4) Захист ґрунту від водної та вітрової ерозії.

Основний час прояву вітрової ерозії в умовах України припадає на зимовий або весняний період, коли культури ще відсутні на полі. В зимовий період за відсутності снігового покриву гребеняста поверхня ґрунту після оранки при морозах перемерзає, розпушується і тому ґрунт стає нестійким до дії вітру. Прикладом такої екстремальної ситуації може бути 1969 рік, коли на Сході України проявилися сильні пилові бурі. Якщо б поля були вкриті проміжними культурами, то навіть за такого екстремального збігу умов вітрова ерозія не могла б проявитися в таких масштабах. У весняний період ризик прояву вітрової ерозії зростає за:

• відсутності опадів, що викликає пересихання верхнього шару ґрунту;

• наявності розпиленої структури поверхневого шару ґрунту внаслідок інтенсивного механічного обробітку;

• потужних вітрів.

Присутність живої проміжної культури або її мертвих залишків призводить до зниження швидкості вітру у приземному шарі ґрунту, що в результаті унеможливлює прояв вітрової ерозії.

Водна ерозія ґрунту, яка виникає на схилах, найбільше проявляється у весняний період танення снігу та влітку, під час злив. Основна причина в тому, що надходження води перевищує її поглинання ґрунтом. Роль проміжних культур полягає в зниженні швидкості потоку води на схилах та збільшенні інфільтраційної здатності ґрунту. Якщо покривні культури висівають виключно для захисту ґрунту, то підбирають культури, які здатні забезпечити високий відсоток покриття поверхні ґрунту в найкоротші строки.

5) Пригнічення росту і розвитку бур'янів. Негативний вплив на бур'яни покривних культур проявляється за рахунок фітоценотичного тиску та зменшення надходження сонячної енергії до поверхні ґрунту.

Проміжні культури зменшують Проростання насіння бур'янів і пригнічують їх сходи настільки, що останні в більшості випадків не утворюють життєздатного насіння.

Бур'яни за певних умов можуть сприяти розвитку в ґрунті популяцій нематод. Застосування ж проміжних покривних культур за відповідного їх чергування е сівозміні може забезпечити найбільш економічно та екологічно доцільний контроль над популяціями різних видів нематод.

При оптимальному чергуванні культур у сівозміні та застосуванні покривних культур знижується ризик ураження зернових культур стебловими гнилями та різними видами грибкових захворювань, такими як Fusarium та ін., що зводить ураження кореневої системи до мінімуму.

6) Накопичення органічної речовини. Кількість органічної речовини, котра надходить у ґрунт із проміжних культур, можна порівняти з внесенням на кожен гектар 15-20 тонн гною.

7) Поліпшення фізичних властивостей ґрунту. Зміна агрофізичних показників на краще відбувається за рахунок розщільнення орного та підорного шарe ґрунту кореневою системою, поліпшення структури ґрунту, збільшення пористості ґрунту. Під час розкладу органічних речовин виділяються полісахариди, завдяки яким відбувається склеювання ґрунтових часток і утворення стабільних ґрунтових агрегатів (Burns, Davies, 1986).

Це певною мірою запобігає розвитку ерозійних процесів та сприяє підвищенню водоутримуючої здатності ґрунту.

8) Підвищення біологічної активності ґрунту. Підвищується не лише інтенсивність діяльності біоти ґрунту, а й її чисельність.

9) Збільшення кількості й видове різноманіття ґрунтової флори та фауни. Завдяки покривним культурам зменшується пошкодження посівів культурних рослин шкідниками та ураження їх збудниками хвороб. Використання суданської трави і ріпаку, як покривних культур, суттєво зменшує кількість нематод на картоплі. А по даним [10] заорювання сидеральних алкалоїдних люпинів під картоплю різко зменшує чисельність колорадського жука.

10) Поліпшення якості навколишнього середовища. Якщо як покривну культуру використовують злакові озимі, то завдяки здатності швидко формувати потужну кореневу систему в осінній період вони більше ніж бобові рослини ефективні для поглинання доступного азоту з ґрунту і запобігання його вимиванню у ґрунтові води в осінньо-зимовий період (Meisinger et al., 1990; Muller et al., 1987).

Таким чином, сидерати діють на ґрунт і систему землеробства комплексно: збагачують ґрунт гумусом і азотом, що в значній мірі покращує його фізичні властивості, а також знижують дефіцит азоту в системі ґрунт–рослина, підвищують продуктивність сівозмін і якість одержуваної продукції. Під час вегетації сидерати утримують в кореневмісному шарі ґрунту поживні речовини, що зменшує їх вимивання в більш глибокі горизонти, особливо в осінній і ранньовесняний періоди [10].