22. Міжнародний ринок облігацій. Організація, регулювання, основні тенденції розвитку.

Міжнародний ринок облігацій являє собою сукупність національних ринків облігацій та ринку єврооблігацій. Існує також ринок глобальних облігацій. До початку 1960-х років на ринку міжнародних облігацій в обігу були представлені тільки іноземні облігації. Залежно від країни емісії іноземних облігацій мають спеціальні назви: Yankee Bonds — в США, Samourai та Shibosai Bonds — в Японії, Bulldog Bonds — у Великобританії, Rembrandt Bonds — у Нідерландах, Matador Bonds — в Іспанії та Chocolate Bonds — у Швейцарії. Випуск іноземних облігацій є вигідним для їх емітентів завдяки отриманню доступу до національних ринків позичкового капіталу. Теоретично будь-який емітент може випустити облігації на внутрішньому ринку іншої країни, але на практиці доступ на ринок іноземних облігацій мають лише учасники з високим рейтингом кредитоспроможності. До основних покупців іноземних облігацій належать національні інвестори (переважають інституційні), що зацікавлені у довгостроковому капіталовкладенні. Близько 80—90 % міжнародних облігацій (облігацій, що розміщуються на зарубіжних ринках) припадає на єврооблігації. Типова єврооблігація — це борговий цінний папір на пред’явника у формі сертифіката з фіксованою процентною ставкою, за яким дохід сплачується один раз на рік. Для виходу на ринок єврооблігацій емітенти повинні мати рейтинг. Без нього, як правило, жоден професійний учасник не візьметься за розміщення єврооблігацій, а інвестори не будуть їх купувати. Вищий рейтинг дозволяє емітенту встановити нижчу процентну ставку та, відповідно, здешевити позику. До найвідоміших рейтингових агентств належать: Standard & Poor`s Corporation та Moody`s Investor Service. Основним центром торгівлі єврооблігаціями залишається Лондон. Найвищим ступенем розвитку міжнародного ринку облігацій є випуск глобальних та паралельних облігацій. До глобальних облігацій (global bonds) відносять довго- та середньострокові облігації, що розміщуються одночасно на ринку єврооблігацій та на одному або кількох національних ринках. Паралельні облігації (parallel bonds) — це облігації одного випуску, що розміщуються одночасно в кількох країнах у валютах цих країн. Найбільш поширеним інструментом з плаваючою процентною ставкою на міжнародному ринку боргових цінних паперів є нота з плаваючою ставкою (floating rate note, FRN). Це облігації, купонні платежі яких один раз на шість місяців установлюються на рівні певної процентної ставки грошового ринку плюс/мінус певна маржа, що визначається ступенем ризику. Корпорації різних країн випускають також конвертовані облігації (convertible bonds). Це облігації, які за бажанням інвестора можуть бути конвертовані у прості акції того самого емітента. Основними їх різновидами є:прості облігації (straight bonds) — облігації з фіксованою процентною ставкою, без права дострокового погашення та конвертації в акції.

23. Види міжнародних облігацій та критерії, що їх визначають.

Облігація являє собою боргове зобов'язання позичальника перед кредитором, яке оформляється не кредитною угодою, а продажем-купівлею спеціального цінного папера. Облігації поділяються на різні види залежно від емітента, способу виплати доходу, термінів, на які вони випускаються, умов обігу та надійності.

Облігації, що розміщуються на закордонних ринках, згідно з усталеною термінологією, називаються міжнародними і, у свою чер­гу, поділяються на іноземні, або закордонні, облігації та єврооблігації. Основна відмінність єврооблігацій від іноземних облігацій полягає в тому, що єврооблігації випускаються у валюті, яка є інозем­ною як для емітента, так і для інвесторів, серед яких відбувається розміщення цих цінних паперів. Єврооблігації розміщуються одно­часно у фінансових центрах декількох країн і є на сьогодні найпо­ширенішим видом міжнародних облігацій.

Зарубіжні, або іноземні, облігації — це цінні папери, які випу­щені й розміщені емітентом у будь-якій іноземній країні за допомо­гою внутрішнього національного суб'єкта ринку цінних паперів із цієї країни й у валюті країни розміщення позики. Валюта позики для позичальників є іноземною, а для інвесторів — національною.

Існують і деякі відмінності між іноземними (за емітентом) і зви­чайними внутрішніми облігаціями щодо режиму оподаткування, ме­тодики розміщення, регулювання часу і максимальних обсягів емісії, вимог щодо типу і обсягу інформації, яка розкривається позичальни­ком перед проведенням емісії, особливих процедур реєстрації випус­ку, а також обмеження на кількість і склад потенційних інвесторів.

Найбільші ринки іноземних облігацій розташовані в Цюріху, Нью-Йорку, Токіо, Франкфурті-на-Майні, Лондоні та Амстердамі.

Багато іноземних облігацій мають уже усталені назви на міжна­родних ринках цінних паперів, які широко використовуються про­фесійними учасниками цих ринків. Найвідомішими іноземними облігаціями є такі: "янкі" (Jankee Bonds), "самурай" (Samurai Bonds), "шибосай" (Shibosai Bonds), "дайміо" (Daimio Bonds), "шогун" (Shogun Bonds) в Японії; "бульдог" (Bulldog Bonds) у Великій Британії; "Рем-брандт" (Rembrandt Bonds) у Нідерландах; "матадор" (Matador Bonds) в Іспанії; "кенгуру" (Kengaroo Bonds) в Австралії.

Єврооблігації — це боргові зобов'язання, що є одним із видів цінних паперів, які випускаються позичальниками при отриманні довготермінових кредитів на євроринку. Маючи всі ознаки (рекві­зити) облігацій, вони відрізняються деякими особливостями. Так, на відміну від іноземних облігацій, які розміщуються на ринках однієї країни, Єврооблігації розміщуються одночасно на ринках кількох держав. Валюта єврооблігаційної позики для кредиторів, як правило, є іноземною, за винятком банків США. Гарантом за позикою виступають переважно емісійні синдикати, які утворюються банками кількох країн і здійснюють розміщення єврооблігацій.