6.3 Множини ефективних, слабо та строго ефективних рішень, їх властивості.

Е фективні й слабко-ефективні оцінки й альтернативи. В багатокритеріальній задачі максимізації із двох векторних оцінок, що відрізняються лише однією компонентою, переважнішою буде та, у якої ця компонента більша. А що можна сказати про векторні оцінки , для яких виконуються нерівності:

? (1.1)

Для цього згадаємо, як описуються переваги.

Досить загальним і добре розробленим є спосіб опису переваг на "мові" бінарних відношень. Для опису переваг широко використовуються бінарні відношення (див. Розділ 1), що вводяться на множині об'єктів, які порівнюються. У багатокритеріальних задачах такими множинами є множина альтернатив Х і множина оцінок Y.

Відношення строгої переваги P: aPb означає, що об'єкт а є строго переважнішим за b.

Відношення байдужності I: aIb означає, що об'єкти а і b однакові за перевагою (якщо вибір обмежити двома цими об'єктами, то байдуже, який з них узяти).

Відношення нестрогої переваги R: aRb означає, що об'єкт a не менш кращий, ніж b, тобто має місце aPb чи aIb; формально R є об'єднанням P та I.

Відношення переваги R та його підмножин P та I повинні задовольняти наступним властивостям: Р асиметричне і антирефлексивне; I – симетричне і рефлексивне, R – рефлексивне; P та I – не перетинаються (не може бути одночасно aРb і aIb). Корисно мати на увазі, що Р і I відновлюються за R: aIb, коли одночасно aRb i bRa, тобто ; aPb, коли aRb вірно, але bRa невірно: . Таким чином, I є "симетрична ", а Р – "асиметрична частина" R.

У загальному випадку відношення R, Р та I не є транзитивними. Якщо ж R виявляється транзитивним, то транзитивними будуть P і I; у цьому випадку R є квазіпорядком, P – строгим порядком, I – еквівалентністю.

4.Асемблер. Двійкова та 16-річна мови асемблера.

Асемблер (від англ асемблера -. Складальник) - комп'ютерна програма, компілятор початкового тексту програми, написаної мовою асемблера, в програму на машинній мові.

Етапи створення програми.

Розробка програми на мові асемблера включає кілька етапів.

1) Підготовка початкового тексту програми;

2) Асемблювання програми(отримання об’єктного коду);

3) Компоновка програми(отримання виконуваного файлу);

4) Відладка програми(знаходження помилок).

Ці етапи циклічно повторюються.

Процес трансляції програми на мові асемблера в об'єктний код прийнято називати асемблювання

Асемблювання програми.

Підготовлений текст мови асемблер є початковим для спеціальних програм, які називаються асемблерами, далі програма асемблера. Задача програми асемблера перетворити текст програми у форму двійкових команд, останні можуть вже бути виконанні мікропроцесором. Після асемблювання дістають так звані файли об’єктних модулів, які мають відповідні розширення *.obj. Для отримання об’єктних файлів необхідного виконати відповідну програму асемблера masm фірми Microsoft, або tasm фірми Borland. В обох випадках після команди вказується ім’я файлу : masm prog1.asm, tasm prog1.asm.

Текст програми може знаходитись в декількох файлах, змінні які описані в цих файлах можуть використовуватися спільно, якщо такі файли асемблюються окремо, то не можливо дістати повну інформацію, для того, щоб генерувати виконавчий код.

Всі данні в мікропроцесорі представляються у вигляді набору бітів певної довжини, тільки окремі команди мікропроцесора розглядають вміст регістру або комірки пам’яті в певному форматі. В переважній більшості випадків сам програміст вирішує як розглядати певний набір бітів: як код клавіш, як число без знаку чи зі знаком, або як двійково-десяткове число. Всі числа які представляють певні данні розглядаються в позиційній системі числення. При представленні чисел команді мікропроцесора використовується двійкова система числення. Щоб спростити процес програмування мова асемблера дає можливість данні записувати так, як це зручно програмісту, при цьому можна записувати данні в різних системах числення. Можна навіть замість числа записувати вирази, процес перетворення цих чисел у двійковий вигляд буде виконувати програма асемблера. При записі двійкових чисел використовують суфікс В або в: 11011111В, 11010101в.

При записі чисел в 16-вій системі числення треба враховувати, що для чисел 10-15ами. За винятком пбукви латинського алфавіту. Щоб відрізнити 16-ві числа дописується суфікс Н або h, крім того перш0пбуква в записі шістнадцяткового числа повинн0пбути арабською цифрою. Тобто для написання числа c5h не достатньо суфікса h, треба обов’язково поставити спершу 0:0C5h. За умовчанням використовується десяткове CЧ. При допомозі директиви radix можна міняти CЧ.

Двійкові числа.

Для великої кількості команд допускається, що інформація представлена в двійкових кодах, довжина цих двійкових чисел може бути різною. Мікропроцесори сімейства І 80х86 підтримують дані таких розмірностей:

1. Байти;

2. Слова;

3. Подвійні слова;

4. Рядки.

Крім того до специфічних даних можна віднести адрес переходів. Байт – це мінімальна к-сть інформації при роботі мікропроцесора, складається із 8 біт. Вся пам’ять мікропроцесора може розглядатись як велика к-сть байтів.

210б=1Кб

220б=1Мб

230б=1Гб

240б=1Тб

Так як байт складається з 8 біт, кожен біт може перебувати в двох станах, то байт може перебувати в 256-тьох станах.