1. Філософія в системі культури:

а) співвідношення філософії та науки: Виявлення специфіки філософії здійснюється через порівняння її з наукою. По-перше, наукову діяльність визначає отримання істинних знань про реальність. Елементами наук. знання є факти, закономірності, теорії, його можна перевірити експериментом. Філософські ж висновки не підлягають емпіричній перевірці. Тобто, кожна наука розглядає світ лише в окремому фрагменті, певну сторону. В області ж філософії досліджуються світоглядні проблеми буття.

Сутність ф-ї – у розмірковуванні над загальними проблемами у системі «людина-світ». Універсалізм філ. знання робить його недоступним для перевірки в стінах наукових лабораторій. По-друге, якщо наук. знання носять утилітарний характер, то ф-я виступає для людини як вічна потреба пошуку відповідей на питання буття і сенсу існування. Саме у ф-ї реалізується синтез двох підходів – ціннісного і науково-раціонального. Тобто, наука відповідає на питання «чому?», а ф-я – «для чого?, з якою метою?». По-третє, в науці завжди мається фундаментальна теорія – парадигма. Висновки ж ф-ї позбавлені здебільшого однозначності. У ф-ї ніколи не було єдиної парадигми, для неї характерний плюралізм течій, шкіл, систем.

б) охарактеризувати основні функції філософії: Функції філософії - основні напрями застосування філософії, через які реалізуються її цілі, завдання, призначення. Філософія виконує різноманітні функції: світоглядно-регулятивну, методологічну, гносеологічну, евристичну, інтеграційну, просвітницьку та критичну. Причиною багатофункціональності філософії є її участь у вирішенні багатьох проблем, які стосуються потреб людини у осмисленні світу. Основні функції філософії: Світоглядна фун. сприяє формуванню цілісності картини світу, уявлень про його пристрій, місце людини в нім, принципів взаємодії з навколишнім світом. Методологічна фун. полягає в тому, що філософія виробляє основні методи пізнання навколишньої дійсності. Гносеологічна - одна із засадничих функцій філософії - має на меті правильне і достовірне пізнання навколишньої дійсності (тобто механізм пізнання). Соціальна фун. - пояснити суспільство, причини його виникнення, еволюцію сучасний стан, його структуру, елементи, рушійні сили; розкрити протиріччя, вказати шляхи їх усунення або пом'якшення, вдосконалення суспільства.

2. Філософія Середньовіччя:

а) основні етапи розвитку середньовічної філософії і видатні представники: В розвитку середньовічної філософії виділяють два основних етапи: період патристики та схоластики. Період патристики (від лат. патер – батько) – це період розробки вчень батьків церкви, які формували християнські догмати на основі тлумачення Священного писання. В епоху схоластики (від гр. сколастікос - шкільний, вчений; в переносному значенні - вчення, що відірване від життя) основним завданням філософії стає раціональне обґрунтування і доведення церковних догматів, надання їм ясності і переконливості.

Основні етапи, їх хронологічні рамки / Видатні представники:

Патристика (II-VIII ст.): а) апологетика (ІІ-III ст.): Ориген, Тертулліан;

б) систематизація церковного вчення (IV-V ст.): Августин, В. Великий, Г. Богослов;

в) стабілізація догми (кінець V-VIII ст.): Боецій, Л. Візантійський, Дамаскін.

Схоластика (IX-XІV ст.): а) становлення (ІХ-ХІІ ст.): Росцелін, Абеляр;

б) зріла (ХІІ-ХІІІ ст..) А. Великий, Т. Аквінський;

в) пізня (ХІІІ-ХІVст.): Іоанн Дунс Скот, У. Оккам.

б) основна проблематика середньовічної філософії: Середні віки – це період з V по ХV ст., коли на території Європи панували феодальні відносини та феодальна культура, а пануючим світоглядом було християнство. Джерелом істини і краси в епоху Середньовіччя стає єдина верховна сутність – Бог, котрий у повній мірі здатен відкрити їх людині лише через віру, а не через розум. Дана обставина і визначає найсуттєвішу рису середньовічної філософії – її теоцентризм. Магістральними ідеями, котрі розроблялись видатними мислителями цього часу, були, насамперед, ідеї теологічні, які торкались того, як розуміти Бога, Трійцю, творіння тощо. Посилання на Біблію вважались самим надійним філософським, науковим аргументом. Церковні догмати приймаються як самоочевидні та неспростовні постулати, і єдине, для чого був потрібний інтелект, освіченість, так це для того, щоб краще логічно витлумачити Біблію – головне джерело Божественної правди, і пояснити, як у відповідності до неї вірно відповідати на “вічні” філософські питання про буття, пізнання, природу людини. До спостереження та досвіду тодішня наука практично не зверталась, оскільки тлумачення їх результатів породжувало різнобій думок, можливість перегляду основних постулатів віри. Хоча філософія розумілася як “служниця богослов’я”, однак, Середньовіччя було часом подальшого розвитку філософії, тільки в інших культурних умовах, і тому немає підстав вважати, що це був час лише застою та невігластва. Відносний спад інтелектуального життя можна віднести лише до раннього середньовіччя (VІ–ІХ ст.), хоча і в той час йшла активна робота по переосмисленню понять буття, природи, Бога, людини тощо; а починаючи з Х століття йде активний розвиток філософії, а вже з ХІІ по ХV ст. можна говорити і про її розквіт.

Билет № 5, 15

1-2; 2-4; 3-4; 4-4; 5-2; 6-1; 7-1; 8-2; 9-3; 10-4; 11-1; 12-4; 13-3; 14-3; 15-2; 16-1; 17-3; 18-1; 19-3; 20-1;