3. Порівняння з іншими методами органічного землеробства [8].

Исходя из графиков (рис. 13-14), можно заключить что мульча – важнейшее средство обеспечения достойного благоденствия растений. А самый эффективный способ мульчирования – самомульчирование с помощью сидератов. Все иные приемы мульчирования либо затратные, либо трудоемкие, либо дают побочные эффекты.

Даже у безобидной соломы – уйма «пороков». Она недешева, и, кроме того, нелегко найти того, у кого ее можно купить. В ней могут быть семена сорняков.

Хвойные иголки закисляют почву. Опилки тоже могут закислить почву и, кроме того, в процессе минерализации отнимают у растений азот. Шелуха семечек тоже отнимает у растений азот и, согласно некоторым источникам, ядовита.

Компост, биогумус и перегной, безусловно, прекрасны в качестве мульчи, но – лишь в случае, если образуются на грядке, в присутствии растений, а не на задворках, где 70% содержащихся в них питательных веществ улетучивается.

Б

Рисунок 13. Ячмінь в жовтні. Коли опало листя.

езупречен в качестве мульчи листовой опад. Но, грубо говоря, его надо там сгрести, а здесь разложить. И потом: он ведь и там нужен, так что мульчирование опадом похоже на забавы с коротким одеялом.

С

Рисунок 14. Сидерати. Капуста на колишній картопляної грядці ще не прибрана

ловом, сидератам в качестве мульчи нет достойной альтернативы. Они избавляют огородника от утомительного раскладывания ее, а попутно – «рыхлят» почву и способствуют подлинному плодородию, поставляя питание почвенным бактериям (фото 13-14).

4. Сидерати як протиерозійний захід [14].

Сидерати відіграють велику роль як протиерозійний ґрунтозахисний захід [Вітвицький].

Дощ. Протягом літньо-осіннього періоду ґрунт під сидератами не так розмивається і ущільнюється дощами, вода не стікає по поверхні, не змиває родючого шару, а вбирається ґрунтом і поповнює запаси вологи. Дощові краплі не розмивають грудочки землі, не замулюють пори фунту, вони спокійно стікають по рослинах [2].

Н. Гудзон (1974) зазначав, що у США вирішили проблеми захисту ґрунтів від ерозії, коли правильно оцінили руйнівну силу крапель дощу. Це положення він підтвердив демонстраційним дослідом. На одній з двох однакових площадок без рослинного покриву натягували сітку. Великі краплі дощу розбивалися об перешкоду і у вигляді дрібних крапель з невеликою швидкістю палали на поверхню ґрунту. Через це втрати часток ґрунту з площадки, над якою була сітка, виявилися у 100 разів нижчими, ніж з непокритої площадки.

Ерозійна дія зливових опадів залежить від їх кількості, інтенсивності і тривалості дощу. Середньорічна кількість опадів характеризує лише потенційну небезпеку ерозії на даній території. Істотніше значення для прояву ерозійних процесів мають розподіл опадів протягом року та їх кількість за один дощ.

Чим інтенсивніші і триваліші зливи, тим вищий ступінь ерозії від них. Зливи з великими краплями дощу призводять до більшої ерозії, ніж затяжні дощі з дрібними краплями. Наприклад, тривала мжичка шаром понад 50 мм може зовсім не спричинити змиву, а інтенсивна злива шаром 10 – 12 мм та інтенсивністю 5 – 7 мм/хв. Може обувати значний стік, змив і розмив ґрунту.

Рисунок 15. Картограма енергетичних характеристик зливових опадів і вітроерозійних процесів в Україні (за Білолипським, 1986)

Ерозійна дія дощових крапель проявляється у відокремленні окремих часток від маси ґрунту. На це витрачається понад 30 % енергії (Рис. 15). Частина енергії витрачається на ущільнення ґрунту, яке спричиняє зниження водопроникності. Ґрунт запливає, і формується поверхневий стік, у складі якого розрізняють рідкий і твердий стоки.

Дощова вода в верхніх шарах ґрунту розчиняє поживні речовини і виносить їх в нижні горизонти, звідки рослини їх не використовують, забруднюються ґрунтові води, а коріння сидератів перехвачує ці розчини і використовує для формування маси, фактично пожива залишається в орному шарі [2].

Культурний стан поверхні ґрунту – це стеблестій рослин покрив у вигляді мульчі з відмерлих решток, які амортизують енергетичну силу дощу, а також створюють шорсткість поверхні ґрунту, що зменшує швидкість стікання води.

Вітер. Якщо поверхня ґрунту оголена і пересохла, то ґрунтові частки і агрегати, менші від 1 мм, можуть легко пересуватися піл впливом потоків вітру. Такі умови створюються при знищенні рослинності, а також внаслідок неправильної агротехніки на орних землях та нерегульованого випасання худоби на пасовищах.

Добре розвинений покрив природної чи культурної рослинності зменшує швидкість вітру в приземному шарі, а також трати вологи через випаровування, захищає ґрунт від турбулентного тертя потоків повітря. Навіть піщані ґрунти, вкриті густою трав'янистою, а тим більше чагарниковою рослинністю, не зазнають дефляції.

За даними І.М. Сазонова і співавторів (1984), трав'яниста рослинність захищає ґрунт від видування, якщо проективне покриття перевищує 50 %. Такі ділянки, угіддя відносять до групи зарослих нерухомих лісків, придатних до регульованого використання під пасовище. Піски з проективним покриттям до вважаються напівзарослими, тобто недостатньо захищеними від видування.

Найкраще захитають ґрунт від дефляції багаторічні трави, озимі та зимуючі культури у фазі кущення; значно слабше протидіють вітровій ерозії ранні ярі, а зовсім слабо — пізні ярі культури. При вирощуванні сільськогосподарських культур поверхня ґрунту періодично залишається оголеною і легко піддасться дефляції.

За даними О.Б. Лавровського (1986), при існуючих сівозмінах і технологіях вирощування культур проективне покриття ґрунту в небезпечні періоди (для дефляції) становить всього 20—30 % і лише в липні серпні воно досягає задовільного рівня (70—80 %).

Збирання врожаю і обробіток ґрунту знищують рослинний покрив, і поверхня запишається відкритою для руйнівної дії вітру.

Найбеззахиснішими стають ті поля, на яких обробіток ґрунту здійснюється плугами з полицями. Внаслідок такого обробітку рослинні рештки повністю загортаються н фунт, а його поверхня на тривалий час залишається оголеною. При вирощуванні ярих культур цей період триває 150−180 діб, а на парових полях — 280−320 і більше діб. Отже, на сільськогосподарських угіддях головне завдання щодо ослаблення процесів дефляції полягає у створенні грудкуваті поверхні ґрунту та збереженні на ній якомога більшої кількості рослинних решток, котрі, як і живі рослини. оберігають ґрунт від видування.

О.Г. Бараєв, О.М. Каштанов, М.М. Заславський (1984), С.І. Шиятий (1986) та інші дослідники вважають, що лише при наявності стерні на поверхні ґрунту можна створити надійну перепону вітрові. Чим більше поукісних та пожнивних решток на поверхні поля, тим вища вітростійкість ґрунту.

Є. І. Шиятим (1986) встановлено залежність між вразливістю і рушійною дії дефляції, грудкуватістю поверхневого шару та кількістю рослинних решток на поверхні.

Ця залежність описується рівнянням

Q= 10^a−bk−cs

Де Q – розмір дефляції, г/м²; k – вміст сухої фракції грудочок чи механічних елементів розміром понад 1 мм в шарі ґрунту 0 – 5 см, %; s – кількість рослинних решток, шт./м²; a,b,c – коефіцієнти, значення яких залежить від гранулометричного складу ґрунту: для глин та важких суглинків вони відповідно дорівнюють 3,6349; 0,0319; 0,0039; для середніх суглинків – 3,3895; 0,0294; 0,0030; для легких суглинків та супісків – 3,3087; 0,0285; 0,0039.

Коли здатність до дефляції не перевищує 50 г (Q ≤ 50), поверхня ґрунту вважається вітростійкою; при 50 < Q < 120 – помірно вітростійкою, при Q ≥ 120 – невітростійкою.

Висновок: Саме сидерати дають можливість ніколи не залишати ґрунт без живого або відмерлого рослинного покриву. Цей покрив захищає ґрунт від вивітрювання і мінералізації органічної речовини, перешкоджає вимиванню вглиб поживних речовин, в «неробочі» шари ґрунту, утримує (і навіть піднімає) поживні речовини до коренів культурних рослин [13].