20. Кредитний ризик: визначення і мінімізація витрат.

Кредитний ризик — це ризик несплати у визначений строк основного боргу і процентів за позичками, що належать кредитору.При визначенні кредитного ризику необхідно враховувати такі фактори, як: репутація, можливість, капітал, умови, застава.

У банківській практиці застосовуються певні заходи, спрямовані на мінімізацію втрат від кредитного ризику, а саме: лімітування, дотримання нормативів кредитного ризику, диверсифікація, вивчення й оцінювання кредитоспроможності позичальника, отримання від клієнтів достатнього і якісного забезпечення, оперативність при стягненні боргу, страхування, визначення кредитної політики, підтримання оптимальної структури заборгованості за кредитами, формування резервів.

Лімітування — це встановлення межі кредиту.

Межа (ліміт) кредиту може встановлюватися окремим позичальникам, групі однотипних позичальників, галузі господарства. Це дає змогу уникнути ризику концентрації кредитних вкладень в окремих суб’єктів, що зменшує вірогідність можливих втрат від кредитних операцій.

Комерційні банки використовують таку форму лімітування кредитів, як кредитна лінія . Вона являє собою юридично оформлене зобов’язання банку перед позичальником надавати йому протягом певного терміну (від кварталу до року) позички в межах узгодженої суми. Установивши кредитну лінію, банк, незалежно від ситуації на ринку позичкових капіталів, зобов’язується надавати кредити у повній відповідності з укладеною кредитною угодою.

Про такі засоби мінімізації кредитного ризику, як вивчення й оцінювання кредитоспроможності позичальника та отримання від клієнтів достатнього і якісного забезпечення, детально йшлося у попередніх розділах. Банку необхідно уважно стежити за станом справ у клієнта і при виникненні у нього проблемних ситуацій, які можуть спричинити несплату боргу, вжити необхідних упереджувальних заходів щодо захисту своїх інтересів.

Страхування кредитних операцій означає, що банки повинні створювати страхові фонди, а також можуть страхувати за рахунок клієнтів окремі високоризиковані кредитні угоди у спеціалізованих страхових установах..

При поміркованій кредитній політиці частка кредитів у робочих активах перебуває в межах 30—50 %. Така політика притаманна стабільним і надійним банкам, які мають достатній досвід кредитної роботи.

Дуже важливим заходом, спрямованим на покриття можливих втрат від кредитного ризику, є створення загального і спеціального резервів. Частина цих резервів формується одночасно з наданням кредиту, а частина — при виникненні проблемних позичок.

21. Капітал банку, його структура і формування.

Капітал банку - це власні кошти, залишкова вартість активів банку після вирахування всіх його зобов'язань.

Капітал комерційного банку складається з суми основного та додаткового капіталу за мінусом відвернень з урахуванням основних засобів. Основний капітал складається з: — фактично сплаченого зареєстрованого статутного капіталу банку; — дивідендів, які направлені на збільшення статутного капіталу; — емісійних різниць (різниць між ціною первинного розміщення акцій та їх номінальною вартістю); — резервних фондів, які створюються за рахунок прибутку банку; — прибутку минулих років. Додатковий капітал складається з: — резервів під стандартну заборгованість інших банків; — резервів під стандартну заборгованість за кредитами, які надані клієнтам; — загальних резервів; — результату переоцінки основних засобів; — поточних доходів.

Статутний капітал банку, створеного у формі акціонерного товариства, формується шляхом випуску та продажу двох видів іменних акцій —звичайних та привілейованих.

Власники звичайних акцій беруть участь в управлінні банку та поділяють з ним усі його доходи, збитки та ризики. Якщо банк не одержує прибутку, власники звичайних акцій не отримують дивідендів, їм нічого не гарантується і при ліквідації банку. Однак збитки власників звичайних акцій не можуть бути більшими, ніж первісна вартість їхніх інвестицій, а дохід, у разі прибуткової діяльності банку, вони можуть отримувати значний, тому що розподіл залишку прибутку відбувається тільки між власниками простих (звичайних) акцій.

Власники звичайних акцій вкладають свій капітал на весь період функціонування банку. Вони, як правило, не можуть продати їх назад банку-емітенту. В окремих випадках, якщо збори акціонерів ухвалять рішення про скорочення кількості учасників банку, частка простих акцій може бути викуплена банком-емітентом. Звичайні акції вільно купуються та продаються на вторинному ринку цінних паперів (фондовій біржі).

Привілейовані акції дають право їхнім власникам на отримання фіксованого розміру дивідендів, що не залежить від одержаного банком прибутку. Власники привілейованих акцій у разі ліквідації банку та розподілу його майна мають переваги порівняно 3 власниками звичайних акцій: їм повертається вартість привілейованих акцій, однак після того, як будуть задоволені грошові вимоги кредиторів банку.

Власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні банком.