2.2 Нормативно-правове забезпечення регулювання економічної безпеки підприємств

Практика державного регулювання націо­нальної економіки розвинених країн засвідчує, що найкращих результатів можна досягти за рин­кових умов у поєднанні з ефективною регуля­тивною функцією держави. Економічна безпека підприємства не є винятком — найефективніше забезпечення економічної безпеки підприємс­тва неможливе без грамотного та ґрунтовного відповідного державного регулювання. Держава має значний вплив на формування економічної безпеки підприємства. Використовуючи прямі та непрямі важелі втручання, вона створює та ре­гулює економічні умови діяльності підприємств, призначені для захисту економічних інтересів держави та національної економіки.

В Україні основою нормативно-правової бази економічної безпеки та регулювання банкрутс­тва є Конституція України [12]. Ґрунтуючись на основних засадах Конституції, уряд України бу­дує державну політику. Для реалізації одного з її напрямів в Україні створено Раду національ­ної безпеки та оборони, яка займається коорди­нацією органів виконавчої влади у сфері націо­нальної безпеки.

З метою системного підходу до захисту еко­номічних інтересів у 1997 р. Верховною Радою України було прийнято Концепцію національної безпеки України [13]. У прийнятій Концепції роз­глядаються основи національної безпеки України, об’єкти та принципи забезпечення національної безпеки, загрози національній безпеці, основні напрями державної політики національної безпе­ки України та система національної безпеки Ук­раїни. Звісно, ця концепція не здійснює прямого впливу на економічну безпеку підприємства, але опосередкований вплив має.

У світлі опосередкованого впливу на еконо­мічну безпеку підприємств цікавим є досліджен­ня міжнародних законодавчих актів.

Так, одним з основоположних актів щодо бан­крутства підприємств є Європейська конвенція “Про деякі міжнародні аспекти банкрутства” [14]. Цей документ у випадку відкриття процедури банкрутства в одній з держав, що приєдналися до Конвенції, регулює таке:

• здійснення деяких повноважень конкурсного керівника відносно розпорядження майном боржника на території інших держав — учасниць Конвенції;

• відкриття вторинного банкрутства в інших державах-учасницях;

• передавання інформації кредиторам, які пе­ребувають на території інших держав-учас­ниць, і порядок подання ними претензій до боржника.

Також цим документом пояснюються міжна­родні аспекти відкриття справи про банкрутство, непрямої міжнародної компетенції, часткової оп­лати вимог кредиторів, багато уваги приділяється питанню вторинного банкрутства підприємств.

У світлі розгляду питань економічної безпе­ки на міжнародному рівні цікавою є методологія, яка запропонована Комісією ООН за програмами розвитку (UNDP) з аналізу економічної безпеки держави. Згідно з цією методикою рівень націо­нальної безпеки визначається трьома факторами: рівнем економіки, рівнем освіти та правами лю­дини [15].

Рівень національної безпеки, визначений та­ким чином, є одним з індикаторів стану безпеки держави. Зниження цього рівня є сигналом для уряду щодо вжиття відповідних заходів.

Для дослідників з питань економічної безпе­ки також являє інтерес Заключний акт Наради з безпеки і співпраці в Європі (Хельсінкі, 1 серпня 1975 р.) [16], який чинний і до сьогодні. Так, у розділі “Економічна і комерційна інформація” держави-учасниці вищезгаданого акта, вважаючи, що економічна інформація за своїм характером повинна була б забезпечувати відповідний аналіз ринків та розробку середньострокових і довго­строкових прогнозів, сприяючи тим самим вста­новленню стійких торгових потоків і кращому використанню торгових можливостей, виражаю­чи готовність поліпшувати якість і розширювати обсяг та розповсюдження економічної і відповід­ної адміністративної інформації, сприятимуть ре­гулярній і за можливості в більш короткі терміни публікації та розповсюдженню економічної і ко­мерційної інформації, зокрема:

• статистичних даних про виробництво, на­ціональний доход, бюджет, рівень спожи­вання та продуктивності праці;

• статистичних даних про зовнішню торгів­лю;

• законів і регламентів, що стосуються зов­нішньої торгівлі;

• інформації, що використовується для еко­номічного прогнозування з метою сприян­ня розвитку торгівлі;

В Україні, на жаль, на сьогодні відсутні ґрун­товні законодавчі розробки, що регулюють еко­номічну безпеку підприємства. З існуючих за­конодавчих актів найбільше уваги приділяється питанням банкрутства підприємств.

Більш-менш комплексно та широко деякі ас­пекти економічної безпеки підприємства висвіт­лює Господарський кодекс України [17]. У цьому документі у ст. 19 висвітлюється державний кон­троль та нагляд за господарською діяльністю, де говориться, що держава здійснює контроль і на­гляд за господарською діяльністю суб’єктів гос­подарювання у різних сферах.

Слід зазначити, що законодавче регулювання в Україні найбільше спрямоване на процедуру бан­крутства та антимонопольне регулювання. Перед тим як дослідити український досвід державного регулювання банкрутства, доцільно розглянути зарубіжний досвід з цього напряму.

Також необхідно відзначити соціальний за­хист працівників підприємств, що перебувають у кризі. Працівники підприємства-боржника, за законом 1985 р., отримали “надпріоритет” над ре­штою категорій кредиторів, їм збережено заробіт­ну платню до 60 днів. Крім того, за клопотанням кредитора суд може встановити позачерговий по­рядок покриття боргу.

Для повноти висвітлення цього питання до­цільно розглянути законодавчу базу Німеччини, де розрізняють три види банкрутства: просте, злісне, особливо тяжкий випадок банкрутства [18;19 ].

Нині з урахуванням усіх поправок та змін За­кон України “Про відновлення платоспромож­ності боржника або визнання його банкрутом” [20] встановлює умови, порядок відновлення пла­тоспроможності суб’єкта підприємницької діяль­ності-боржника або визнання його банкрутом і застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Цей закон дає визначення ряду термінів: неплатоспроможність, боржник, банкрутство, суб’єкт банкрутства (банкрут), кредитор, кон­курсні кредитори, поточні кредитори, грошове зобов’язання, безспірні вимоги кредиторів, досу­дова санація, розпорядження майном боржника, розпорядник майна, санація, реструктуризація підприємства, керуючий санацією, арбітражний керуючий, мирова угода.

Слід також відзначити, що останніми поправками у цей Закон внесено певні зміни щодо підприємств гірничо-металургійного комплексу. Так, шостим абзацом ст. 5 цього Закону визна­чається, що справи про банкрутство гірничих підприємств (гірничодобувні підприємства, шахти, копальні, кар’єри, розрізи, збагачуваль­ні фабрики, шахтовугледобувні підприємства), створених у процесі приватизації та корпорати­зації, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 % і продаж акцій яких розпочався, можуть бути порушені не рані­ше ніж через рік від початку виконання плану приватизації(розміщення акцій).

З появою на теренах України нового економічного явища — підприємництва і у його складі надання послуг з охорони власності та громадян постало питання про всебічне правове врегулювання надання таких послуг і необхідність дослідження правових аспектів широкого спектру, зокрема й організаційно-правових, пов’язаних з наданням охоронних послуг, у тому числі і як виду підприємницької діяльності.

Держава стоїть на позиціях свободи підприємницької діяльності, мінімального втручання в її здійснення. Проте це не означає, що підприємництво як економічно-правове явище повинне залишатися поза увагою держави. Навпаки, певні види господарсько-підприємницької діяльності мають такі особливості, що потребують посиленого контролю з її боку, оскільки становлять потенційну небезпеку для людей, громадського порядку та громадської безпеки, навколишнього середовища, національної безпеки держави. У результаті породжуються правовідносини адміністративного характеру, які займають значне місце у процесі здійснення окремих видів такої діяльності.

До особливих видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню та відповідно контролю з боку державних органів, належить надання послуг з охорони власності та охорони громадян. Передували охоронним послугам як виду підприємницької діяльності оплатні послуги, що надавалися підрозділами позавідомчої охорони при ОВС в умовах соціалістичної планової економіки.

Сьогодні в Україні сформована досить ґрунтовна нормативно-правова база, на основі якої і здійснюється цей вид господарсько підприємницької діяльності. Проте в ній неоднозначно трактуються деякі поняття, що пов’язано з невідповідністю та неузгодженістю однорідних норм підзаконних і законодавчих актів. На практиці це викликає певні, інколи досить значні, незручності як для суб’єктів підприємництва з надання охоронних послуг, так і в роботі державних органів, які покликані здійснювати контроль за цими суб’єктами.

Виходячи з міжнародного досвіду та аналізу законів про охоронну діяльність таких країн як Росія, Латвія, Литва, Молдова, Казахстан, можна констатувати, що закони цих країн визначають охоронну діяльність, як діяльність з надання послуг охорони[21.22.]