11. Проблеми іноземного інвестування в Україні:

Основною проблемою інвестування виступає заурегульованість господарської діяльності, в області інвестиційного руху, нормами права. Причина наявності цих факторів - відсутність чіткої державної політики щодо економічного розвитку взагалі, і залучення інвестицій (як іноземних, так і внутріш­ніх) зокрема. Однак проблема ефективності законодавства про інвес­тиційну діяльність є комплексною і не може бути обмежена тільки аспектами державного регулювання.

Стаття 1 Закону України «Про режим іноземного інвестування» визначає іно­земних інвесторів як суб'єктів, які прова­дять інвестиційну діяльність на території України, а саме: юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство України; фізичні особи— іноземці, які не мають постійного місця на території України і не об­межені у дієздатності; іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організа­ції; інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відпо­відно до законодавства України. Тобто український законодавець наводить неви­черпний перелік осіб, які можуть бути іноземними інвесторами, та зазначає, що ці суб'єкти провадять інвестиційну діяль­ність на території України . Вирішуючи питання про визнання ін­вестора іноземним, поряд із критеріями, закріпле­ними в ст. 1 Закону України «Про режим іноземного інвестування», необхідно вра­ховувати критерії, закріплені в числен­них двосторонніх угодах України про вза­ємне заохочення та захист інвестицій (у випадку розбіжностей останні матимуть пріоритет), Аналіз чинних двосторонніх угод виявляє широке розмаїття підходів до формулювання критеріїв державної на­лежності інвестора

Слід визнати, що проблеми правового регулювання інвестицій­них відносин, підвищення його ефективності вже давно є предметом ґрунтовних наукових досліджень.

Аналіз законодавства України про націоналізацію і реквізицію інвестицій дозволяє стверджувати, що у законодавстві є ряд прога­лин, які необхідно усунути, а саме: законодавчо не визначений поря­док націоналізації та реквізиції і не зазначений конкретний підзакон­ний нормативно-правовий акт, на підставі якого може бути здійснена націоналізація або реквізиція інвестицій; не встановлений конкрет­ний орган, що має повноваження прийняти рішення про реквізицію або націоналізацію; не визначені умови компенсації, що дає можли­вість чиновникам самостійно приймати рішення про розміри, термі­ни і порядок компенсації, а це не завжди відповідає вимогам закону. В Україні практично не розвинене портфельне інвестування.

В Україні наявні об'єктивні й суб'єктивні чинники, які негативно

впливають на процес іноземного інвестування, а саме:

● залучення іноземних інвестицій відбувається в умовах економічної кризи.

Дехто з інвесторів призупинив діяльність на території України, висловлюючи свою невпевненість у подальшій співпраці, подаючи запити щодо економічної політики уряду;

● нестабільне законодавство, відсутність надійних гарантій захисту від його змін для іноземних інвесторів;

● повільні темпи приватизації. Іноземні інвестори, банки та фінансові організації під час вкладання коштів у інвестиційні проекти віддають перевагу приватним підприємствам; невирішеність питання щодо надання у приватну власність земельних ділянок під об'єкти, що приватизуються;

● темпи інфляції залишаються на значно вищому рівні, ніж у країнах Західної Європи і США;

● низька купівельна спроможність значної частини населення зменшує можливість реалізації на внутрішньому ринку продукції, що могла б вироблятисяна новостворених або реконструйованих із допомогою іноземного капіталу підприємствах;

● невисокий рівень розвитку інфраструктури, яка могла б забезпечити швидкий оперативний зв'язок України з іншими країнами, надавати необхідні послуги для оперативного управління діяльністю підприємств з іноземними інвестиціями