7. Міська культура.

Міста були культурними центрами Європи. Міська література сприяла поширенню критичних і сатиричних початків у літературі Середньовіччя.

Розквіт міст зумовив появу літератури, що формується на демократичній основі й тісно повʼязана з народною творчістю. Міські поети цінували працелюбність, розум, хитрість, пронирливість. Зʼявляються нові герої – кмітливий вілан, жонглер, ремісник, які хитро обманюють тих, хто має владу, - феодалів, королів, діячів церкви.

Популярною була поетична новела – фабліо (у Франції), шванк (у Німеччині), що виникла у ХІІ ст. і була сатирою на суспільство. Серед таких творів можна виділити "Заповіт про віслюка", "Про бурьонку, попівську корову". У фабліо "Про Вілана, що тяжбою набув раю" критикується церква.

Розвивався міський сатиричний епос. Відомий французький твір "Роман про Лиса" мав багато варіантів. Розумний Лис Ренар боровся з тупим Вовком Ізенгримом. Дія відбувалася в королівському дворі, рицарському замку, церкві. Лис завжди здобував перемогу, при цьому не милуючи навіть знедолених – Зайців, Курей тощо.

Ще одна видатна памʼятка літератури – "Роман про Розу", що був написаний у ХІІІ ст. у Франції. Першу частину написав Гільйом де Лорис у 30-х рр. ХІІІ ст. Головними дійовими особами в нього були людські якості: Розум, Лицемірство. Друга частина, написана в 70-х рр. ХІІІ ст., належить Жану де Мьону. Вона є зразком середньовічного вільного мислення.

У середньовічній Європі були мандрівні школярі та студенти, яких називали вагантами. До нашого часу зберігся та виконується студентський гімн "Порадіймо!" ("Gaudeamus").

У XIV – XV ст. поширюється творчість італійського поета Данте Алігʼєрі (1265-1321 рр.), який є автором "Божественної комедії".

8. Картина світу.

Уявлення середньовічної людини про світ значно відрізнялися від сучасних. Людина не знала Всесвіту, задовольнялася довкіллям, невідоме визнавала за чуже та вороже. Годинників тоді не було, і час визначався за сонцем, отже, приблизно, і мало цінувався.

Християнська релігія вважала, що люди є грішними від природи, а гріхи можна спокутувати працею, молитвою, постом. Людей, які не працювали, засуджували.

Поділ на стани та класи був звичайним явищем. Люди знали, що кожний має посідати своє місце в суспільстві і не треба домагатися підвищення соціального рангу. Людина постійно жила в страху. Вона боялася смерті, пекла, якими лякала церква.

У ХІІ ст. виникла теорія про сім смертних гріхів: пиха, жадібність, ненажерливість, розкіш, гнів, заздрощі, лінощі. Засобом проти гріхів була сповідь.

У тогочасному світі символічними були числа, колір, сни, прикмети. Люди вірили в дива.

9. Архітектура та мистецтво.

Церква мала значний вплив на розвиток архітектури та мистецтва. Населення вірило в Бога, а церковна культура була доступною. Церква замовляла архітектурні споруди, ікони, мозаїки, фрески.

До ХІ ст. в церковній архітектурі Європи панував романський стиль, що склався на основі базилік Рима. Романська церква будувалася у формі хреста. Вона мала товсті стіни, маленькі віконця, масивні колони, що підтримували стелю, напівкруглу арку. За зовнішнім виглядом романська церква нагадувала фортецю.

Стіни церкви розписувалися. На картинах були зображені страждання та жахи, адже церква вважала, що спасіння буває через страждання. Зображення робилися плоскими, не витримувалися пропорції тіла людини: голова завжди була великою.

Замки та монастирі були схожими між собою.

В XI – XIII ст. Європа забудовувалася містами. У Франції виник готичний стиль, у якому будували собори й церкви, міські ратуші. Готичні собори характеризуються високими вежами та стрільчастими арками. Використовувалися конструкції, що спиралися на зовнішні ребра. Колони в соборах були легкими, стіни вкривали камʼяним різьбленням. На вікнах були вітражі. Собори вміщували до 10 тис. осіб – жителів цілого міста.