58. Поняття буття, його філософський сенс і форми

Буття – це все те, що існує. Буття – це присутність у часі (Хейдеггер)

Онтологія – це вчення про суще, про першооснови буття: система найзагальніших понять завдяки яким відбувається осягнення дійсності.. Термін запровадив Гоклініус.

У центрі філософії Хайдеггера стоїть проблема «сенсу буття», яка розкривається через аналіз суб’єктивного людського існування.

Д. Лукач у характеристиці життя акцентує увагу на тому, що воно завжди змінюється і є незворотним. Буття слід розглядати в конкретній єдності предметності і процесуальності.

Розглядаючи проблему буття, філософія виходить з того, що світ існує. Мало того, філософія не лише фіксує існування світу, а більш складний зв’язок між предметами та явищами світу. «Буття» включає такі основні ідеї: світ є, існує як безмежна цілісність. Світ у цілому – сущий. Кожне суще – унікальне, неповторне в його внутрішніх і зовнішніх умовах існування.

Серед основних форм буття розрізняються:

буття речей (тіл) і процесів

буття людини

буття духовного (ідеального)

буття соціального, яке ділиться на буття індивідів і соціумів, спільнот.

Особливе місце в онтології посідає буття духовного та різноманітних форм його прояву. Дух, душа, духовність… Міфологія ототожнює дух із дією сил природи. Релігія терміном «дух» називає душі людей, які мають розум, волю…. Філософський зміст поняття «дух» - притаманна людині здатність мислити, відчувати, виявляти вольові зусилля. Часто вживають для характеристики суспільних явищ: дух народу нації.

Дух ще називають внутрішнім світом людини.

Завдяки взаємодії людини і світу відбувається процес відображення всього, що оточує людину у її свідомості. Свідомість – це здатність головного мозку людини цілеспрямовано відображати буття світу, перетворювати його в образи та поняття.

59 Об’єктивні умови і суб’єктивний фактор в історії

Соціальна діяльність - Суб'єктивні і об'єктивні чинники історичного процесу

Проблема взаємозв'язку людського суспільства і громадської людини конкретизується в проблемі співвідношення суб'єктивного чинника і об'єктивних умов функціонування і розвитку суспільств (історичного процесу). Суспільнасвідомість і суб'єктивний чинник, громадське буття і об'єктивний чинник взаємозв'язані, але не тотожні один іншому

Суб'єктивний чинник - це соціальна діяльність еліт, партій, класів, народів, що включає їх інтереси - цілі, програми, організованість, волю і енергію в досягненні поставлених цілей. Це не суспільна свідомість, що характеризує суспільство в цілому, поза його реалізацією в громадській практиці, а частина суспільної свідомості, що проявляється в соціальній (практичною і духовною) діяльності еліт, партій, класів і тому подібне. Таким чином, суб'єктивний чинник - це єдність свідомості і діяльності якихось соціальних суб'єктів.

 

До об'єктивних чинників розвитку (наприклад, Росії) відносяться розмір території, клімат, рівень засобів виробництва, стан інститутів (сім'ї, утворення, судна, армії і тому подібне). Це не громадське буття як характеристика суспільства в цілому, а лише та його частина, яка визначає свідомість і діяльність цього соціального суб'єкта, : еліти, партії, класу, народу і тому подібне. Об'єктивний чинник ставить певні об'єктивні межі цьому суб'єктивному чиннику в його цілях і планах : цей суб'єкт повинен зважати на ці об'єктивні можливості своєї діяльності.

 

У історичному ідеалізмі суб'єктивний чинник по відношенню до об'єктивних умов є визначальний. Він включає, як вже говорилося, свідому діяльність видатних людей, що спирається на державну владу і церкву. Народна маса виступає тут важливим об'єктивним чинником (умовою) громадського розвитку разом з іншими.

Важливою проблемою взаємозв'язку суб'єктивного чинника і об'єктивних умов є проблема співвідношення закономірності (регулярності) і випадковості громадського розвитку. З точки зору історичного ідеалізму (і лібералізму)закономірність (регулярність, повторюваність) в людській діяльності відсутня.