- •2.3 Правова характеристика недержавного суб’єкту господарювання в Україні…………………………………………………………………………….
- •Бібліографічний опис
- •Розіл 1. Організаційні основи служби безпеки на підприємстві
- •Мета забезпечення безпеки підприємства.
- •1.2.Функції та завдання діяльності служби безпеки.
- •1.3 Принципи та системний підхід безпеки підприємства
- •2.1. Правові підстави для розбудови системи безпеки на підприємствах України. Загрози бізнесу.
- •2.2 Нормативно-правове забезпечення регулювання економічної безпеки підприємств
- •2.3 Правова характеристика недержавного суб’єкту господарювання в Україні
- •3.1 Створення на підприємстві комплексної служби безпеки підприємства
- •3.2. Кваліфікаційні вимоги до персоналу охоронного підприємства
- •3.3 Напрямки вдосконалення правового становища недержавних суб’єктів господарювання в галузі охорони
- •Висновки
- •Список використаної літератури
3.3 Напрямки вдосконалення правового становища недержавних суб’єктів господарювання в галузі охорони
Якщо розпочати аналіз правового становища недержавних суб’єктів господарювання в галузі охорони то доцільно звернути увану на правове регулювання приватної охоронної діяльності як сфери послуг. Особливе місце серед законодавчих та інших правових актів займає Конституція України. В ній вирішені найбільш принципові питання державного та суспільного життя. Значення конституційних приписів полягає у тому, що вони мають по відношенню до усіх правових актів України вищу юридичну силу, є обов'язковими те тільки для громадян та державних органів, але й для тих, хто видає їх.
В останні роки все більше уваги приділяється міжнародним угодам. Серед них особливе місце посідають Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, схвалений Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року. Він ратифікований і є обов'язковим для виконання на всій території України всіма державними органами.
1 грудня 1999 року на засідання Верховної Ради було внесено три законопроекти: "Про професійну охоронну діяльність", "Про державну службу охорони при Міністерстві Внутрішніх справ" та "Про недержавну охоронну діяльність". Але Сесія ВР прийняла постанову про створення єдиного закону.
1 лютого 2000 року законопроект пройшов перше читання.5 жовтня 2000 р. з доповненнями та виправленнями законопроект не був прийнятий в другому читанні. Розгляд проекту було перенесено на 19 жовтня,але і тоді він прийнятий не був. В той же час робота над законопроектом не преривається, тому що з його прийняттям будуть встановлені законодавчі обмеження на допущення до охоронної діяльності осіб з антисоціальною спрямованістю, будуть визначені легальні джерела фінансування охоронної діяльності. На законодавчому рівні будуть встановлені правила використання силових методів впливу. Праця працівників охорони має бути кваліфікована як праця небезпечна, визначені заходи соціального та правового захисту працівників охорони.
Закон має визначити рівні права та обов’язки працівників державних та недержавних охоронних установ та підприємств, гарантувати українським громадянам,що до роботи в охоронних структурах будуть допущені виключно професіонально підготовлені, перевірені медично та професійно пригодні особи.
З прийняттям на законодавчому рівні будуть врегульовані цивілізовані форми охорони, а також питання її організації,технічного оснащення, використання засобів сигналізації, службових собак, заходів контролю доступу, використання відеосистем нагляду як засобу профілактики правопорушень.
В законопроекті важливою є декларація принципу пріоритету життя людини по відношенню до охороняємого майна,що відповідає гуманістичним цінностям Конституції України.
Підприємництво — досить нове соціально-економічне явище сучасного українського суспільства. Реальним змістом воно наповнилося лише тоді, коли в державі почали змінюватися економічні пріоритети. Поворот економіки в бік ринку дав змогу суб'єктам господарювання повніше використовувати свій потенціал, набагато розширив сферу виробництва продукції, виконання робіт, надання всіляких послуг, змінив методи господарювання, на перший план в процесі господарської діяльності поставив отримання прибутку як її кінцевий результат. Поряд з державними підприємствами, організаціями, установами як суб'єктами господарювання з'явилися численні недержавні підприємства, які зайняли економічну нішу у виробничих галузях, сфері обслуговування. Особливо характерним підприємництво стало для останньої.
Відповідно до чинного законодавства України під підприємництвом розуміється безпосередня самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою одержання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.
Суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути: громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності; юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України "Про власність"; об'єднання юридичних осіб, що здійснюють діяльність в Україні на умовах угоди про розподіл продукції [42].
Важливим принципом державного регулювання підприємництва є певні обмеження у здійсненні підприємницької діяльності. Так, підприємництво не може мати місце у видах діяльності, де ставляться підвищені вимоги до безпеки робіт та необхідність централізації функцій управління. Ряд видів підприємницької діяльності, відповідно до чинного законодавства, підлягає обмеженню і може здійснюватися лише певними підприємствами. До таких видів підприємницької діяльності належить діяльність, пов'язана з охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності [28, с.17].
Крім того, певні види господарської, і в тому числі підприємницької, діяльності підлягають ліцензуванню. До видів підприємницької діяльності, які можуть здійснюватися лише після одержання відповідної ліцензії, належить і надання послуг, пов'язаних з охороною державної власності, крім окремих особливо важливих об'єктів, та іншої власності, а також охороною громадян [43, с.45].
Підприємницьке право як таке не виділено в окрему галузь права. Правовідносини, які виникають між суб'єктами підприємницької діяльності, регулюються нормами цивільного, господарського, адміністративного, податкового, фінансового, аграрного та інших галузей права. Успішний розвиток ринкових відносин викликає необхідність створення доктрини підприємницького права. В Україні сьогодні серед учених-юристів ведеться досить широка дискусія щодо змісту нового цивільного та господарського (комерційного) кодексів.
У реально існуючому тепер правовому просторі України підприємницькі відносини більш доцільно розглядати як різновид цивільно-правових відносин, які виникають на підставі договорів. Не становлять винятку і договірні стосунки з надання охоронних послуг. Надання послуг по охороні громадян і власності, як і надання будь-яких послуг, належить до інституту зобов'язального права. Поряд з інститутом права власності він посідає важливе місце в системі цивільного права України. Зобов'язальне право поділяють на дві частини: загальні положення та окремі види зобов'язань. Таким окремим специфічним видом зобов'язань і є надання охоронних послуг.
Зобов'язальні правовідносини, регульовані нормами зобов'язального права, мають відносну автономію в цивільно-правових відносинах. Це обумовлюється тим, що у зобов'язаннях, як у специфічному виді цивільних правовідносин, є ряд юридичних особливостей.
Послуги — це певна діяльність, що не пов'язується зі створенням матеріальної речі, матеріального блага, проте сама по собі породжує відповідне благо, що має споживчу вартість і внаслідок цього стає об'єктом цивільного права. Одним з видів послуг, які надають один одному учасники цивільного обороту, залежно від змісту та суб'єктивного складу, є зобов'язання, спрямовані на надання фактичних послуг. До нього належить і договір на охорону об'єктів, громадян тощо [44, с.76].
Під час здійснення недержавної охоронної діяльності надаються послуги з:
охорони майна фізичних і юридичних осіб, у тому числі у разі його транспортування;
забезпечення особистої безпеки фізичних осіб;
монтажу, ремонту та профілактичного обслуговування систем та засобів охоронної сигналізації, систем гласного аудіоконтролю, відео- та телеспостереження, сертифікованих в установленому порядку, з метою забезпечення заходів охорони та безпеки;
надання консультацій з питань правомірного захисту від протиправних посягань, організації систем майнової безпеки суб'єктів господарювання.
Законодавче бачення терміна "охорона майна громадян, колективного і державного майна, а також майна іноземних держав, міжнародних організацій, іноземних юридичних осіб та громадян, осіб без громадянства" конкретизоване у Положенні про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1993 р. № 615: здійснення на договірних засадах охорони об'єктів та майна, вантажів, а також грошових знаків і цінних паперів, що перевозяться, інкасації в місцях, не охоплених централізованою службою інкасації і перевезень цінностей Національного банку, забезпечення особистої безпеки фізичних осіб (заходи особистої і майнової безпеки).
Таким чином, для Державної служби охорони при МВС України законодавець не обмежує можливе коло надання охоронних послуг і робить спробу не допускати конкуренції між різними державними організаціями — службою інкасації і перевезень цінностей НБУ та Державною службою охорони при МВС України, в місцях перетину комерційних інтересів на ринку охоронних послуг — інкасації та охороні при перевезенні грошових знаків і цінних паперів.
Діяльність по наданню охоронних послуг суб'єктами підприємницької діяльності за ліцензіями МВС України на цей вид здійснюється лише в межах України. Законодавче виконання договірних обов'язків на території інших держав для них не регламентовано.
Сьогодні в Україні існує ще одна державна організація, якій нормативно-правовими актами центральних органів виконавчої влади дозволяється здійснювати надання платних послуг з охорони майна та забезпечення особистої безпеки фізичних осіб. Відповідно до Вказівки МВС України від 17.03.2000 р. № 67 "Про впорядкування надання охоронних послуг органами і підрозділами органів внутрішніх справ, підрозділами внутрішніх військ МВС України" такі послуги можуть надавати органи та підрозділи внутрішніх справ і підрозділи внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ. Обсяг надання охоронних послуг цими суб'єктами охоронної діяльності також не обмежується [31, с.36].
Вивчення прав суб'єктів підприємницької діяльності, які надають послуги з охорони власності та громадян, дає можливість стверджувати, що становище на ринку охоронних послуг державних організацій, які спеціалізуються на наданні таких послуг, вигідно відрізняється від становища їх конкурентів з недержавною формою власності: по-перше, обсягом надання охоронних послуг — у державних органів їх обсяг абсолютний; по-друге, територіальністю надання таких послуг — у Державної служби охорони при МВС України право надавати послуги поширюється не лише на територію України, а й за її межі — на території інших держав.
Як уже зазначалося, з цього питання існують міжурядові та міжвідомчі угоди між урядами та правоохоронними органами України та ряду зарубіжних держав.
Недержавні охоронні підприємства таких угод не мають і їх діяльність, відповідно до ліцензій на надання послуг з охорони власності та громадян, поширюється лише на територію України;
В напрямках вдосконалення правового становища недержавних суб’єктів господарювання в галузі охорони потрібно розглянути таке питання як правове регулювання повноважень приватного охоронця під час здійснення службових обов’язків. Порядок здійснення заходів охорони та безпеки у випадках, передбачених Законом України “Про охоронну діяльність” повною мірою або частково визначається цивільно-правовими угодами, укладеними згідно із законодавством.
До персоналу охорони можуть входити тільки дієздатні громадяни України, які досягли 18-річного віку, а за умови, що їх функціональні обов’язки передбачають використання вогнепальної зброї, з 25 років, пройшли відповідну освітню підготовку та уклали трудовій договір із суб’єктом охоронної діяльності і які:
1) не перебувають на обліку в органах охорони здоров'я з приводу психічної хвороби, алкоголізму чи наркоманії;
2) не мають непогашеної чи незнятої судимості за скоєння умисних злочинів;
3) не мають обмежень, встановлених судом щодо виконання покладених на них функціональних обов'язків;
4) не мають обмежень за станом здоров'я для виконання функціональних обов'язків;
5) зареєстровані за місцем проживання в установленому законодавством порядку.
Фахівець з організації заходів охорони та працівники, задіяні до роботи на пункті централізованого спостереження, повинні відповідати вимогам частини першої цієї статті, мати рівень освіти, визначений ліцензійними умовами, затвердженими центральним органом виконавчої влади у сфері охоронної діяльності, і в установлені спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки, молоді та спорту терміни та порядку підвищувати рівень кваліфікації.
Особи, які претендують на заняття посад персоналу охорони, при укладенні трудового договору із суб'єктом охоронної діяльності зобов'язані надати поряд з документами, передбаченими трудовим законодавством, також документи, що засвідчують відсутність обмежень, передбачених цією статтею.
Персонал охорони може знаходитися в штаті тільки одного суб’єкта охоронної діяльності.
Працевлаштування інвалідів здійснюється суб’єктом охоронної діяльності з кількості штатних працівників, незадіяних до виконання охоронних функцій, згідно з нормативом робочих місць для працевлаштування інвалідів, установленого законодавством.
Персонал охорони при виконанні функціональних обов'язків має право:
вимагати від осіб припинення протиправних дій, дотримання законності та правопорядку;
вимагати від службових осіб об'єктів охорони та інших осіб дотримання пропускного та внутрішньооб’єктового режимів, виводити, а за необхідності затримувати осіб, які намагаються проникнути (проникли) на об'єкт охорони або намагаються залишити його з порушенням установлених правил, в тому числі із застосуванням фізичної сили;
застосовувати фізичну силу, спеціальні засоби, вогнепальну зброю і використовувати службових собак;
під час здійснення пропускного режиму на об'єктах охорони проводити огляд речей, що знаходяться при фізичній особі, на транспортних засобах, вилучення речей і документів, що є знаряддями або предметами правопорушення, перевірку документів, що засвідчують особу, дають право на вхід (вихід) осіб, унесення (винесення), увіз (вивіз) майна, в'їзд (виїзд) транспортних засобів, і їх відповідності складу матеріальних цінностей, що переміщуються на об'єкти охорони (з об'єктів охорони);
проводити відкрито кіно-, відео-, фотозйомку та звукозапис подій як допоміжний засіб запобігання протиправним діям і документування правопорушень;
здійснювати фізичне затримання осіб, які підозрюються або вчинили правопорушення на об'єкті охорони або відносно особи, яка охороняється, або персоналу охорони, примусово доставляти цих осіб у приміщення охорони та негайно повідомляти про це відповідний територіальний орган внутрішніх справ.
Персонал охорони при виконанні функціональних обов'язків зобов'язаний:
забезпечувати цілісність об'єктів охорони та недоторканість майна, що на них зберігається, недоторканість фізичних осіб;
припиняти шляхом здійснення заходів реагування безпосередні правопорушення проти власності, фізичних осіб, порушення режиму роботи об'єктів охорони;
негайно у будь-який спосіб повідомляти відповідні правоохоронні органи про скоєння протиправних дій щодо власності та фізичних осіб та інших незаконних дій у місцях здійснення заходів охорони, що мають ознаки злочину;
зберігати таємницю, що охороняється законом, а також конфіденційну інформацію про господарську діяльність суб’єктів господарювання, оголошену такою в установленому порядку, відомості про приватне життя фізичних осіб, що стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків;
не вчиняти дії, що порушують громадський порядок.
Персонал охорони в межах повноважень, наданих цим Законом, іншими законодавчими актами, а також договором, під час здійснення заходів охорони несе за свої дії або бездіяльність відповідальність, в тому числі й майнову відповідно до Кримінального кодексу України, Кодексу про адміністративні правопорушення, Кодексу законів про працю та інших актів законодавства.
Під час здійснення недержавної охоронної діяльності персоналу недержавних охоронних установ забороняється:
удаватися до неправомірних дій, що посягають на права і свободи громадян, ставлять під загрозу їх життя, здоров'я, честь, гідність та майно;
видавати себе за представників правоохоронних органів;
використовувати формений одяг працівників Міністерства внутрішніх справ України, інших правоохоронних органів, Державної служби охорони, військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.
Також , під час організації та здійснення охоронної діяльності забороняється:
придбавати та використовувати майно, що визначено законодавством для виключного використання державними військовими формуваннями та правоохоронними органами;
охороняти майно та фізичних осіб, охорону яких віднесено до компетенції вповноважених на те організацій;
перешкоджати представникам правоохоронних та інших органів державної влади й місцевого самоврядування, посадовим особам, а також громадянам у здійсненні повноважень, наданих законами та іншими нормативно-правовими актами, при пред'явленні ними відповідних документів;
розголошувати відомості про вжиття заходів з організації та здійснення охоронної діяльності, інформацію про господарську діяльність, віднесену в установленому порядку до комерційної таємниці, а також відомості про приватне життя особи, яка охороняється, особисту та сімейну інформацію, які стали відомими в процесі здійснення охоронної діяльності, за винятком випадків, передбачених законодавством;
здійснювати діяльність, пов’язану з охороною майна та/або фізичних осіб у разі відсутності договорів на їх охорону;
приховувати факти про злочини, що готуються або здійснені, незалежно від інтересів замовників охоронних послуг;
свідомо охороняти фізичну особу, яка вчиняє протиправні дії;
здійснювати дії, що зазіхають на права, свободи та власність фізичних осіб, а також ставлять під загрозу їх життя та здоров'я, честь, гідність і ділову репутацію;
використовувати не сертифіковані в установленому порядку складові систем охоронної сигналізації засоби, засоби радіозв'язку без наявності дозволів на їх використання на наданих радіочастотах;
використовувати методи та засоби негласного одержання інформації;
здійснювати заходи, що відносяться до оперативно-розшукових згідно із Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність";
залучати до охоронних заходів осіб, які не надали документів, необхідних для влаштування на роботу, або не відповідають кваліфікаційним вимогам;
реалізовувати в будь-якій формі, здійснювати монтаж, використання систем охоронної сигналізації, їх компонентів без наявності якості національного або міжнародного стандарту та без визначення відповідного класу безпеки згідно з європейськими нормами;
здійснювати проектування, монтаж і технічне обслуговування систем охоронної сигналізації, їх компонентів без затвердження проектів органом ліцензування;
створювати та експлуатувати пункти централізованої охорони без висновку;
утягувати керівниками суб’єктів охоронної діяльності їх працівників в силові дії, виконання мір примусового характеру, повернення грошових коштів, індивідуальні спори або колективні трудові спори чи вчинення опору діям компетентним органам влади з відновлення правопорядку.
Недержавним охоронним установам під час та у місцях здійснення заходів охорони та безпеки дозволяється використовувати лише спеціально призначені системи та прилади тривожної сигналізації, засоби радіозв'язку, сертифіковані в установленому порядку, а також інші технічні засоби, що не завдають шкоди життю та здоров'ю громадян, довкіллю[45]
Проведений аналіз показує, що обсяг охоронних послуг, які можуть надаватися недержавними охоронними підприємствами (громадянами-підприємцями), значно менший, ніж у державного охоронного підприємства, яким є Державна служба охорони при Міністерстві внутрішніх справ України. Таке нерівноправне становище на ринку охоронних послуг, вважаю, не дає рівних шансів на успіх підприємницької діяльності в цій сфері. Чинне законодавство України тим самим ставить Державну службу охорони при МВС України певним чином в монопольне становище відносно недержавних охоронних підприємств.
В Україні існує потреба в удосконаленні правової бази охоронної діяльності з метою визначення обсягів повноважень суб’єктів охоронної діяльності, принципів їх діяльності , фінансування, забезпечення кваліфікованої підготовки та надійного соціального захисту працівників охоронних підприємств.
Висновки до 3 розділу
Для створення служби безпеки керівництво і менеджери насамперед розпочати створення її системи безпеки, визначити структурні варіанти іі перспективи її розвитку. Але передусім треба визначити можливості:
o використання служб охорони за контрактом;
o створення власної служби безпеки;
o залучення допомоги державних служб охорони;
o протидії загрозам з боку терористів;
o протидії загрозам вибухів, комп'ютерним злочинам;
o протидії "білокомірцевій" злочинності;
o використання спецтехніки (відео - та інших оперативних систем охорони різних суб'єктів і об'єктів, спеціальних технічних засобів охорони периметра об'єкта, систем охоронного устаткування і центрального управління і т.ін.)
Вирішити створити власну службу безпеки, підприємець передусім повинен звернутися до експертів у галузі організації сучасної системи безпеки недержавного підприємства з проханням провести дослідження цієї проблеми і підготувати пакет документів, що визначають програму і функціонування системи безпеки підприємства. Краще за все це можуть зробити професійно підготовлені менеджери безпеки.
Чому потрібно створювати систему безпеки навіть у малому й середньому бізнесі, зрозуміли вже багато підприємців. В умовах сучасної України для господарюючого суб'єкта існують такі основні джерела загроз, небезпек, втрат, конфліктів і ризиків:
* розкрадання (крадіжки) фондів, власності, дрібні крадіжки, що здійснюються співробітниками;
o "білокомірцева" злочинність, корупція;
o комп'ютерна злочинність, загрози технічного проникнення і просочування електронної інформації;
o вандалізм, вибухи, пожежі, підпали;
o викрадення, захоплення заручників, рекет, загрози шантажу;
o загрози природного походження (катаклізми);
o масові безпорядки.
Комплексна система безпеки підприємництва − це комплекс взаємо-пов'язаних заходів організаційно-правового характеру, що здійснюються спеціальними органами, службами, підрозділами суб'єкта господарювання, спрямованих на захист життєво важливих інтересів особистості, підприємства та держави від протиправних дій з боку реальних або потенційних фізичних чи юридичних осіб, що можуть призвес-ти до істотних економічних втрат і забезпечення сталого зростання підприємства в майбутньому.
Порядок створення СБ на підприємстві:
Служба безпеки підприємства створюється наказом директора з метою захисту економічних інтересів підприємства і забезпечення максимальної безпеки його діяльності як суб'єкта ринкових відносин.
СБ є самостійним підрозділом і підпорядковується безпосередньо керівнику підприємства.
Керівництво службою здійснює начальник СБ, що призначається і звільняється від займаної посади керівником підприємства.
Структура і штати СБ за поданням її начальника затверджуються керівником підприємства.
Діяльність СБ фінансується за рахунок включення її витрат у собівартість робіт, виконуваних підприємством.
СБ у своїй діяльності керується законами України, указами Президента, постановами Кабінету Міністрів, відомчими наказами і вказівками, Статутом підприємства, наказами і вказівками керівника підприємства і внутрішнім Положенням про СБ.
У залежності від виду підприємницької діяльності, розмірів фірми й інших критеріїв її функціонування набір елементів механізму захисту підприємницької таємниці може кардинально змінюватися. Звичайно, важливу роль відіграють й фінансово-матеріальні можливості, необхідні для організації захисту економічної безпеки.
До складу механізму захисту підприємницької таємниці й загальної безпеки фірми входять наступні підсистеми:
правове забезпечення таємниці,
правознавство організаційного захисту,
здійснення інженерно-технічного захисту,
мотивація в першу чергу тих співробітників, від поводження яких залежить витік зведень, що складають підприємницьку таємницю;
посилення різних форм відповідальності за розголошення зведень, що наносять економічний збиток фірмі тощо.
Підприємницьке право як таке не виділено в окрему галузь права. Правовідносини, які виникають між суб'єктами підприємницької діяльності, регулюються нормами цивільного, господарського, адміністративного, податкового, фінансового, аграрного та інших галузей права. Успішний розвиток ринкових відносин викликає необхідність створення доктрини підприємницького права. В Україні сьогодні серед учених-юристів ведеться досить широка дискусія щодо змісту нового цивільного та господарського (комерційного) кодексів.
У реально існуючому тепер правовому просторі України підприємницькі відносини більш доцільно розглядати як різновид цивільно-правових відносин, які виникають на підставі договорів. Не становлять винятку і договірні стосунки з надання охоронних послуг. Надання послуг по охороні громадян і власності, як і надання будь-яких послуг, належить до інституту зобов'язального права. Поряд з інститутом права власності він посідає важливе місце в системі цивільного права України. Зобов'язальне право поділяють на дві частини: загальні положення та окремі види зобов'язань. Таким окремим специфічним видом зобов'язань і є надання охоронних послуг.
Зобов'язальні правовідносини, регульовані нормами зобов'язального права, мають відносну автономію в цивільно-правових відносинах. Це обумовлюється тим, що у зобов'язаннях, як у специфічному виді цивільних правовідносин, є ряд юридичних особливостей.
Проведений аналіз показує, що обсяг охоронних послуг, які можуть надаватися недержавними охоронними підприємствами (громадянами-підприємцями), значно менший, ніж у державного охоронного підприємства, яким є Державна служба охорони при Міністерстві внутрішніх справ України. Таке нерівноправне становище на ринку охоронних послуг, вважаю, не дає рівних шансів на успіх підприємницької діяльності в цій сфері. Чинне законодавство України тим самим ставить Державну службу охорони при МВС України певним чином в монопольне становище відносно недержавних охоронних підприємств.
В Україні існує потреба в удосконаленні правової бази охоронної діяльності з метою визначення обсягів повноважень суб’єктів охоронної діяльності, принципів їх діяльності , фінансування, забезпечення кваліфікованої підготовки та надійного соціального захисту працівників охоронних підприємств.
