- •Поняття цивільного права.
- •2. Джерела приватного права.
- •3. Значення римського приватного права у сучасному цивільному праві.
- •4. Європейські системи приватного права.
- •5. Приватне право і цивільне право.
- •6.Поняття цивільного права.
- •7. Предмет цивільного права.
- •8. Учасники цивільних відносин.
- •10. Засади цивільного права (цивільного законодавства).
- •11. Структура цивільного права.
- •9. Метод цивільного права.
- •12. Типологія цив права в укр.
- •13. Цив кодекс урср 1963 року.
- •14. Цив кодекс України 2003 року.
- •15. Система норм приватного (цив) права.
- •16. Поняття цив законодавства. Акти цив законодавства україни.
- •17. Дія цив законодавства у часі, в просторі та за колом осіб.
- •18. Застосування цивільного законодавства по аналогії (види аналогій). Поняття та види тлумачення цивільно-правових норм. Підстави виникнення цивільних прав та обов’язків.
- •19. Захист цивільних прав та інтересів.
- •20. Поняття та елементи цив правового відношення. Субєктивні цив права та обов’язки.
- •21.Правосуб’єктність фізичної особи.
- •22. Види цивільних правовідносин.
- •23.Поняття та класифікація юридичних фактів у цивільному праві.
- •24.Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
- •25.Ім’я фізичної особи.
- •26.Місце проживання фізичної особи.
- •27.Поняття та елементи дієздатності фізичної особи. Обсяг дієздатності.
- •30.Акти цивільного стану
- •34. Правосуб’єктність юридичної особи.
- •35. Класифікація юридичних осіб
- •36. Виникнення юридичної особи. Статутні документи юридичної особи.
- •37. Припинення юридичної особи.
- •38.Форми участі держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах:
- •40. Речі дії та результати дій як обєкти цивільних прав (правовідносин). Цінні папери як об’єкт цивільних прав.
- •41. Результати інтелектуальної, творчої діяльності як об’єкти цивільних прав.
- •42. Інформація як об’єкт цивільних прав.
- •44. Особливі об’єкти цивільних прав.
- •45. Поняття та види правочинів. Умови дійсності правочинів.
- •46. Строки у правочинах. Умовні правочини.
- •47. Форма правочину.
- •48. Відмова від правочину.
- •49. Недійсність правочину. Наслідки визнання правочину недійсним.
- •50. Поняття представництва. Підстави виникнення та види представництва.
- •51. Представництво за довіреністю. Довіреність та її види. Форма довіреності. Передоручення.
- •52. Інші форми встановлення й реалізації цивільних прав і обовязків через інших осіб.
- •54. Підстави виникнення права власності. Припинення права власності.
- •55. Право приватної власності.
- •56. Право державної і право комунальної власності.
- •57.Поняття і види права спільної власності. Порядок здійснення права спільної власності.
- •58. Захист права власності. Віндикаційний та негаторний позов.
- •59. Права на чужі речі.
- •60. Емфітевзис та суперфіцій, як види прав на чуже майно. Підстави встановлення та припинення.
- •61. Посідання.
- •62. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи.
- •63. Право на охорону здоров’я. Право фізичної особи на медичну допомогу.
- •1 Група:
- •2 Група:
- •3 Група:
- •64. Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.
- •65. Поняття права інтелектуальної власності.
- •66. Поняття авторського права та суміжних прав.
- •67. Правова охорона винаходів, корисних моделей та промислових зразків.
- •1. Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України:
- •2. Відомчі нормативно-правові акти:
- •3. Міжнародні договори:
- •68. Право інтелектуальної власності на засоби індивідуалізації суб'єктів цивільного обороту, та на знаки для товарів і послуг.
- •69. Поняття та види зобов’язань. Елементи зобов'язань.
- •70. Підстави виникнення зобовязань. Поняття та значення юридичних фактів. Юридичний (фактичний) склад. Види юридичних фактів.
- •71. Припинення та виконання зобов’язань.
- •72. Поняття договору. Види договору. Зміст (умови) договору.
- •73. Укладання, зміна та розірвання договору. Правові наслідки недотримання встановленої законом форми договору. Правові наслідки зміни або розірвання договору.
- •74. Характеристика засобів забезпечення виконання зобовязань.
- •75. Поняття цивільно – правової відповідальності.
- •76.Підстави цивільно – правової відповідальності.
- •77. Форми цивільно – правової відповідальності.
- •78. Підстави звільнення від відповідальності.
- •79. Загальна характеристика договору купівлі – продажу.
- •80. Права і обовязки покупця і продавця.
- •101. Договір доручення. Наслідки припинення договору доручення.
- •102.Договір управління майном.
- •103.Договір комісії.
- •104. Агентський договір.
- •105. Позика.
- •106. Договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
- •107.Договір банківського рахунку.
- •108. Ліцензійний договір.
- •109. Підстави відповідальності за завдану шкоду. Звільнення від відповідальності за завдану шкоду. Порядок відшкодування шкоди. Відшкодування моральної шкоди.
- •110.Публічна обіцянка винагороди.
- •116. Поняття сімейного права. Принципи та система сімейного права.
- •117 . Поняття сім’ї . Види сімейних правовідносин.
- •118. Поняття шлюбу за сімейним законодавством. Фактичні шлюбні відносини.
- •119. Умови вступу в шлюб та перешкоди до укладення шлюбу.
- •120. Особисті немайнові правовідносини подружжя.
- •121. Майнові відносини подружжя. Режим власності подружжя.
- •122. Поняття та зміст шлюбного договору. Підстави визнання його недійсним.
- •123. Припинення шлюбу.
- •124. Особисті немайнові права та обов’язки батьків та дітей.
- •125. Підстави та наслідки позбавлення батьківських прав. Порядок позбавлення батьківських прав.
- •126. Специфіка майнових правовідносин батьків та дітей
- •127. Усиновлення.
109. Підстави відповідальності за завдану шкоду. Звільнення від відповідальності за завдану шкоду. Порядок відшкодування шкоди. Відшкодування моральної шкоди.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.
Iкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідальність за заподіяння майнової та моральної шкоди відноситься до позадоговірних зобов'язань і виникає в результаті порушення прав, що мають абсолютний характер, – майнових прав (права власності) або особистих нематеріальних благ (життя, здоров'я, честь). Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених КК України та іншими законами. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.
110.Публічна обіцянка винагороди.
Публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу
1. Публічна обіцянка винагороди є підставою виникнення зобов'язальних відносин. Публічна обіцянка винагороди — це адресована невизначеному колу осіб обіцянка майнової винагороди за досягнення певного результату тому, хто досягне цього результату. ЦК регулює як окремі види публічної обіцянки винагороди відносини, що випливають з публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу та з публічної обіцянки винагороди за результатами конкурсу.
Винагорода може бути публічно обіцяна за виконання будь-якої дії, що не є протиправною (тобто, є правомірною або юридично нейтральною). Конкурс оголошується лише на досягнення кращого результату у виконанні певної роботи особами, що взяли участь у конкурсі.
Як випливає зі ст.1144 ЦК, публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу має юридичне значення за наявності таких ознак:
1) обіцянка винагороди має бути публічною, тобто повідомленою через засоби масової інформації або іншим чином невизначеному колу осіб. Пропозиція виконати певні дії, спрямовані на отримання певного результату, адресована окремій особі, не вважається публічною, оскільки в останньому випадку має місце оферта — пропозиція вступити у договірні відносини. Спеціальна форма оголошення публічної обіцянки винагороди не встановлена. Вибір способу сповіщення залежить від особи, яка обіцяє винагороду і певною мірою залежить від її матеріального становища;
2) у сповіщенні публічної обіцянки винагороди мають бути визначені зміст завдання, строк та місце його виконання, форма та розмір винагороди, які заздалегідь визначаються особою, що обіцяє винагороду;
3) обіцянка винагороди повинна мати майновий, грошовий або інший матеріальний зміст. До того ж мають бути точно вказані форма і розмір винагороди;
4) умовою одержання винагороди виголошується досягнення певного результату, на який вказувала особа, що обіцяє винагороду. При цьому припускається, що результат, про який йдеться, має бути досягнутий шляхом здійснення правомірної дії (дій).
За наявності вказаних ознак публічна обіцянка винагороди породжує зобов'язальні правовідносини. Підставою виникнення цих зобов'язальних правовідносин є юридична сукупність, що охоплює два односторонніх правочини:
1) публічне оголошення винагороди за передання певного результату;
2) досягнення цього результату особою, яка відгукнулася на оголошення.
2. Суб'єктами правовідносин, що виникають у такому випадку, є:
1) той, хто оголосив винагороду за виконання певного завдання;
2) той, хто виконав дії, вказані в оголошенні.
На одному та іншому боці відповідних зобов'язань можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи.
Отже, обіцяну винагороду може вимагати будь-хто, хто досяг вказаного результату.
Для виконання завдання може бути встановлений строк (термін), до якого (протягом якого) слід досягти певного результату. Встановлення строку (терміну) не обов'язкове, і не може вважатися характерною умовою публічної обіцянки винагороди. Але невизначеність строку певною мірою погіршує становище учасників.
Якщо строк установлений, то дія, за яку обіцяна винагорода, має бути виконана в межах цього строку, а особа, яка пообіцяла винагороду, зв'язана своєю обіцянкою до його закінчення.
Якщо строк (термін) виконання завдання не встановлений, воно вважається чинним протягом розумного часу відповідно до змісту завдання (ст.1146 ЦК). "Розумним часом" при цьому вважається строк (термін), який відповідає періоду об'єктивної заінтересованості особи, яка оголосила винагороду, у виконанні вказаних в оголошенні дій.
4. Особа, яка публічно обіцяла винагороду, має право змінити завдання та умови її надання. Передбачаючи таку можливість,ст.1147 ЦК не визначає умови та причини, за яких можлива зміна умов оголошення про винагороду, і не зобов'язує того, хто пообіцяв винагороду, а потім змінив завдання, сповістити про зміни умов обіцянки винагороди в тому самому порядку, в якому була оголошена винагорода.
6. Зобов'язання, що виникає у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди, припиняється із закінченням строку (терміну) для виконання завдання, а також у разі передання результату особою, яка перша виконала завдання.
Крім того, особа, яка публічно обіцяла винагороду, має право скасувати обіцянку, реалізуючи своє "право відступу від обіцяного". Повідомлення про скасування обіцянки винагороди має бути зроблене публічно у тій же формі, у якій була оголошена обіцянка винагороди.
Припинення завдання не звільняє того, хто пообіцяв винагороду, від відшкодування реальних витрат, які понесла особа, що приступила до виконання завдання. У тому випадку, коли особа, яка обіцяла винагороду, доведе, що ці витрати виникли у зв'язку з виконанням дій, котрі напевне не відповідали суті завдання, вона звільняється від обов'язку відшкодовувати вказані витрати (ст. 1149 ЦК).
111. вчинення дій в майнових інтересах особи без доручення Згідно зі ст. 1158 ЦК якщо майновим інтересам іншої особи загрожує небезпека настання невигідних для неї майнових наслідків, особа має право без доручення вчинити дії, спрямовані на їх попередження, усунення або зменшення. Така особа зобов'язана при першій нагоді повідомити особу, чий майновий інтерес вона захищає своїми діями, про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір. Якщо особа, яка розпочала дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, не має можливості повідомити про свої дії цю особу, вона зобов'язана вжити усіх залежних від неї заходів щодо попередження, усунення або зменшення невигідних майнових наслідків для іншої особи. Особа, яка вчиняє дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана взяти на себе всі обов'язки, пов'язані зі вчиненням цих дій, зокрема, обов'язки щодо вчинених правочинів. Особа, яка вчинила дії в інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана негайно після закінчення цих дій надати особі, в майнових інтересах якої були вчинені дії, звіт про ці дії і передати їй усе, що при цьому було одержано. Особа, яка без доручення вчиняє дії, діє на свій ризик і на свій розсуд. Вона самостійно оцінює можливі витрати, яких вона зазнає, вчинивши дії в майнових інтересах іншої особи, та співвідносить їх 13 обсягом шкоди цим інтересам, якої вдасться уникнути, вчинивши такі дії. Витрати повинні бути виправдані обставинами, за яких були вчинені дії (ст. 1160 ЦК); саме у такому разі фактичні витрати можуть заявлятися до відшкодування. В іншому випадку, а також якщо особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, при першій нагоді не повідомила цю особу про свої дії, зроблені витрати не підлягають відшкодуванню. Предметом зобов'язання є вчинення дій в інтересах іншої особи без доручення. Таким поняттям охоплюються як фактичні (виконання термінових ремонтних робіт, сплата квартирної плати, внесення податкових або інших обов'язкових платежів тощо), так і юридичні дії (вчинення та виконання правочинів та інших юридичних актів). Причому дії має бути вчинено добровільно без правової підстави (договору або згоди укласти договір у майбутньому), однак із дотриманням відповідних правил про доручення.
112 .СТВОРЕННЯ ЗАГРОЗИ ЖИТТЮ, ЗДОРОВ'Ю, МАЙНУ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ . АБО МАЙНУ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ Стаття 1163. Усунення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи 1. Фізична особа, життю, здоров'ю або майну якої загрожує небезпека, а також юридична особа, майну якої загрожує небезпека, мають право вимагати її усунення від того, хто її створює. Стаття 1164. Наслідки неусунення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи 1. У разі неусунення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи заінтересована особа має право вимагати: 1) вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози; 2) відшкодування завданої шкоди; 3) заборони діяльності, яка створює загрозу. Стаття 1165. Відшкодування шкоди, завданої внаслідок неусунення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи 1. Шкода, завдана внаслідок неусунення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи, відшкодовується відповідно до цього Кодексу
113. СПАДКУВАННЯ ЗА ЗАКОНОМ Стаття 1258. Черговість спадкування за законом 1. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово .2. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Стаття 1260. Спадкування усиновленими та усиновлювачами 1. У разі спадкування за законом усиновлений та його нащадки, з одного боку, та усиновлювач і його родичі - з другого, прирівнюються до родичів за походженням. 2. Усиновлений та його нащадки не спадкують за законом після смерті батьків усиновленого, інших його родичів за походженням по висхідній лінії. Батьки усиновленого та інші його родичі за походженням по висхідній лінії не спадкують за законом після смерті усиновленого та його нащадків. Стаття 1261. Перша черга спадкоємців за законом 1. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Стаття 1262. Друга черга спадкоємців за законом 1. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. Стаття 1263. Третя черга спадкоємців за законом 1. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця. Стаття 1264. Четверта черга спадкоємців за законом 1. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. Стаття 1265. П'ята черга спадкоємців за законом 1. У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. 2. У п'яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї.
114. Спадкування за заповітом. Види заповітів. Спадкування за заповітом – це спадкування, яке виникає на підставі розпорядження спадкодавця, яке він зробив у встановленому законом порядку стосовно власного майна на випадок своєї смерті. Під час здійснення вищезазначеного спадкування порядок розподілу спадщини, коло спадкоємців, що закликаються до її прийняття і розмір спадкової частки кожного з них визначається на підставі тих вказівок майнового чи немайнового характеру, які спадкодавець виклав у своєму заповіті. види заповітів: 1) частковий заповіт, яким охоплена не вся спадщина, а лише її частка (ст. 1236 ЦК); 2) натуральний заповіт, коли кожному спадкоємцю буде визначено, яке майно перейде у його власність після смерті заповідача; 3) пропорційний заповіт, коли частки спадкоємців визначаються рівними або нерівними; 4) змішаний заповіт, коли частину майна заповідач залишає конкретним особам, а іншу частину спадщини ділить між спадкоємцями на пропорційній основі. До змішаних можна віднести й натуральні заповіти, коли частина майна залишиться не заповіданою. 5) заповіт з умовами: із заповідальним відказом (ст.1237-1239 ЦК); з покладенням на спадкоємців обов'язків (ст.1240 ЦК); з умовою (ст.1242 ЦК); з встановленням сервітуту (ст.1246 ЦК); 6) заповіт з підпризначенням спадкоємців (ст.1244 ЦК); 7) заповіт з позбавленням прав на спадкування (ст.1249 ЦК): з вказівкою причин усунення від права на спадкування; без зазначення причин усунення від права на спадкування; шляхом незазначення в заповіті. За суб'єктним складом можна виділити такі види заповітів: особистий заповіт (ст.1233 ЦК); заповіт подружжя (ст.1243 ЦК). За особливостями процедури посвідчення заповіту можна виділити: секретний заповіт (ст.1249 ЦК); заповіт з участю свідків (ст.1253 ЦК). Заповітний відказ 1. Заповідач має право зробити у заповіті заповідальний відказ. 2. Відказоодержувачами можуть бути особи, які входять, а також ті, які не входять до числа спадкоємців за законом. 1. Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини. 3. Відказоодержувач має право вимоги до спадкоємця з часу відкриття спадщин. |
115. Прийняття та оформлення спадщини Стаття 1268. Прийняття спадщини 1. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. 2. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. 3. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. 4. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. 5. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Стаття 1270. Строки для прийняття спадщини 1. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. 2. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців. Оформлення права на спадщину: Стаття 1296. Право спадкоємця на одержання свідоцтва про право на спадщину 1. Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. 2. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. 3. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Стаття 1298. Строк видачі свідоцтва про право на спадщину 1. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини. 2. Якщо заповіт складено на користь зачатої, але ще не народженої дитини, видача свідоцтва про право на спадщину і розподіл спадщини між усіма спадкоємцями може відбутися лише після народження дитини. Положення абзацу першого цієї частини застосовується також щодо дитини, зачатої за життя спадкодавця, але народженої після його смерті, у разі спадкування за законом. 3. До закінчення строку на прийняття спадщини нотаріус може видати спадкоємцеві дозвіл на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), якщо це викликано обставинами, які мають істотне значення. Стаття 1299. Державна реєстрація права на спадщину 1. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, спадкоємець зобов'язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна (стаття 182 цього Кодексу). 2. Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.
