26. Tеоpія демoкpaтiї Aлексiсa де Toквiля.

Першим представником лібералізму, який осягнув значення і важливість демократії, був Алексіс де Токвіль (Tocqueville), 1805-1859. Його праці "Демократія в Америці та "Давній устрій (старий порядок) та революція".

"Демократія в Америці" - це водночас емпіричний опис функціонування американської демократії, збірка загальних думок про функціонування держави та осмислення державно-правового минулого європейських країн. У цій праці Токвіль сформулював теорію демократії, виклав погляди на такі ключові проблеми, як співвідношення рівності і свободи та існування суперечності між ними. Головна ідея праці - визнання історичної неминучості занепаду аристократії та постійного і неухильного руху у напрямі свободи і демократії. Разом з тим Токвіль велику увагу приділяв організації державної влади, що за демократії має особливо велике значення. Зокрема, аналізуючи американську державно-правову систему, він підкреслював важливе значення "системи стримувань та противаг" і теорії розподілу влад, які знайшли закріплення в американській конституції. Про фактори, що зумовлюють успіх американської демократії, Токвіль пише: "Фізичні причини (географічні умови. мають менший вплив, ніж закони, а закони - набагато менший, ніж звичаї (мораль)".

Для критики демократичних законів, Токвіль вбачав "тиранічний" прояв американської демократії найперше у пануванні громадської думки. Ця думка у зв’язку з прагненням кожного здобути підтримку інших громадян в умовах демократії неминуче стає думкою мас і тому володіє колосальною примусовою силою, яку неможливо порівняти ні з якими законами.

Токвілю характерне протиставлення рівності і свободи. Він вважав, що в демократичних республіках рівність є більшою соціальною цінністю, ніж свобода. Тоді як потреба у свободі є життєво важлива для небагатьох, рівність робить щасливим кожного. Тому, хоча демократичні суспільства і прагнуть до свободи, це прагнення підпорядковане більш стійкому і масовому прагненню до рівності, задля якої вони, у кінцевому підсумку, ладні відмовитися від свободи. Проте водночас рівність породжує індивідуалізм, а це є негативне явище, оскільки він веде до таких негативних наслідків, як поступова відмова громадян від участі у суспільному житті.

29

29.Політичні зміни як об’єкт теорії політики

Політичні зміни являють собою специфічний тип соціальних змін, пов'язаний, перш за все з змінами у механізмі владної регуляції суспільства. Політична система під впливом якісних змін в соціальному середовищі постійно знаходиться в русі і розвитку.

Фактично не існує двох ідентичних один одному станів однієї і тієї ж політичної системи. Отже, політичні зміни являють собою трансформації інституційних структур, процесів та цілей, що зачіпають розподіл і відправлення владних повноважень з управління суспільством.

Політичні зміни можуть відбуватися або шляхом пристосування системи до нових вимог соціального середовища, або шляхом зміни однієї системи, нездатною зберегти себе, інший. У рамках одного суспільства політичні зміни, які надають широкий і сталий вплив на суспільство, можна визначити як революцію. Революція являє собою радикальний тип політичних змін, в результаті яких переривається колишня політична традиція і відтворюється нова політична система. У XX столітті політичний процес Росії неодноразово змінювався під впливом революцій. У 1905 р., двічі в 1917 р. і в 1991 р. відбулися революційні зміни в політичній системі суспільства, в результаті яких трансформувалися державні та політичні структури, процеси і цілі, що зачіпають розподіл і відправлення владних повноважень з управління російським суспільством.

Революцію як тип політичних змін слід відрізняти від державного перевороту. Останній є раптовим і є неконституційною зміном правлячих еліт, яка не сполучена з якими-небудь глибокими змінами в суспільних відносинах. Революції та державні перевороти не уявляють собою найбільш поширений тип політичних змін, хоча і завжди викликають постійний громадський інтерес.

Найбільш поширеним типом змін є пристосування системи до нових вимог або змінам у соціальному середовищі. Такого роду зміни відбуваються постійно в будь-якій нормально функціонуюій політичній системи. Вони можуть бути пов'язані з перерозподілом політичного впливу в рамках даного суспільства, з внесенням конституційних змін в структуру владних відносин у межах однієї і тієї ж політичної системи і т.д.

Свідомі, системні зміни, які надають широкий і сталий вплив на суспільство, але відтворюють колишню політичну систему, можна визначити як реформи.

Реформи призводять до зміни стану суспільних і політичних відносин у рамках сформованої політичної системи. Тому найважливішою характеристикою політичного процесу є спосіб або режим здійснення політичної влади (відтворення політичної системи). Реформа політичних відносин, що змінює конституційно-правові методи і способи здійснення політичної влади в рамках однієї політичної системи, створює певний політичний режим. Отже, поняття політичного режиму характеризує політичний процес з точки зору функціонування та самовідтворення певної політичної системи даного суспільства.

Залежно від вибору постійних і змінних характеристик політичних змін у політичній науці склалося два підходи: контекстуальний і інституціоналістський.

Перший підхід грунтується на ідеї первинної ролі соціального контексту, соціального середовища, соціально-економічній, соціокультурній обумовленості політико-інституційних змін (Р. Арон, Р. Даль, С. Ліпсет).

Другий підхід акцентує увагу на внутрішній інституційній структурі політичного процесу. Характер і успіх соціальних змін насамперед залежить від рівня політичної інституціоналізації. Можливі найрізноманітніші коливання соціального середовища, економічні кризи та громадські виступи, але все в кінцевому підсумку залежить від ефективності і адаптивної реакції інституційних механізмів керувати суспільством, підтримувати в ньому стабільність (С. Хантінгтон, Т. Сколпол, Д. Марч).