2.Методологія теорії політики

До загальнонаукових методів дослідження: До емпіричних методів наукових досліджень відносять: спостереження, порівняння, вимірювання, експеримент.

Спостереження - це систематичне і цілеспрямоване сприйняття об'єкту, при якому дослідник не втручається в поведінку об'єкта, а лише фіксує його властивості.

Порівняння-це встановлення подібностей чи розбіжностей об'єктів та властивостей, що здійснюється як за допомогою органів чуття, так і з використанням спеціальних пристроїв.

До емпірико-теоретичних методів відносять:

абстрагуванням розуміють відхилення несуттєвих думок, властивостей, зв'язків і відносин реальних об'єктів і, одночасно, виділення однієї з декількох сторін. Розрізняють наступні види абстрагування: ототожнювання, ізолювання, конструктивізація.

Аналіз і синтез - комплексний метод дослідження, що базується на послідовному розчленуванні об'єкту на елементи чи властивості (аналіз) та з'єднанні окремих його частин в єдине ціле (синтез).

Індукція і дедукція спрямовує процес пізнання від окремого до загального (індукція) і від загального до конкретного (дедукція).

Моделювання - це процес вивчення об'єкту через пристрої (елементи моделі), що моделюють його поведінку, з перенесенням знань з моделі на оригінал. Моделювання буває фізичне, графічне, аналогове, економіко-математичне, комп'ютерне та ін.

ЗТП пізнає політику за допомогою методів політичної науки.

1. Нормативно-ціннісний підхід передбачає з'ясування значення політичних явищ для суспільства й особистості, їх оцінку з точки зору загального блага, справедливості, свободи, поваги людської гідності та інших цінностей. Цей підхід орієнтується на розробку ідеалу політичного устрою і шляхів його практичного втілення.

2. На відміну від нормативного функціональний підхід вимагає вивчення залежності між політичними явищами, що виявляються в досвіді, наприклад: взаємозв'язки рівнів економічного розвитку і політичного устрою, ступеня урбанізації населення та його політичної активності, виборчої системи і кількості партій і т.п.

3. Структурно-функціональний аналіз передбачає розгляд політики як деякої цілісності, системи, що володіє складною структурою, кожен елемент якої має певне призначення і виконує специфічні функції (ролі), спрямовані на задоволення відповідних потреб системи.

4. Інституційний метод робить акцент на функціях і діяльності політичних інститутів (держави, політичних партій, рухів).

5. Антропологічний підхід витоки політики бачить у колективній сутності людини.

6. Психологічний підхід також вимагає виходити в політичних дослідженнях з реальної природи людини, що передбачає врахування його родових якостей, соціального оточення та особливостей індивідуального розвитку. Психологічний метод орієнтований на вивчення об'єктивних механізмів політичної поведінки, індивідуальних якостей, рис характеру, а також типових механізмів психологічних мотивацій.

7. Історичний підхід звертає увагу на політичні явища в часі і просторі: як відбувається зміна політичних інститутів. Він вимагає хронологічної фіксації політичних подій і фактів, їх дослідження в тимчасовому розвитку, дослідження зв'язку минулого, теперішнього і майбутнього.

8. Соціологічний метод передбачає з'ясування залежності політики від суспільства, виявлення соціальної обумовленості політичних явищ, у тому числі впливу на політичну систему економічних відносин, соціальної структури, ідеології та культури.

9. Бихевиористский метод акцентує увагу на поведінці людини у сфері політики. Кредо біхевіоризму: політологія повинна вивчати безпосередньо спостерігається (вербальне, словесне і практичне, усвідомлене і вмотивоване підсвідомістю) політичну поведінку людей за допомогою строго наукових, емпіричних методів.

10. Системний метод робить акцент на цілісності політики і характер її взаємин із зовнішнім середовищем. Суть цього методу полягає в розгляді політики як єдиного складно влаштованого організму, як саморегулюючого механізму, який знаходиться в безперервній взаємодії з навколишнім середовищем через вхід (сприймає вимоги громадян, їх підтримку або несхвалення) і вихід (прийняті політичні рішення і дії) системи. Політичній системі належить верховна влада в суспільстві. Вона прагне до самозбереження і виконує, по Д. Істону, дві найважливіші функції: 1) розподіл цінностей і ресурсів; 2) забезпечення прийняття громадянами розподільних рішень в якості обов'язкових.

11. Діяльнісний підхід слугує методологічною базою теорії політичних рішень.

12. Своєрідним розвитком і конкретизацією діяльнісного методу є критично-діалектичний метод. Він орієнтований на критичний аналіз політики, виявлення її внутрішніх протиріч, конфліктів як джерела її саморуху, рушійної сили будь-яких політичних змін.

13. Порівняльний (компаративістський) підхід