§ 2. Доступність правосуддя як міжнародний стандарт

В сучасній літературі існує дуже багато точок зору щодо сутності доступності правосуддя у цивільних справах.

При цьому, найбільш розповсюдженою є позиція, відповідно до якої доступність правосуддя розглядається в якості принципу цивільного процесу. Визначаючи сутність такого принципу, вчені пов'язують його або з забезпеченою державою можливістю усякої зацікавленої особи звернутися в порядку, встановленому цивільним процесуальним законом, до суду за захистом своїх прав й інтересів та відстоювати їх у судовому порядку, або з широкими і різноманітними процесуальними гарантіями зацікавлених осіб, що забезпечують їм реальну можливість активно брати участь у захисті прав протягом усього процесу.

Закріплення ж на конституційному та галузевому рівні права на звернення до суду за судовим захистом, з якого найчастіше й виводиться принцип доступності правосуддя в цивільних справах,

Означає: лише, що держава гарантує кожній особі можливість звернутися до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів, а суд зобов’язаний відкрити провадження у справі й вчинити всі необхідні дії щодо надання такого захисту.

Однак, це не означає, що: держава не може на рівні галузевого законодавства передбачати умови, додержання яких, внаслідок специфічності діяльності щодо здійснення правосуддя, а також особливостей цивільної процесуальної форми, є необхідним для реалізації вказаного права. Крім того, наявність складних та тривалих процедур судового розгляду може робити правосуддя по суті недоступним, навіть при наявності законодавчо закріпленого та гарантованого державою права на звернення до суду за судовим захистом

Наявність широких та різноманітних процесуальних гарантій зацікавлених осіб, що забезпечують їм реальну можливість брати участь у захисті протягом усього процесу, також не означає доступність правосуддя, оскільки навіть за участю зацікавленої особи процедура розгляду та вирішення справи може бути несправедливою, а, відповідно, захист позбавляється сенсу, тобто є недоступним.

Принципи цивільного процесуального права слід розглядати як певні гарантії доступності цивільного судочинства, а сама доступність правосуддя у цивільних справах є загальним стандартом правосуддя та в певному розумінні співпадає зі справедливістю, тобто з сутністю правосуддя.

Інституціалізація доступності на міжнаціональному рівні в якості міжнародного стандарту правосуддя.

Інституціалізація доступності на міжнаціональному рівні в якості міжнародного стандарту правосуддя відбувалася поступово по мірі формування та забезпечення права на доступ до правосуддя з початку на національному, а потім й на міжнародному рівні, й остаточно відбулася з прийняттям в межах Ради Європи Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., яка у пункті 1 ст. 6 закріпила, що кожен при визначенні його цивільних прав та обов’язків або при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий публічний розгляд справи в розумний строк незалежним та неупередженим судом, створеним на підставі закону. Як зазначив Європейський суд з прав людини, “конвенція має на меті захист не теоретичних чи ілюзорних, а конкретних і дієвих прав. Це зауваження стосується, зокрема, права доступу до правосуддя, приймаючи до уваги видне місце, яке займає в демократичному суспільстві право на справедливий судовий розгляд”.

Зусиллями країн-членів Ради Європи були вироблені та прийняті Комітетом Ради Європи резолюції та рекомендації з питань забезпечення більш простого доступу громадян до ефективного правосуддя:

Резолюція № 78 (8) від 02.03.78 р. про юридичну допомогу та консультації Резолюція № (76) 5 від 18.02.96 р. про юридичну допомогу у цивільних, торгових та адміністративних справах,

Рекомендація № R (93) 1 від 08.01.93 р. про ефективний доступ до закону та правосуддя для найбільш бідних прошарків населення, Рекомендація № R (86) 12 від 16.09.86 р. відносно заходів щодо недопущення та скорочення надмірного робочого навантаження на суди, Рекомендація № R (81) 7 від 14.05.81 р. відносно шляхів забезпечення доступу до правосуддя, Рекомендація № R (84) 5 від 28.02.84 р. відносно принципів цивільного судочинства, спрямованих на удосконалення судової системи, Рекомендація № R (94) 12 від 13.10.94 р. про незалежність, ефективність та роль суддів, Рекомендація № R (95) 5 від 07.02.95 р. відносно введення в дію та покращення функціонування систем і процедур оскарження з цивільних та торгових справ, Рекомендація № R (95) 11 від 11.09.95 р. відносно відбору, обробки, надання та архівації судових рішень в правових інформаційно-пошукових системах.

В елике значення для забезпечення та реалізації права на доступ до правосуддя мають практика та рішення Європейського суду з прав людини, який є єдиним органом, правомочним тлумачити Конвенцію про захист прав людини та основних свобод.

Судова практика ЄСПЛ

Так, Європейський суд з прав людини у справі Голдер проти Сполученого Королівства відмітив, що було б неприпустимо, щоб ст.6 (п.1) Конвенції містила детальний опис гарантій, що надаються сторонам у цивільних справах, і не захищала б у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступу до суду. Такі характеристики процесу, як справедливість, публічність, динамізм позбавляються сенсу, якщо немає самого судового розгляду. В іншому рішенні, у справі Ейрі проти Ірландії Європейський суд зазначив, що фактичні перешкоди можуть порушувати Конвенцію так само, як і юридичні, і вказав, що Конвенція спрямована на те, щоб гарантувати не теоретичні або ілюзорні права, а права, які є ефективними й здійснюються на практиці. Виходячи з наведених рішень можна також ствреджувати, що Європейський суд з прав людини у поняття доступності крім справедливості судового розгляду включає також його ефективність і можливість безперешкодного звернення усякої зацікавленої особи до суду.

Доступність правосуддя є закріпленою в міжнародних нормах та національному законодавстві вимогою, яка відображає загальновизнані чинники відправлення правосуддя, до реалізації яких заохочуються або зобов’язуються держави.

Дотримання цього стандарту дає можливість стверджувати, що: діяльність суду по розгляду та вирішенню справ та винесенню рішень, яка здійснюється органами судової влади, є правосуддям і забезпечує справедливий розгляд справи та поновлення порушених прав.

Як міжнародний стандарт доступність правосуддя є складним явищем, прояви якого можуть спостерігатися в різних галузях.

Наведене дає можливість розглядати її в широкому та вузькому сенсі.

До складу доступності правосуддя з точки зору процесуального аспекту включаються інститути, які:

По-перше, забезпечують реальну можливість особи звернутися до суду за захистом своїх прав, не обмежуючи сферу правосуддя певним колом справ.

По-друге, створюють механізми захисту всіх прав людини, в тому числі й тих, які відносяться до так званих прав третього покоління.

По-третє, гарантують, що процедура розгляду справи буде справедливою, а відновлення порушених прав – ефективним.

По-четверте, усувають перешкоди фінансового характеру за рахунок звільнення певних категорій осіб повністю або частково від сплати судових витрат, надання відстрочки чи розстрочки у їх сплаті.

По-п’яте, надають можливість скористатися послугами представника або отримати правову допомогу іншим способом.

«Доступність правосуддя» – це певний стандарт, який відбиває вимоги справедливого та ефективного судового захисту, що конкретизуються в необмеженій судовій юрисдикціії, належних судових процедурах, розумних строках, і безперешкодного звернення усякої зацікавленої особи до суду.