8.Технократичні трактування політики

Концепція «Трьох хвиль»

Е. Тоффлер виділяє в історії цивілізації три хвилі: перша хвиля – аграрна (до XVIII ст.), друга – індустріальна (до 50-х рр. ХХ ст.) і третя – пост- або суперіндустріальна (починаючи з 50-х рр. минулого століття). У вступі автор підкреслює, що його книга – це не об’єктивний прогноз, і вона не претендує на те, щоб бути науково обґрунтованою і визначає підставу своєї роботи, як напівсистематичну модель цивілізації і наших взаємин з нею. Е. Тоффлер описує процес відмирання індустріальної цивілізації в термінах «техносфери», «соціосфери», «інформаційної» і «владної сфери», показує, які революційні зміни вони зазнають в нинішньому світі.

Перша хвиля, за Е. Тоффлером, почалася приблизно 10 тис. років тому назад із переходом від збирача і полювання до сільськогосподарського життя та появи перших паростків цивілізації. Різні цивілізації протягом тисячоліть розвивалися і приходили в занепад, воювали і вступали в союзи, зливалися, утворюючи химерну суміш, проте всі

Друга хвиля. Перша хвиля змін ще не вичерпала свого потенціалу, коли в кінці XVII ст. в Європі виникла індустріальна революція – друга хвиля змін. Новий процес індустріалізації почав рухатися по країнах і континентах вже набагато швидше. Таким чином, дві окремих зміни (дві хвилі), що явно відрізняються один від одного процеси, розповсюджувалися по землі в один час, але з різною швидкістю.

Третя хвиля. У решті-решт, стверджується в книзі Е Тоффлера, наступає глибока криза принципів і структур Другої хвилі і на її зміну піднімається Третя хвиля, що несе нові погляди на світ і нові науково-технологічні досягнення в галузі інформатики, електроніки, молекулярної біології, які дозволяють вийти за межі обмежених життєвих і філософських концепцій індустріального періоду та створюють умови для усунення його головної суперечності – між виробництвом і споживанням. На думку Е. Тоффлера, за точку повороту можна вважати 1955 р., коли в США вперше кількість «білих комірців» і працівників сфери обслуговування почала перевищувати кількість «синіх комірців». Це було десятиліття, коли почалося впровадження комп’ютерів і нових технологій доступних населенню.

6 Пит. Ідеальна, справедлива держава Платона

Його намагання чітко проявились у проектах ідеального полісного ладу, детально розроблених у працях «Держава» і «Закони». Він гадав, що державу утворюють людські потреби. Відчуваючи потребу в усьому, люди збираються воєдино, щоб жити разом і надавати один одному допомогу; таке спільне поселення й одержує назву - держава. Отже, Платон визначав державу як спільне поселення людей, обумовлене загальними потребами. Все населення держави він переділяв на три стани: філософів, воїнів, ремісників і хліборобів.

На чолі держави, на думку Платона, необхідно поставити філософів, причетних до вічного блага і здатних утілити небесний світ ідей в земному житті. Істинні філософи, пояснював Платон у праці «Держава», не прагнуть до влади, але їх управління необхідне для блага інших і державного цілого. Не держава для філософів, а філософи для держави. Другим станом ідеальної держави Платона були воїни. Це - наймані особи, вони утворювали нижчий державний апарат, слідкували за порядком усередині країни і захищали від нападу ззовні. Воїни мусили повністю віддатися справі військової підготовки та бути вільними від будь-яких інших занять. Третій стан ідеальної платонівської держави складали хлібороби і ремісники. Вони були громадяни держави, але своїм становищем близькі до рабів.

Суттєвою особливістю платонівської ідеальної держави була відсутність індивідуальної сім´ї для воїнів і державне виховання громадян. «Індивідуальної сім´ї немає,- заявляв Платон,- діти забираються у батьків з самого народження і виховуються державою». Виховання дітей проводиться спеціально призначеними для цього особами за детально розробленою програмою.

В ідеальній державі Платон рекомендував також установити регулювання шлюбних відносин з метою покращення людської породи. Платон доводив необхідність зрівняти воїнів із жінками як у вихованні, так і в правах, якими останні наділяються.

Політична діяльність таємних організацій, гуртків і груп у другій половині ХІХ ст.

Виступ декабристів, зокрема “Товариства з'єднаних слов'ян”, залишив помітний слід у розвитку політичної думки в Україні. Висунута ними ідея федеративної слов'янської держави знайшла своє продовження у політичних програмах наступних діячів національно-визвольного руху, зокрема в Кирило-Мефодіївському братстві.

Характеризуючи діяльність Кирило-Мефодіївського братства, необхідно відзначити, що ця українська таємна суспільно-політична організація діяла з кінця 1845 року до березня 1847 р. в Києві. Організаторами його стали представники інтелігенції: М.Костомаров, М. Гулак, В. Білозерський, згодом дор нього увійшли письменник П.Куліш. студенти Київського університету: О.Маркевич, О. Мавроцький. Г.Андрузький, О.Тулуб та інші.

У роботі товариства активну участь брав Т.Шевченко. Ідеологія Кирило-Мефодіївського братства була синтезом ідей трьох рухів: українського автономістичного, польського демократичного. Російського декабристського в Україні. Братчики виробили програмні документи, до яких входили “Статут і правила товариства”, та “Книга буття українського народу”, або “Закон Божий”. В останньому документі розвивається ідея про те, що український народ завдяки своїй волелюбності та демократичності звільнить росіян від їхнього деспотизму, а поляків - від аристократизму. “Книга” - багатоплановий твір, в якому відображено та оцінено основні події історії з давніх часів до середини 19 ст. Вона посідає чільне місце в історії прогресивної суспільної думки України. На її зміст та політичну спрямованість вплинули твори Тараса Шевченка. Програма Кирило-Мефодіївського братства вироблялась у гострих дискусіях. Це, насамперед, виходило з того, що П. Куліш наголошував та національному, М. Костомаров на загальнолюдському та християнському, а Т.Шевченко - на соціальному елементі. Кожний з цих елементів знайшов відображення в “Книзі Буття…”.

Основними завданнями, які ставили перед собою члени Кирило-Мефодіївського братства були: ліквідація кріпацтва і скасування станів, поширення освіти серед народних мас, об'єднання всіх слов'янських народів в одну рівноправну федерацію, в якій кожний народ мав би свою державність.

Українському народові відводилась провідна роль в організації всіх слов'ян на визвольну боротьбу. Центром всієї федерації мав стати Київ. У членів товариства були розбіжності щодо тактики, а саме: Костомаров і Куліш вважали шляхом практичного втілення в життя програми поступові реформи, а Шевченко і Гулак - збройне повстання та повалення самодержавства.

Кирило-Мефодіївське братство не встигло здійснити свої наміри, бо було розгромлено вже навесні 1847 р.

Проте ідеї братства глибоко увійшли в світогляд тогочасної інтелігенції. Створили грунт для наступних поколінь українських діячів. Поява та діяльність Кирило-Мефодіївського братства фактично поклали початок переходу від культурницького та політичного етапу до боротьби за національний розвиток України. Братство органічно поєднало національні та демократичні ідеї. Вироблена кирило-мефодіївцями ідея слов'янської єдності з центром у Києві протистояла концепції централізованої слов'янської імперії з центром у Петрограді. Кирило-мефодіївці виявили себе справжніми мислителями, послідовними борцями за вільну України, інтелектуальною елітою української нації.

З середини 50-х років ХІХ ст. знову починає відроджуватись український національний рух, ефективність якого знизилась після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства. Активізацією українського руху була стурбована царська адміністрація, наслідками чого стали валуєвський циркуляр (1863 р.) та Емський указ (1876 р.), спрямовані на заборону застосування української мови. В кінці 19 ст. з'явилось нове покоління людей, які гордо називали себе “національно-свідомими українцями”. Це були переважно студенти. Перша організована поява цих молодих українців. Які поринули в політичну діяльність. Відбулася у 1891 р., коли група харківських студентів (на чолі з Іваном Липою) зібралися на могилі Т.Шевченка й створила таємне товариство “Братство тарасовців”, заприсягнувшись поширювати серед українського народу ідей Великого Кобзаря. 

3