структуру та терміни залучення. Тому, на наш погляд, в умовах ринкової економіки, банківські установи з метою формування стабільної ресурсної бази повинні вести постійний пошук та використовувати альтернативні джерела фінансових ресурсів (зокрема позичені кошти), оперуючи якими можна було б проводити вигідні активні операції, в тому числі й довгострокові. Також комерційні банки повинні шукати шляхи та резерви здешевлення вартості даного фінансового інструмента, котра й досі залишається високою в порівнянні із депозитами юридичних та фізичних осіб.

Банківська система України впродовж останніх років розвивається динамічно, забезпечуючи досить високі темпи приросту основних показників своєї діяльності. Сприятлива макроекономічна динаміка, регулююча та монетарна політика Національного банку України створили всі необхідні передумови для зростання обсягів капіталу, активів і залучених коштів, зміцнення фінансового стану комерційних банків, що сприяло посиленню ринкової орієнтації банківського сектору, підвищенню стійкості до криз, росту довіри до банківської системи в цілому з боку вкладників й інвесторів, активізації діяльності банків із залучення коштів і їх трансформації в кредити для реального сектора економіки.

Вдосконалення управління процесами формування ресурсної бази банківських установ передбачає значне підвищення рівня капіталізації та концентрації банківського капіталу, формування оптимальної структури балансу банку на основі виваженої структури активів та пасивів, додаткового залучення коштів акціонерів, вкладників й інших джерел коштів на фінансовому ринку, використання прибутку та вдосконалення відповідних методів управління.