Підготовчий етап. Головна мета цього етапу полягає у :

1) Провести планування з дисциплін на основі модульного підходу( в межах модульно-рейтингової технології навчання). Створити інтегровані плани дослідницької діяльності студентів. 2) Обрати форми організації самостійної роботи ( групові, індивідуальні, обов’язкові, добровільні). 3) Написати методичні вказівки до проведення занять з використанням елементів дослідницької діяльності( теоретичні заняття і практичні).

Виконавчий етап. Мета етапу: 1) Організувати спільну діяльність викладача і студента за рахунок створення суб’єкт – суб’єктних відношень. 2) Вибір рівня складності навчально-дослідних завдань (за В.Беспальком): низький, елементарний, асоціативний, пошуковий, дослідницький. 3) Використання типів занять «зразок дослідження», « дослідження» і «власні дослідження» ( студенти добровільно обирають вид заняття). 4) Експериментальне дослідження згідно з рівнями засвоєння знань: за взірцем, аналогіями, творчі ( проблемні завдання практичного спрямування у відповідності з майбутнім фахом).

Результативний етап. Головна мета етапу: 1) Провести діагностику рівнів навченості проводити дослідницьку діяльність ( динаміка результативності у ході дослідження). 2) Перевірка якості сформованості дослідницьких умінь через написання творчих рефератів, курсових робіт.

На факультетах внз використовувалися такі види науково-дослідної роботи студентів:

1) збір дослідницького та експериментального матеріалу при підготовці до семінарських та практичних занять, спецсемінарів і спецкурсів з спеціально-методичних дисциплін; 2) накопичення досвіду вивчення та критичного аналізу наукової літератури; 3) експериментальна робота під час підготовки рефератів, курсових і дипломних проектів; 4) виконання домашніх завдань з елементами творчого пошуку; 5) дослідження, пов’язані з практикою: виконання індивідуальних методичних завдань; вивчення досвіду роботи працівників; 6) науково-дослідна та творча робота студентів у позанавчальний час: участь у наукових гуртках і товариствах.

10. Формування лінгводидактичної компетентності майбутнього вчителя початкових класів.

Впровадження компетентнісного підходу у процес навчання рідної (української) мови знайшло своє відображення в Державному стандарті, Концепціях мовно – літературної освіти. У навчально - виховній концепції вивчення української (державної) мови зазначається, що ґрунтовна базова мовна освіта має забезпечити широке використання державної мови в усіх суспільно - виробничих сферах.

Завданням вищої школи на сьогодні є не тільки надання певної суми професійних знань, навичок і вмінь, а особливо важливим є процес становлення студента як суб’єкта різноманітних видів і форм розумової діяльності людини, якій притаманна культура спілкування в різних видах мовленнєвої діяльності, яка добре володіє способами самовираження рідною мовою, дотримується мовної норми і правил мовленнєвої поведінки, враховуючи ситуацію спілкування. На думку авторів Концепції мовної освіти, ,,рідна мова має бути засобом самопізнання, саморозвитку і самовираження людини, засобом формування нового типу особистості й суспільних відносин на основі національної освіти ’’.

Особистість молодої людини формується на мові, на її лексико – понятійному арсеналі та її засобами й розкривається як освічена яскрава індивідуальність. Український учений О.Потебня писав: "Мовна індивідуальність виділяє людину як особистість, і чим яскравіша ця особистість, тим повніше вона відображає мовні якості суспільства" [12: 171]. На думку Т. Донченко, мовна особистість характеризується свідомим ставленням до мови, глибоким знанням її, розвиненим мовленням, а отже, і мисленням, інтелектом, емоційною сферою, емоційно – естетичним сприйняттям мови і мовлення.

Формування україномовної комунікативної компетентності студентів вищих педагогічних навчальних закладів, що відповідає обсягу й характеру комунікативних потреб у межах різних сфер діяльності сьогодення, може бути реалізоване на основі тексту, який студенти сприймають, аналізують, змінюють, удосконалюють, визначають функціювання в ньому певних мовних явищ, встановлюють смислові і граматичні зв’язки. У ньому вживаються одиниці всіх рівнів, об’єднані відповідно до законів текстотворення, що передбачають збереження логіко-змістової єдності висловлювання з урахуванням жанрово-стильових особливостей.

Комплексна робота з текстом визначається як найголовніший засіб підвищення мовної та мовленнєвої підготовки студентів, який знайомить їх із найприкметнішими особливостями зв’язного висловлювання, готує до створення власних текстів, даючи змогу виробити вміння будувати й граматично оформлювати їх, через їхнє посередництво впливати на співрозмовника, отримувати від нього потрібну реакцію.

На матеріалі тексту студенти комлексно вдосконалюють уміння усіх видів мовленнєвої діяльності: активного, цілеспрямованого, мотивованого, предметного процесу передачі та сприймання сформульованої засобами мови думки, інформації, спрямованої на задоволення комунікативно – пізнавальної потреби людини у процесі спілкування. Реалізація міжпредметних зв’язків під час роботи на заняттях з мовленнєво-комунікативним дидактичним матеріалом (текстом) , пов’язаним з іншими науковими галузями, сприяє успішному особистісному розвитку студентів, формуванню україномовної комунікативної компетентності – передумови успіху в практичному оволодінні рідною мовою, здатністю використовувати її для успішного спілкування в реальних життєвих обставинах, майбутній професійній діяльності.

Стає все більш очевидним, що перед суспільством постають завдання, які вимагають дослідження феномену україномовної комунікативної компетентності та її впливу на розвиток особистості і становлення професіонала, який відповідатиме сучасним міжнародним вимогам.