Розділ і. Аналітичний огляд

1.1. Сотеріологія як складова систематичного богослов’я

Богослов’я (теологія) – це наука про Бога та Його відносини із всесвітом.

Більш повне визначення богослов’я пропонує Міллард Еріксон: дисципліна, мета якої полягає у тому, щоб логічно та послідовно викласти вчення християнської віри, беручи за основу перш за все Писання, в рамках загальнокультурного контексту, на зрозумілій та сучасній мові, у зв’язку із конкретними життєвими питаннями¹.

Богослов’я поділяють на чотири види: екзегетичне, історичне, систематичне та практичне².

Систематичне богослов'я є необхідним, так як в ньому проводиться систематична класифікація тих доктрин, які є основоположними та необхідними для християнства. Завдяки систематичному богослов'ю християнин може мати чітке розуміння фундаментальних положень християнської віри. Біблія не була написана згідно з доктринальним планом; отже важливо систематизувати частини Біблії для того, щоб виявити доктринальний наголос Біблії у цілому.

Систематичне богослов'я дає християнам змогу захищати свою віру з інтелектуальних позицій проти опонентів та противників віри. В перші століття християнської церкви віруючі застосовували свої систематизовані вірування для того, щоб переконувати своїх опонентів та невіруючих людей. Сьогодні, з поширенням гуманізму, комунізму, всіляких культів та східних релігій, систематизовані доктрини християнської віри необхідно вивчати, описувати і використовувати для захисту історичного християнства³.

Загальними складовими християнського систематичного богослов’я є:

• вчення про Біблію (бібліологія);

• вчення про Бога (власно теологія);

• вчення про Ісуса Христа (христологія);

• вчення про ангелів (ангіологія);

• вчення про людину (антропологія);

• вчення про спасіння (сотеріологія);

• вчення про Церкву (еклізіологія);

• вчення про майбутні події (есхатологія).

Таким чином, сотеріологія – це розділ систематичного богослов’я, в якому розглядається доктрина (вчення) про спасіння.

Слово "спасіння" означає звільнення або позбавлення від будь-якого лиха, збитку або руйнування. У Біблії це слово вживається як в мирському, так і в духовному сенсі.

У мирському сенсі – позбавлення від будь-якої небезпеки або лиха, які мають природний або фізичний характер (Вих. 14:30; Пс. 33:7; Мф. 14:30; Дії. 27:42-44).

У духовному сенсі - позбавлення від погибелі, провини, розплати за гріхи, а також від рабської залежності від духовних ворогів. Ці духовні вороги – сила гріха, сатана та світ, що йде до погибелі (Єф. 2:1-10).

Біблійна теологія визначає спасіння наступним чином: спасіння – це благодатна дія Бога, за допомогою якої Він позбавляє грішників, що увірували в Євангеліє, від вини, покарання, загибелі за їх гріхи, а також від рабської залежності, у яку вони попадають до наших духовних ворогів та їх справ; здійснюючи спасення, Бог дає грішникам можливість вступити у істинні, живі відносини із Собою та наділяє їх обільними дарами Своєї благодаті⁴.

1.2. Основні положення біблійного вчення про спасіння

Завдяки Своєму передбаченню, Бог повністю усвідомлював, що людина впаде у гріх. Оскільки Бог створів людину для Своєї слави, Він спланував шлях її спасіння, коли "вибрав нас у Ньому (Христі) перше створення світу, щоб ми були перед Ним святі й непорочні" (Еф. 1:4)⁵.

Згідно Біблії складовими спасіння християн є:

• Викуп (Рим. 3:24; 1 Кор. 1:30; Еф. 1:7; Євр. 9:12) – дія Бога, якою Він, на підставі викупу, заплаченого Ісусом Христом, звиняє віруючого у Євангеліє від рабства гріха, сатани та світу, від покарання за гріхи і робить його рабом Ісуса та відповідно Бога.

• Оправдання (Рим. 3:24; 4:25; 5:1, 9, 18; 8:30; 1 Кор. 6:11) – правосудний акт Бога, за допомогою якого Він оправдує віруючого у Євангеліє та визнає його праведним.

• Примирення (Кол. 1:20-21; Рим. 5:10-11) – дія Бога, за допомогою якої Він припиняє ворожнечу між Собою та віруючим в Євангеліє та встановлює мир.

• Відродження (Тит. 3:5) – дія Бога, за допомогою якої Він очищає віруючого у Євангеліє від осквернення гріхом, відновлює його особистість і нематеріальні складові його людської природи (душу і дух) та наділяє їх духовним життям;

• Усиновлення (Рим. 8:15, 23; Гал. 4:5; Еф. 1:5) – двостороння дія Бога у життєвому досвіді кожного віруючого у Євангеліє. У момент спасіння (Еф. 1:5) віруючий у Євангеліє, що відроджений та прийнятий по праву народження згори у Божу родину, одразу набуває положення дорослого сина, тобто усі віруючі у євангеліє є Божими синами (Гал. 3:26; Рим. 9:26). У майбутньому (Рим. 8:23) Бог позбавить тіло кожного віруючого у Євангеліє від вродженої зіпсованості і тоді воно стане "подібне до славного тіла" Ісуса Христа (Флп. 3:20-21). Це завершить перетворення людської природи віруючого, яка буде повністю відповідати положенню дорослого сина у Божій родині. Слід зауважити, що ми не входимо у Божу родину через усиновлення, але входимо до неї через народження згори (Ів. 1:12-13).

• Близькість до Бога (Еф. 2:1-13) – дія Бога, за допомогою якої віруючий в Євангеліє наближається до Бога в Ісусі Христі⁶.

Те, що спасіння є повністю Божою справою, не означає, що людина не має нічого робити для свого спасіння від гріха та його пагубних наслідків (Мф. 7:21; Ів.). (Мф. 7:21; Ин. 6:28-29; 30:31). Вона повинна увірувати в Євангеліє, в добру звістку про порятунок в Ісусі (Дії 16:31; 17:30; 20:21). Це розвиток і зміцнення віри в Євангеліє не слід вважати заслугою, тобто такою дією, за яку Бог, як нагорода або оплата, забезпечує порятунок. Скоріше, це особисте ухвалення благодатного дару від Бога прощення гріхів і дару духовного життя в Христу Ісусові. Факт віри в Євангеліє не свідчить про особисту заслугу перед Богом, бо рятівна віра — дар Божий, а не власне надбання віруючого (2 Пет. 1:1; Дії 3:16; 11:18)⁷.

Існує ряд помилкових поглядів на умови спасіння людини. Вони акцентують на додаткових умовах щодо людського відгуку вірою і тому зводять до нуля ласку Бога та перекручують чистоту Євангелії. Навпроти, багато уривків Писання стверджують, що єдиною умовою для отримання людиною спасіння є віра у Євангеліє (Ів. 1:12; 3:16, 18, 36; 5:24; 11:25-26; 12:44; 20:31; Дії 16:31; 1 Ів. 5:13 тощо). Але що є віра?

Віру можна стисло означити словами як "довіряюча довіра". Іван вживає слово віра так само, як Павло, описуючи віру, як вірування "у Христа". Для апостола Івана віра є "активністю, яка бере людину із самої себе та робить її одним цілим з Христом".

Однак, спасаюча віра не є лише інтелектуальною згодою з вченням, вона включає в себе щось більше. У спасаючій вірі є принаймні три елементи.

(1) Знання. Воно включає в себе інтелект та наголошує, що є деякі основні істини, і щоб отримати спасіння, людина повинна в них вірити. Поки людина не визнає, що Ісус є Тим, ким Він претендував бути в усій повноті, вона приречена на смерть у своїх гріхах (Ів. 8:24). Отже, спасаюча віра включає в себе віру в основоположні істини, які є фундаментальними для спасіння: гріховність людини, викупляюча жертва Ісуса та Його тілесне воскресіння. Апостол Іван писав слова Ісуса, якими Він заявляв про все це, аби люди могли повірити в ці істини і спастися (Ів. 20:30, 31).

(2) Переконання. Переконання включає в себе емоції. Цим наголошується на тому, що людина може мати не лише розумове усвідомлення цих істин, а й внутрішнє переконання (пор. 16:8-8-11) в їхній правдивості.

(3) Довіра. Як результат знань про Ісуса та переконання того, що ці речі є правдивими, необхідна також тверда довіра, порух волі, а це означає, що рішення мусить прийматися як акт волі. Слово "серце" часто означає волю, і саме на цьому наголошував Павло, написавши "вірувати в своєму серці" (Рим. 10:9)⁸.

Якщо віра включає всі ці три елементи та відповідає біблійним критеріям, то її результатом буде не лише спасіння, але впевненість та добрі діла, бо віра неминуче веде добрих діл. Біблія категорично заявляє, що ми спаслися не ділами (Рим. 3:20; Еф. 2:9), а "для добрих діл" (Еф. 2:10). Ісус сказав: "Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла та прославили Отця вашого, що на небі" (Мт. 5:16). Апостол Яків ставить наголос на виявлення віри в "ділах" (Як. 2:17-26). Апостол Павло ставить наголос на недостатність діл закону (Гал. 2:16; 3:10), але він також підкреслює, що "діла" - це наслідок віри (Тит. 1:16; 2:14; 3:8). Ці добрі діла - це плід Духа (Гал. 5:22 наст.; Еф. 5:9)⁹.

Як було вище зазначено, що спасаюча віра має містити точне знання, Кім є насправді Ісус. Якщо Ісус Христос не є людиною, то Він не має спільності з тими, кого Він має викупити. Виникає питання: як Він може бути викупом за тих, з кім Він не має спільності? З іншого боку, якщо Ісус Христос є лише людиною, то виникає питання, як Він, будучи посередником між Богом та людьми, міг викупити людство.