2.Початок Другої Світової війни. Включення Західної України, Північної Буковини та Південної Бессарабії до складу срср

1 Вересня 1939 р. Фашистська Німеч­чина напала на Польщу. З вересня 1939 р. Англія і Франція, вико­нуючи свої зобов'язання перед Польщею, оголосили війну Німеч­чині. Почалася II світова війна.

17 вересня 1939 р. Червона Армія перейшла державний кордон і вступила на західноукраїнські і західнобілоруські землі. Польська армія майже не чинила опору (за виключенням нечисленних сути­чок), і після 12-денного маршу радянські війська вийшли на лінію розмежування, обумовлену секретним протоколом. Окремі части­ни, які перейшли обумовлену лінію, одержали наказ відійти. 28 ве­ресня 1939 р. між СРСР і Німеччиною був підписаний договір про дружбу та кордони, згідно з яким було припинено існування Польщі як держави, і більшість західноукраїнських земель, (за ви­ключенням Холмщини, Лемківщини, Підляшшя, Посяння, які відійшли до Німеччини в обмін на включення Литви в сферу впли­ву Москви) були приєднані до Радянського Союзу.

Для юридичного оформлення нових територіальних надбань згідно з московським сценарієм в стислі терміни були проведені вибори до Народних зборів Західної України, які відбулися у Льво­ві 26-28 жовтня 1939 р. На них одноголосне були прийняті декла­рації про встановлення радянської влади на всій території Західної України і возз'єднання з Радянською Україною, про конфіскацію поміщицьких і монастирських земель. Позачергова сесія Верховної Ради СРСР 1 листопада 1939 р., заслухавши заяву Повноважної комісії Народних Зборів, прийняла закон про включення Західної України до складу СРСР і возз'єднання її з УРСР.

Користуючись добрими «діловими» стосунками з Німеччиною, Радянський Союз висунув вимогу про передачу під його контроль Бессарабії і Північної Буковини, які в той час знаходились в складі Румунії — сателіта Німеччини. Погіршувати стосунки зі Сталіним на той час не входило в плани Гітлера, тому він порадив Румунії за­довольнити територіальні вимоги Радянського Союзу, пообіцявши при цьому, що в майбутньому Німеччина не тільки компенсує ці втрати, а й допоможе завоювати нові землі.

28 червня 1940 р. Румунія почала відводити свої війська з Бесса­рабії та Північної Буковини. Рішенням Верховної Ради СРСР від 2 серпня 1940 р. Північна Буковина та Південна Бессарабія були включені до складу УРСР.

Внаслідок нових територіальних надбань територія України збільшилась до 565 тис. км², а населення — на 8,8 млн. чол. і на се­редину 1941 р. становило майже 41,7 мли. чол.

Соціально-політичні та соціально-економічні перетворення на приєднаних землях були неоднозначними і суперечливими. По своїй суті це був процес радянізації, який мав на меті уніфікацію політичного і економічного устрою на новостворених українських територіях на зразок тих порядків, які існували на Наддніпрян­щині. В стислі терміни були ліквідовані економічні відносини, за­сновані на приватній власності на засоби виробництва. Перш за все здійснено націоналізацію заводів, фабрик, банків, транспорту, за­собів зв'язку, ліквідовано поміщицьку і церковну власність на зем­лю, більшість якої була розподілена між селянами. Ці кардинальні зміни спочатку були схвально зустрінуті західноукраїнською людністю, так як промисловість, торгівля і велике землеволодіння знаходились, в основному, в руках поляків та євреїв. Відповідно з рішеннями вищих законодавчих органів СРСР та УРСР старий адміністративний поділ та система управління були перевлаштовані на радянський зразок. Польські чиновники були замінені радянсь­кими службовцями, які рекрутувались з членів колишньої КПЗУ та відряджених з Радянської України працівників партійного, держав­ного та господарського апарату. Значна питома вага серед них на­лежала малоосвіченим, некомпетентним особам, які до того ж не знали української мови і місцевих порядків, зате були беззапереч­ними і бездушними виконавцями рішень вищих інстанцій. Часто-густо діяльність таких людей призводила до серйозних прорахунків в ідеологічній, господарській та інших сферах і викликала негативну реакцію у місцевого населення.

Доброзичливо поставилось українське населення до розширен­ня мережі українських шкіл, українізації вищої освіти, безплатного медичного обслуговування, заходів по ліквідації безробіття, пересе­лення мешканців з підвалів і непридатних до життя приміщень в нормальні квартири тощо. Але поряд з цими позитивними зру­шеннями відбувались зміни, які викликало у українського населен­ня неприйняття. Вимушені були припинити свою діяльність всі ук­раїнські, польські, єврейські політичні партії, культурно-освітні (зо­крема, «Просвіта», Наукове товариство ім. Шевченка тощо), коопе­ративні, фінансові, економічні установи. Замість них створювались громадські організації радянського типу (комсомол, профспілки, творчі союзи тощо), які діяли під повним контролем з боку КП(б)У.

Глибоким розчаруванням для західноукраїнських селян стало здійснення партійними органами колективізації одноосібних гос­подарств, яка проводилась за вже відпрацьованим на Наддніпрян­щині сценарієм: з широким використанням адміністративних за­ходів, позаекономічного тиску по відношенню до небажаючих вступати в колгоспи.

Малоефективною була політика радянської влади в промисло­вості. Централізована система управління націоналізованою промисловістю, репресії і масові звільнення зводили нанівець по­тенційну ефективність постійно зростаючих капіталовкладень в еко­коміку приєднаних територій. Систематично не виконувались, навіть, занижені виробничі плани, якість продукції погіршувалась, порушувались нормальні зв'язки між окремими підприємствами.

Націоналізація навіть дрібних підприємств, одержавлення торгівлі, ліквідація розгалуженої системи кооперації, бюрократи­зація призвели до значних збоїв у постачанні населення товарами першої необхідності, черг, росту базарних цін тощо. Ці негативні явища викликали природне незадоволення людей діями нової влади.

Одним з найважливіших напрямів в процесі радянізації було прищеплення населенню соціалістичних цінностей. Необмежені можливості для реалізації цього важливого ідеологічного завдання знаходились в площині культури. Виходя­чи з цього нова влада сприяла розширенню мережі учбових, куль­турно-освітніх закладів, ліквідації неписемності тощо, причому ро­бота цих установ проводилась в чітко окреслених рамках ко­муністичної ідеології. Під новий контроль партійної номенклатури підпала діяльність творчої інтелігенції. Право друкуватись, організовувати виставки тощо, отримували лише ті митці, творчість яких базувалась на принципах соціаліс­тичного реалізму. Невід'ємною складовою тоталітарного режиму була всеохоплююча політична цензура.

Соціалістичні перетворення на приєднаних територіях супро­воджувались масовими репресіями. Першими у жорнова сталінсь­кої репресивної машини підпали «класове ворожі елементи» — представники колишньої адміністрації, політичні діячі, офіцери. Жертвами радянських каральних органів, вчителі, викладачі вузів, кооператори, журналісти, діячі культурно-освітніх орга­нізацій. Частина репресованих була депортована, частина запро­торена у в'язниці та концтабори. Пізніше більшість в'язнів без пред'явлення офіційних звинувачень було страчено. Також без суду і слідства проходило адміністративне переселення західноук­раїнського населення в Сибір, Казахстан, Комі АРСР. Всього з західноукраїнських земель було депортовано понад 10% населен­ня.

Насильницьке нав'язування населенню приєднаних земель неприйнятних для нього економічного і політичного ладу, бру­тальний ідеологічний терор, масові репресії — все це, природно, спонукало західноукраїнську людність до опору насильницьким діям нової влади. Активізувалась діяльність ОУН, яка під гас­лом боротьби за незалежність України не тільки зберегла, а й поси­лила свій вплив на західноукраїнських землях, окріпла організа­ційно, зросла чисельно. Немало клопоту властям створював польський рух опору, діяльність греко-католицької церкви. Але розпорошені дії опозиційних сил не могли суттєво впливати на роз­виток подій на західноукраїнських землях і протидіяти репресіям з боку сталінського тоталітарного режиму.

Отже, незважаючи на неоднозначність і суперечливість процесу радянізації, розбіжностей в оцінках характеру дій, внаслідок яких західноукраїнські землі опинились в складі СРСР, сам факт возз'єднання майже всіх українців в рамках однієї держави слід розцінювати як важливу подію в багатовіковій боротьбі українсь­кого народу за соборність і незалежність.