2. Державний переворот навесні 1918р. Гетьманат та його крах

Навесні 1918 р. Україна стала ареною найбільш хаотичних і складних політичних подій. Ре­альність поновлення більшовицької експансії, нездатність Цент­ральної ради опанувати ситуацію і досягти необхідного рівня дер­жавної та економічної розбудови, наростаюча загроза перетворен­ня України на німецьку колонію, підштовхнули несоціалістичні си­ли суспільства до державного перевороту, який завершився 29 квіт­ня 1919р. створенням нового державного утворення — гетьманату «Українська держава». Суть перевороту полягала в спробі зміни демократичної парламентської форми державного правління на ав­торитарну, створити нову модель української держави, яка була б здатною зупинити радикалізацію, дезорганізацію і деградацію суспільства, стала б творцем і гарантом стабільного ладу, що гру­пувався б на приватній власності та дотриманні правових норм.

Сучасники П. Скоропадського та історики констатують факт певного економічного піднесення України періоду гетьманату, вка­зують на успіхи у сфері зовнішньої політики, а також на помітні зрушення в галузі культурного життя і духовній сфері. У цей час бу­ло налагоджено грошовий обіг, вдосконалено грошову систему, створено державний бюджет, відкрито кілька українських банків, засновано нові акціонерні компанії, відроджено промислові підприємства та біржі. Поступово було відновлено залізничний рух, реорганізовано державний флот.

Основу зовнішньополітичних стосунків України з СРФРР, До­ном і Кубанню, Білорусією, Кримом, Румунією становили пробле­ми кордонів, врегулювання територіальних суперечностей. Влітку 1918 р. Німеччина, Болгарія й Туреччина ратифікували Брестську угоду та обмінялися з українською стороною ратифікаційними гра­мотами. Переговори про встановлення дипломатичних відносин з Україною вели нейтральні країни: Голландія, Данія, Іспанія, Іран, Норвегія, Швейцарія, Швеція, але з юридичними визнаннями «Української держави» вони не поспішали. На той час українці вже намагалися встановити контакти з представниками Америки, Франції, Англії.

Значними були досягнення в галузі культури і освіти. Створено понад 150 українських гімназій; вийшло з друку кілька мільйонів примірників українських підручників; відкрито державні універси­тети у Києві та Кам'янці — Подільському; засновано широку мере­жу загальнокультурних закладів та установ. У листопаді 1918 р. відкрито Українську Академію Наук. Важливим зрушенням у ду­ховній сфері стало утворення Української автокефальної право­славної церкви.

Та все ж, незважаючи на це П. Скоропадському не вдалося на­довго утримати владу. Всі успіху гетьманату була, головним чи­ном, стабільність держави, а гарантом стабільності виступала зовнішня сила — окупаційні війська Німеччини і Австро-Угорщи­ни. Фактично справжніми господарями в Україні були не гетьман і його уряд, а німецька військова адміністрація; Німеччина прагнула перетворити Україну на маріонеткову державу. В економічній сфері найближчою метою був вивіз продовольства і сировини, у перспективі — встановлення цілковитого контролю за ринком, торгівлею та промисловим потенціалом. У політичній сфері ук­раїнській державі необхідна була Німеччина і як своєрідна проти­вага більшовицькій Росії, і як слухняний суб'єкт міжнародного пра­ва. Німецька сторона змусила П. Скоропадського дати їй письмо­ве зобов'язання не допустити скликання Українських Установчих зборів. Цей крок гетьмана заблокував конституційний процес і позбавив український народ реальної змоги законного і демокра­тичного формування власної держави.

Гетьманат мав не тільки вузьку соціальну базу, але вона ще й не відповідала проголошеному Й. Скоропадським курсу на розбудову національної державності. Однобічна орієнтація на власницькі класи, потреба задовольнити апетити австро-німецьких окупантів зумовили таку соціально-економічну політику гетьманського уря­ду, яка вела не до консолідації суспільства, а до поглиблення роз­колу. Спроби повернути поміщикам землю, обов'язкова передача селянами врожаю у розпорядження держави, збільшення трива­лості робочого дня на промислових підприємствах до 12 годин, за­борона страйків, сприяли формуванню опозиції, яка досить швид­ко перейшла до активних дій. Поразка Німеччини у війні позбави­ла Українську державу опори, 14 грудня 1918 р. П. Скоропадський був змушений зректися влади.