- •Функції мови в суспільстві та проблема їх визначення. Змістова структура та напрями прикладної лінгвістики як наукової дисципліни. Міжпредметні зв’язки прикладної лінгвістики.
- •Комп’ютерна лінгвістика. Об’єкт, предмет і завдання кл. Моделювання спілкування. Гіпертекстові технології
- •Актуальні проблеми та напрями комп’ютерної лінгвістики (машинний переклад, автоматична обробка природної мови, автоматичне анотування, реферування, моделювання спілкування тощо).
- •Системи автоматичної обробки тексту (загальні принципи створення систем автоматичної обробки тексту, приклади систем автоматичної обробки тексту, лінгвістичні процесори та принципи їх будови).
- •Машинний переклад. Характеристика досвіду та проблем розробки систем машинного перекладу.
- •Аспекти дослідження мови.
- •Психолінгвістика. Об’єкт, предмет, завдання й методи ПсЛ. Мовленнєва діяльність, її види та структура.
- •Психолінгвістика. Психолінгвістичні теорії породження, сприймання та засвоєння мовлення.
- •Прикладні аспекти психолінгвістики (судова психолінгвістика, психолінгвістика допиту, ідентифікація мовлення, мова і гендер, технології мовленнєвого впливу, техніка нлп).
- •Квантитативна лінгвістика. Об’єкт, предмет, завдання й методи квантитативної лінгвістики. Основні поняття квантитативної лінгвістики.
- •12. Корпусна лінгвістика. Об’єкт, предмет, завдання й методи корпусної лінгвістики. Корпуси текстів та їх типи.
- •Лексикографія як прикладна лінгв. Дисципліна. Об’єкт, предмет і завдання л-фії. Історія л-фії.
- •Комп’ютерна лексикографія. Напрями комп’ютерної лексикографії. Комп. Словники та їх типи
- •Словник. Базові параметри типологізації словників. Словникова стаття та її будова.
- •Мова та етнос. Етносоціальні функції мови. Етнолінгвістика. Об’єкт, предмет, завдання та напрями ел.
- •Основні поняття етнолінгвістики (етнос, етнічна самосвідомість, рідна мова, національна мова, національно-мовна картина світу тощо). Поняття мовної картини світу. Концепти та їх типи.
- •Мова і культура. Лінгвокультурологія. Предмет, завдання та методи лінгвокультурології.
- •Мова і суспільство. Функції мови в суспільстві. Соціолінгвістика. Об’єкт, предмет і завдання соціолінгвістики. Методи соціолінгвістичних досліджень.
- •Метод аналізу документальних джерел, (фонетичні засоби)
- •Актуальні проблеми соціолінгвістики. Мовна ситуація, її типи та складові. Характеристика мовної ситуації в Україні
- •Мова й держава. Політична лінгвістика, її об’єкт, предмет, завдання та методи. Методики
- •Політичний дискурс. Жанри політичної комунікації.
- •Основні поняття політичної лінгвістики (мовна політика, мовне будівництво, мовне планування). Характеристика мовної політики в Україні.
Аспекти дослідження мови.
Історична змінність мови — її суттєва ознака,внутрішня властивість. Як зазначав О. О. Шахматов, у цей момент мова не є такою, як вона була 10 хвилин тому. Змінність мови забезпечує її відповідність змінним потребам комунікативної і пізнавальної діяльності людини. Однак людина за своє життя не помічає змін у мові. Очевидно, тим можна пояснити факт, що вчені дійшли висновку про змінність мови аж у XIX ст. Це настільки захопило їх, що вони майже протягом ста років вивчали тільки історичний аспект мови. Як наголошував В. Гумбольдт, а пізніше О. О. Потебня та Г. Пауль, мова є діяльністю і продуктом цієї діяльності. Так було започатковано розрізнення статичного і динамічного аспектів мови. В. Гумбольдт, зокрема, розрізняв «вивчення мов у стані їхнього розвитку» і «вивчення організмів мов» .Згодом це розрізнення вилилося в соссюрівську дихотомію синхронії і діахронії.
Синхронія |
стан мови в певний момент її розвитку; сукупність взаємопов'язаних і взаємозу-мовлених елементів мови, які наявні й функціонують у певний умовно виділений період. Цей термін вживається і в іншому значенні: синхронія — це вивчення мови як системи в абстрагуванні від її змін і часового чинника. |
Діахронія |
історичний розвиток мови, а також дослідження мови у процесі історичного розвитку. Ф. де Соссюр протиставляв синхронію як вісь одно-часовості і діахронію як вісь послідовності і вважав, що це протиставлення відповідає протиставленню статики і динаміки, системності і безсистемності. На його думку, є дві абсолютно різні лінгвістики — синхронічна і діахронічна. Ще більшої ваги це протиставлення набуло в деяких послідовників Ф. де Соссюра, яке, по суті, призвело до повного розриву між цими двома аспектами мови. Так, Л. Блумфільд зазначав, що знання історії мови в процесі опису її сучасного стану не тільки не потрібне, а й шкідливе, оскільки воно заважає досліднику неупе-реджено визначити відношення в системі сучасної мови. Однак уже І. О. Бодуен де Куртене, який ще раніше від Ф. де Соссюра прийшов до антиномії синхронії і діахронії, звернув увагу на умовність виділення цих двох аспектів у вивченні мови, бо «в мові, як загалом у природі, все живе, все рухається, все змінюється. |
Опис |
дати точний і повний опис мовних одиниць. Суть методу полягає в інвентаризації та систематизації мовних одиниць.Цей метод має велике практичне значення, позаяк пов'язує лінгвістику з суспільними потребами. На його основі створено описові граматики різних мов, тлумачні, орфографічні, орфоепічні та інші нормативні словники. |
Порівняльно-історичний метод |
обєкт - генетично споріднені мови. Головне його завдання — розкриття закономірностей і законів, за якими розвивалися споріднені мови в минулому. За його допомогою можна реконструювати давні не зафіксовані в пам'ятках писемності мовні одиниці — звуки, слова, їх форми і значення. На основі порівняльно-історичного методу створені історичні і порівняльно-історичні граматики мов і етимологічні словники. |
Зіставлення |
шляхом зіставлення виявити спільні, однакові й відмінні, специфічні риси зіставних мов у звуковій, словниковій і граматичній системах. На його основі створюють зіставні граматики мов, порівняльні типології мов та двомовні перекладні та диференційні словники |
Структурний |
застосовується при дослідженні структури мови, а його метою є пізнання мови як цілісної функціональної структури, елементи якої співвіднесені строгою системою зв'язків і відношень. Структурний метод реалізується в 4-х методиках лінгвістичного аналізу:дистрибутивний аналіз; аналіз за безпосередніми складниками; трансформаційний аналіз; компонентний аналіз. Структура мови — будова мови в її ієрархічній співвіднесеності, за якою одиниці нижчих рівнів використовуються для будови одиниць вищого рівня. Конкретно ця співвіднесеність виявляється у мовному потоці, в послідовному розташуванні мовних одиниць: на базі звуків утворюються частини слова — префікси, корені, інфікси, суфікси, флексії, з яких у свою чергу складаються слова, а з них — речення. |
Виділяють 4 структурні рівні мови:
Фонетичний
Морфологічний
Лексичний
Синтаксичний
Типи відношень у структурі мови
Між структурними одиницями мови існують відношення:
-
Парадигматичні відношення
Синтагматичні відношення
Асоціативні відношення
це ті відношення, що об'єднують одиниці мови одного рівня в групи, розряди і категорії. Наявність у системі мови парадигматичних рядів дозволяє мовцям у мовленні залежно від наміру сформулювати думку, яку вони прагнуть передати, вибрати той чи інший член цього ряд (фонетичного, словесного, морфологічного чи синтаксичного), який відповідає задуму.
лінійні відношення в системі мови, об'єднують одиниці мови в їх одночасній послідовності; відношення всередині однієї синтагми.
виникають на основі збігів у часі уявлень (образів) і явищ дійсності. Розрізняють 3 типи асоціацій:за суміжністю, за подібністю, за контрастом.
