- •Поняття та предмет сімейного права.
- •Умови усиновлення.
- •Шлюбний договір.
- •Розірвання шлюбу за рішенням суду.
- •Припинення шлюбу. Правові наслідки розірвання шлюбу.
- •Визнання походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою.
- •Облік дітей, які можуть бути усиновлені та облік осіб, які бажають усиновити дитину.
- •4. На облік беруться:
- •Порядок усиновлення та його правові наслідки.
- •Опіка та піклування над дітьми.
- •Право спільної сумісної власності та роздільного майна подружжя.
- •Способи і розмір надання утримання одним із подружжя другому.
- •Порядок та умови розірвання шлюбу органом рацСу.
- •Право спільної власності.
- •Види строків позовної давності.
- •Розпорядження майновими правами інтелектуальної власності. Ліцензійний договір.
- •Особисті немайнові права та обов’язки подружжя.
- •Найм (оренда) житла.
- •Спадкове право: загальні положення.
- •Об’єкти цивільних прав: основні положення.
- •Договори про передачу майна у тимчасове володіння та користування: їх види, загальні відмінні риси.
- •Спадкування за законом.
- •Спадковий договір.
- •Момент виникнення права власності. Здійснення права власності.
- •Цивільна правоздатність юридичної особи: загальні положення.
- •Дійсність правочину. Тлумачення правочинів.
- •Транспортне експедирування.
- •Майно як особливий об’єкт цивільних прав.
- •Виконання заповіту.
Дійсність правочину. Тлумачення правочинів.
Традиційне використання дихотомічної пари "дійсний" - "недійсний" правочин наштовхується на вислів "вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину" (ст. 203 ЦК), що певною мірою є алогічним, оскільки наслідком порушення таких вимог є недійсність правочину.
Вони стосуються змісту, суб'єктного складу, волевиявлення учасників, форми правочину, врахування прав та інтересів дітей при його вчиненні.
Зміст правочину не може суперечити вимогам ЦК, інших актів цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених у ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в ст. 4 ЦК. Водночас варто пам'ятати, що більшість законодавчих актів носить комплексний характер (наприклад, закон України "Про цінні папери та фондовий ринок", "Про авторське право і суміжні права" та ін.)
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Враховуючи, що правочин є вольовим актом, він може вчинятися особами, які мають відповідний обсяг цивільної дієздатності. Такими передусім є фізичні особи, які мають повну цивільну дієздатність (повністю дієздатні, неповнолітні, які набули або яким надано повної цивільної дієздатності) і мають можливість вчиняти будь-який правочин.
У свою чергу, дієздатність юридичної особи безпосередньо залежить від її правоздатності. Як відомо, юридичні особи приватного права, за загальним правилом, передбаченим ст. 91 ЦК, мають універсальну правоздатність.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Зважаючи нате, що воля учасника(-ів) правочину може бути сприйнятою тільки за наявності відповідного волевиявлення, важливе значення для дійсності правочину має дотримання вимоги й відносно форми правочину.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Направленість правочину на настання відповідних правових наслідків, як вказувалося вище, дозволяє відрізнити правочини від інших юридичних фактів.
Тлумачення змісту правочину
Регулюється ст. 213 ЦК. Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами.
По-перше, тлумачитися правочин може або його стороною (сторонами), або судом. Очевидно, що односторонній правочин може бути витлумачений його стороною. Тлумачення двостороннього та багатостороннього правочину має відбуватися всіма його сторонами, які мають дійти згоди в цьому питанні. За відсутності згоди на вимогу однієї або обох сторін правочину тлумачення його змісту здійснюється судом.
По-друге, у ч. 2 ст. 213 ЦК встановлюється, що суд постановляє рішення про тлумачення правочину, тобто саме з такою вимогою можна звернутися до суду. Згідно з цивільно-процесуальним законодавством це відбувається в позовному провадженні (Розділ III ЦПК)1.
По-третє, може виникнути потреба в тлумаченні правочину й при розгляді справи про визнання правочину недійсним як вчиненого під впливом помилки, що стосується природи правочину.
По-четверте, причинами непорозумінь сторін правочину може бути різне сприйняття сторонами його тексту, вживаних у ньому термінів та виразів, неосвіченість у цих питаннях сторони або сторін, суперечливість між різними частинами правочину тощо.
Другим рівнем тлумачення (у разі якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) буває порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також із намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, та з чого вони виходили при його виконанні.
Третім рівнем тлумачення (за безрезультативності перших двох) стають: а) врахування мети правочину; б) змісту попередніх переговорів; в)усталена практика відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою); г) звичаї ділового обороту (які надають корисний досвід для численних осіб, що постійно повторюють, як правило, тотожні або схожі дії в подібних ситуаціях), що є, до речі, джерелами права (ст. 7 ЦК); г) подальша поведінка сторін, яка часто свідчить про їх дійсну волю та наміри; д) текст типового договору (ст. 630 ЦК); е) інші обставини, що мають істотне значення. Тобто суд має достатній арсенал засобів для тлумачення змісту правочину, який дозволить виявити те, що сторони насправді мали на увазі, вчиняючи його
