3. Прямі та портфельні інвестиції, їх сутність, спільні та відмінні риси.

Прямі інвестиції — безпосереднє вкладення коштів інвестором в об'єкти інвестування. Пряме інвестування здійснюють підготовлені інвестори, які мають достатньо інформації про об'єкт інвестування і знають механізм інвестування. Прямі інвестиції, як правило, здійснюються у формі кредиту без інвестиційних посередників з метою оволодіння контрольним пакетом акцій компанії. Пряма інвестиція передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

Непрямі портфельні інвестиції — інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками). Не усі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об'єктів інвестування та подальшого управління ними. У цьому випадку вони купують цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками (наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів або інвестиційних компаній), а останні розміщують зібрані таким чином інвестиційні кошти на власний розсуд у найбільш ефективні об'єкти інвестування, беруть участь в управлінні ними, а отримані доходи розподіляють серед своїх клієнтів.

Портфельна інвестиція передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на біржовому ринку (за винятком операцій із скупівлі акцій як безпосередньо платником податку, так і пов'язаними з ним особами, в обсягах, що перевищують 50% загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій.

4. Іноземні інвестиції в системі фінансування розвитку національної економіки: роль, місце, особливоті державного регулювання.

До чинників, які реально можуть впливати на активізацію залучення іноземних інвестицій в економіку України можна віднести:  стабілізацію законодавчої бази держави;  інтеграцію політичної волі усіх гілок влади;  нормалізацію стану фінансово-кредитної системи;  підвищення інвестиційної активності населення;  розбудову інфраструктури фондового ринку;  розвиток системи організованої торгівлі. Проте слід зазначити, що економіка України нині не може задовольнити вимоги західних інвесторів. Серед причин непривабливості українського інвестиційного клімату називають повільні темпи реформування й економіки, й законодавчої бази, а також нераціональний розподіл внутрішніх інвестицій, високі податки, надмірне регулювання та заполітизованість економіки . Незважаючи на всі вади, потік іноземних інвестицій в економіку України сьогодні збільшується. Це зумовлено такими чинниками: а) прагненням закріпитися на перспективному ринку збуту України; б)прагненням одержувати прибуток на довгостроковій основі; в)прагненням дістати доступ до порівняно дешевих джерел ресурсів; г) прагненням використовувати дешеву та кваліфіковану робочу силу. Таким чином, можна констатувати, що в Україні постійно ведеться певна робота з активізації інвестиційної діяльності, проте інвестиційний клімат залишається несприятливим, що призводить до гострої нестачі інвестиційних ресурсів в економіці. У подальшому, при формуванні державної політики у галузі інвестування необхідно враховувати міжнародний досвід та посилити роль банків у розвитку інвестиційних відносин не тільки на внутрішньому, а й на зовнішньому рівнях.

Державне регулювання іноземного інвестування має ґрунтуватися на принципах взаємної відповідальності іноземного інвестора і держави: дотримання основних прав і свобод іноземних інвесторів; юридичної відповідальності іноземних інвесторів за порушення закону або міжнарод- них договорів; заохочення іноземних інвесторів, які спрямовують інвестиційні ресурси упрограми (проекти), визначені державоюяк пріори- тетні; удосконалення законодавства щодо іноземних інвестицій.

Заходи державної політики у сфері іноземного інвестування мають бути синхронізованими із масштабами й напрямами ринкової трансформації. Треба враховувати сукупність зовнішніх і внутрішніх, об’єктивних та суб’єктивних факторів, що можливо тільки за наявності дієвої системи

державного регулювання, а також відповідного фундаментального й науково-методичного забезпечення.

Об’єкти державного регулювання іноземного — це перелік питань (проблем), що регулюються апаратом держави у процесі формування й реалізації політики в галузі іноземного інвестування. Це, зокрема, визначення іноземного інвестора, видів і форм іноземних інвестицій, участь увласності, антимонопольні заходи, трансферт прибутку іноземного інвестора, вимоги щодо результатів діяльності іноземного інвестора, система інвестиційних пільг та обмежень, проведення державної експертизи інвестиційних програм, гарантії щодо прав іноземного інвестора.