32. Оцінка запасів та її зв’язок зі шляхами надходження запасів. Методи включення (розподілу) тзв до первісної вартості запасів.

Для правильного визначення кількісних та якісних показників господарської діяльності підприємства велике значення мають наукові методи їх обчислення, особливо оцінки запасів.

Оцінка запасів - це спосіб вираження їх у грошовому вимірнику, а сам процес оцінювання полягає в проведенні факту господарського життя у відповідність з комплексом уявлень про ці факти.

Міжнародними стандартами оцінки передбачені загальні поняття, що використовуються для оцінки майна та відображення його у фінансовій звітності. При цьому мається на увазі, що: ринок - система, в якій товари переходять від продавця до покупця за допомогою цінового механізму; ціна - певна грошова сума, що вимагається, припускається або сплачується за товар; собівартість - ціна, що сплачена за товар, або сума, що необхідна для його виробництва.

Питання оцінки запасів досить дискусійне. У світовій та вітчизняній літературі є різні підходи стосовно оцінок та їх класифікації.

Досить поширена думка класифікувати оцінки за групою ознак: стосовно вимірювального об'єкта (індивідуальні і агрегатні); за суб'єктом вимірювання (історичні, калькуляційні); за критеріями визначення оцінок (об'єктивні, суб'єктивні); за моментом визначення оцінок (минулі, сучасні, майбутні); за методами розрахунків оцінки (початкова, відновлювальна, реалізаційна, рентна).

Під Індивідуальною оцінкою розуміється вимірювання вартості одиниці активу (наприклад, трактора, комбайна або станка).

Агрегатні оцінки необхідні для обчислення вартості деякої сукупності активів (наприклад, одного центнера зерна, одної голови приплоду тварин).

Історична (первісна) оцінка запозичується із уже приведених вимірювань, а калькуляційна - визначається в господарстві розрахунковим шляхом. Так, до історичних (початкових) слід віднести більшість бухгалтерських оцінок матеріальних ресурсів, що запозичуються з первинних, а до калькуляційних - економічні і бухгалтерські оцінки собівартості.

Об'єктивні оцінки ґрунтуються на єдиному критерії для цього вимірювання. До них належать, передусім, ті оцінки, обчислення яких засноване на цінах угоди.

Суб'єктивні оцінки опираються на внутрішні для цього вимірювання критерії, які випливають з цілей вимірювання, характеру вимірювальної величини, а також поглядів і переваги експертів. При цьому критеріями цих оцінок можуть бути: експлуатаційна значимість різних видів майна, їх якісна характеристика, дохідність і таке інше.

За моментом вимірювання всі оцінки належить відносити до сучасного моменту. Але оцінки можуть характеризувати вартість майна в різних періодах часу і бути оцінками минулого, сучасного або майбутнього. Усі вони знаходять своє застосування: оцінки минулого - при аналізі економічної динаміки, оцінки майбутнього - в прогнозах і планових розрахунках, а оцінки сучасного-у всіх інших випадках.

Найбільш різноманітна класифікація оцінок за методом розрахунку.

Серед них початкова оцінка, що являє собою сукупність витрат на придбання або виробництво активів, що обчислюється в номінальних цінах на момент оцінювання.

Відновлювальна оцінка визначає витрати на відновлення створеного в минулому активу в теперішньому або майбутньому часі. Відомі основні форми оцінок: за вартістю відтворення існуючих засобів, за вартістю засобів, аналогічних існуючим, але створеним із врахуванням технічного прогресу.

Реалізаційна оцінка є вирахуваний або передбачуваний дохід від реалізації майна. До неї належать ліквідаційна, роздрібна, оптова, закупівельна, договірна та інші оцінки.

Рентна або капіталі30вана оцінка визначає цінність активу, що вимірюється розміром доходу або ренти, який може мати підприємство від використання активів, котрі оцінюються.

Надходження запасів відбувається такими шляхами:

1)         придбання за плату;

2)         в результаті виготовлення власними силами;

3)         як внесок у статутний фонд;

4)         безоплатне одержання від інших юридичних чи фізичних осіб;

5)         внаслідок обміну.

Для організації обліку товарів підприємство встановлює відповідний порядок розподілу ТЗВ і включення їх до вартості придбаних товарів. На практиці торговельні підприємства застосовують метод включення ТЗВ до вартості придбаних товарів пропорційно до заздалегідь обраного вимірника (основи). Як основа розподілу можуть бути використані, наприклад, вартість придбаних товарів, кількість тонно-кілометрів з перевезення товарів, кількість придбаних товарів у натуральних вимірниках.

П(С)БО 9 передбачено два методичні підходи до відображення сформованих транспортно-заготівельних витрат (ТЗВ) на підприємстві:

по-перше, шляхом включення їх безпосередньо до собівартості придбаних запасів (назвемо його методом прямого рахунку),

по-друге, відображенням ТЗВ загальною сумою на окремому субрахунку рахунків обліку запасів і потім віднесенням отриманого розміру витрат на собівартість витрат (назвемо його методом середнього відсотка). Порядок розподілу ТЗВ за другим методичним підходом отримав роз'яснення в П(С)БО 9 "Запаси".

Підприємство вибирає для себе один із цих підходів і застосовує його при визначенні первісної вартості запасів. Обраний метод обліку запасів встановлюється обліковою політикою підприємства.

На третьому етапі відображення в бухгалтерському обліку ТЗВ відбувається перенесення розміру ТЗВ на собівартість запасів.

Для відображення в бухгалтерському обліку первісної вартості придбаних запасів з обліком ТЗВ необхідно здійснити облікові операції з використанням методу прямого рахунку в такій послідовності:

по-перше, встановити, чи відповідають фактично понесені підприємством витрати вимогам, передбаченим стандартом 9,

по-друге, якщо таку відповідність встановлено, визначити розмір вартості складових ТЗВ, що відносяться до запасів,

по-третє, додавши вартість ТЗВ до вартості запасів, визначити повну собівартість запасів,

по-четверте, відобразити отримані витрати на рахунках бухгалтерського обліку з обліку запасів.

Якщо підприємство визначить, що за змістом якісь витрати не відповідають вимогам до ТЗВ, передбаченим П(С)БО 9, то воно зобов'язане віднести їх на витрати періоду і надалі вони не стосуються формування розміру вартості запасів.