38. Сприймання простору: монокулярний і бінокулярний зір.

Сприйняття простору - здатність людини сприймати просторові характеристики навколишнього світу: величину і форму предметів, а також їх взаємне розташування.

Найінформативнішою ознакою, яку необхідно вирізнити піл час ознайомлення з формою, є контур. Це здійснюється за допомогою рухів очей, які ніби повторно виокремлюють контур, і є неодмінною умовою створення образу форми предмета.

Бінокулярний зір (від лат. bini - "Два" і лат. oculus - " очей ") - здатність одночасно чітко бачити зображення предмета обома очима; в цьому випадку тварина або людина бачить одне зображення предмета, на який дивиться, тобто це зір двома очима, з підсвідомим з'єднанням в зоровому аналізаторі ( корі головного мозку) зображень отриманих кожним оком в єдиний образ. Створює об'ємність зображення. Бінокулярний зір також називають стереоскопічним.

Якщо бінокулярний зір не розвивається, можливо зір тільки правим або лівим оком. Таке зір називається монокулярним.

Адаптація — пристосування ока до зміни умов освітлення (рівня освітленості).

Акомодація — пристосування ока до зрозумілого бачення предметів, що знаходяться від нього на неоднаковій відстані за рахунок зміни кривизни кришталика.

Конвергенція—здатність ока при розгляданні близьких предметів займати положення, при якому зорові осі обох очей перетинаються на предметі.

При розгляданні близьких предметів хрусталик стає товстішим, віддалених-плоскішим.

Акомодація дія в межах до 15м, конвергенція-до 450м.

При сприйнятті простору можуть з’являтися зорові ілюзії, тобто хибне сприйняття. Так, рух очей вертикально вимагає більшої напруги ніж горизонтально. Тому, ті об’єкти, які вимагають руху очей знизу вгору, спричиняють суб’єктивну переоцінку своїх розмірів.

39. Сприймання часу: основні гіпотези.

Сприймання часу - це відображення об'єктивної тривалості, швидкості та послідовності явищ дійсності. Завдяки сприйманню часу відображаються зміни, що відбуваються в навколишньому світі.

Фізіологічною основою процесу сприймання часу є умовні рефлекси на час, які людина виробляє постійно. Сприймання здійснюється шляхом взаємодії аналізаторів, якими ми відображаємо інші сторони явищ об'єктивної дійсності.

Серед них велике значення у сприйманні часу належить кінестезичному аналізаторові. Особливу роль виконує він у сприйнятті ритму. Під ритмом розуміють низку подразників, які послідовно змінюють один одного і мають періодичний характер. Ритм у роботі серця, ритмічне дихання, ритмічний характер повсякденного життя справляють вплив на вироблення рефлексів на час. Точному, безпосередньому сприйманню підлягають лише короткі часові інтервали. При сприйманні часу виявлено схильність перебільшувати коротші й применшувати довші проміжки часу.

Сприймання тривалості часу залежить від змісту діяльності людини. Час, заповнений цікавими, значущими справами, спливає швидко. Учні не помічають, як "летить час" на уроці, коли вони зайняті активною розумовою діяльністю. І навпаки, урок "тягнеться" довго, якщо активність учнів не стимулюється.

При очікуванні приємного зазвичай здається, що ця подія довго не настає.

При згадуванні минулого спостерігається інша оцінка часу. Час, наповнений у минулому переживаннями, діяльністю, згадують як більш тривалий, ніж він був насправді, а тривалі періоди життя, позначені малоцікавими й одноманітними подіями, згадують як швидкоплинні.

Ступінь суб'єктивізму в оціненні часу залежить також від віку людини: дітям здається, що час минає повільно, дорослим, навпаки - що він летить. Суб'єктивізм у сприйманні часу переборюється досвідом і практичною діяльністю людини. Деякі види професійної діяльності виробляють уміння дуже точно оцінювати проміжки часу. Так, досвідчений учитель без годинника вільно орієнтується в часі на уроці й точно оцінює проміжок часу тривалістю 45 хвилин.