1.3 Рельєф
У географічному відношенні Пустомитівщина займає південну частину Львівської Галицько-Волинської западини, яка в свою чергу належить до Східно-Свропейської платформи із потужною товщею (5-7км.) осадових порід.
Територія району характеризується великою різновидністю ландшафтів і форм земної поверхні. Рельєф регіону розташування району горбисто-рівнинний. При цьому рівнини Пустомитівщини за висотою над рівнем моря належать до височин, а за зовнішньою будовою - до хвилястих горбисто-увалистих та зандрових рівнин. Найпоширенішими формами рельєфу в районі є підвищення у вигляді горбів і валів та межувальні зниження.
Повсюдно на території району спостерігається вплив людини на рельєф і поява незліченної кількості антропогенних форм мікрорельєфу у вигляді дорожніх насипів, каналів, кар'єрів та інше. Вирубка лісів, розорювання земель спричинили посилення водної і вітрової ерозії поверхні.
До часів дніпровського зледеніння регіон розташування Пустомитівського району являв собою складчасто-підвищену систему у вигляді низькогірних хребтів, складених третинними відкладами. В час дніпровського зледеніння цей район був підданий інтенсивним процесам водно-льодовикової ерозії, що призвело до вирівнювання рельсфу.
Відступ льодовика супроводжувався посиленою водною і вітровою ерозією, акумулятивною діяльністю рік, перерозподілом пухкого матеріалу, що в результаті відбилось на геологічній будові і рельєфі.
Значний вплив на становлення рельєфу району мали материкові зледеніння, особливо окське зледеніння, яке з усіх трьох зледенінь на території Західної України охопило найбільші площі. Багато науковців з діяльністю льодовикових вод пов'язують утворення широких річкових долин та їх озероподібних розширень.
На території Пустомитівщини чітко виділяються 5 геоморфологічних
районів: Львівське Опілля, Львівське плато, Давидівське пасмо, Грядове Побужжя та Бібрське горбогір'я .
Рельєф ж самого села, на відміну від рельєфу району, є помірним рівнинним.
Рівнинний рельєф- це рельєф, який характеризується невеликими коливаннями висот до 200м. Такі види рельєфу розрізняють за висотою по відношенню до рівня моря, загальною формою поверхні, розчленуванням, походженням.
Розрізняють такі види рівнин по відношенню до рівня моря: негативні (западини) - нижче рівня моря; низинні в межах 0 - 200м вище рівня моря; підвищені висотою від рівня моря 200 - 500м і нагорні висотою більше 500м над рівнем моря.
На рис. 2 зображено місце розташування с. Оброшино на геоморфологічній будові Львівської області.
рис.2 Геоморфологічна будова Львівської області
1.4 Водний режим грунту
Усі явища , які пов’язані з надходженням, переміщенням, зміною стану і витратою води у ґрунті характеризують його водний режим.
Вчення про водний режим ґрунту розроблене Г.М.Висоцьким та А.А.Роде. Ними виділяються такі типи водного режиму ґрунту: мерзлотний, промивний, періодично промивний, непромивний , випітний та іригаційний.
Мерзлотний, або кріогенний, водний режим характерний для районів вічної мерзлоти. У теплу пору року під шаром ґрунту, що відтанув, замерзлий ґрунт не пропускає води у нижні горизонти. Над ним утворюється верховодка, а весь шар ґрунту, що відтанув, часто перезволожується і заболочується.
Промивний, або пермацидний, водний режим зустрічається в районах , де коефіцієнт зволоження більший за одиницю і ґрунт щороку промивається атмосферними опадами до ґрунтових вод . Цей тип водного водного режиму характерний для ґрунтів лісолучної або полісьької зони.
Періодично промивний водний режим спостерігається в районах , де ґрунт промивається опадами періодично і лише в ті роки, коли сума опадів перевищує кількість випарування вологи.
Непромивний , або замкнутий(імпермацидний) тип водного режиму поширений у південних районах України, де товщі ґрунту ніколи не промиваються опадами (опади не досягають ґрунтових вод).
Випітний , або ексудатний, водний режим поширений у районах ,де рослини і ґрунт випаровують значно більше вологи, ніж її надходить у вигляді опадів. Цей тип водного режиму трапляєтьтся в степових районах при близькому заляганні грунтових вод, здебільшого в заплавах річок.
Іригаційний тип водного режиму виникає як наслідок поливів. Характерною його особливістю є багаторазове зволоження ґрунту протягом вегетаційного періоду, яке супроводжується частковим або наскрізним промочуванням кореневмісного шару ґрунту.
Водний режим має велиике значення в ґрунтоутворенні. В одних випадках він визначає винесення із верхньої частини профілю різних розчинених у воді сполук і тим самим сприяє підзолоутволенню. В других умовах мінеральні солі , розчинені у ґрунтових водах, піднімаються і накопичуються у верхній частині профілю, утворюючи солончаки. При близькому заляганні ґрунтових вод або перезволоженні верхньої частини профілю атмосферними опадами відбувається заболочування ґрунту та ін. Надлишок вологи або нестача її негативно позначається на рості і розвитку рослин.
У виробничих умовах водний режим ґрунту переважно регулюється агротехнічними або меліоративними заходами.
В основі агротехнічних заходів регулювання водного режиму на самперед лежить застосування таких обробітків ґрунту, які б збільшували вбирання вологи і з меншшували б її випарування. Це стосується створення глибокого орного шару, вирівнювання поверхні ґрунту, лущіння стерні та безполичний обробіток із залишенням стерні на поверхні, протиерозійні прийоми обробітку ґрунту (щілювання, лункування, переривчасте борознування, комбінована оранка тощо).
Для зменшення непродуктивних витрат вологи велике изначення має боротьба з бур’янами, які часто забирають з ґрунту вологи більше, ніж культурні рослини Вміле поєднання механічних і хімічних заходів знищення бур’янів дає можливість значно ліквідувати забур’яненість полів, що забезпечує 30–50% вологи.
Чергування культур у сівозміни, які потребують багато вологи з такими, що потребують менше її, а також запровадження чистих парів забезпечує найраціональніше використання вологи у посушливих умовах.
У південних лісостепових і степових районах України велике значення для збереження вологи мають полезахисні насадження – лісосмуги, насадження на крутих схилах, навколо ярів і балок. Вони сприяють рівномірному розподілу снігу, зменшують його здування з полів, регулюють танення і стікання талих вод, зменшують силу вітру, особливо суховіїв. В суху , жарку погоду на полях, захищених лісосмугами, створюється особливий мікроклімат, при якому відносна вологість повітря дещо вища, а його температура і сила вітру менші, ніж на полях без лісосмуг.
Максимальному використанню опадів їх збільшенню запасів вологи у ґрунті сприяє також снігозатримання. Для цього використовують спеціальні снігові плуги, розставляють щити, висівають кулісні рослини (кукурудзу, соняшник, гірчицю білу тощо).
Кращі умови нагромадження, збереження і витрачання води створюються при раціональному застосуванні органічних і мінеральних добрив, вапнуванні кислих і гіпсуванні солонцюватих ґрунтів, а також осушення перзволожених і зрошення пересушених ґрунтів.