Клас малощетинкові (oligochaeta)

Малощетинкові живуть у прісних водоймах, ґрунті, рідше (близько 200 видів) у морях. Більшість олігохет — риючі форми, деякі живуть на поверхні дна серед решток, що гниють; невелика кількість видів паразитує на зябрах ра­коподібних. Відомо близько 5000 видів. У прісних водоймах України виявлено близько 200 видів олігохет, у фауні Чорно­го та Азовського морів — 33 види. Ґрунтові олігохети тут ви­вчено недостатньо, відомо близько 35 видів дощових червів. Більшість малощетинкових має розміри від 0,5 мм до 40 см, а деякі види тропічних земляних червів (Megascolides austra- lis) досягають 3 м.

За загальним планом будови олігохети близькі до Polyc­haeta. Це виключно полімерні кільчаки, що втратили пара­події та більшість придатків простомію. Вони мають гомо­номну метамерію, проте на певних сегментах тіла у ста­тевозрілих особин є кільцеподібне розширення — поясок, епідерміс якого виділяє речовину кокона. Гермафродити, статеві органи розташовані лише у певних сегментах тіла. Розвиток прямий, без метаморфозу.

Рис. 19. Олігохети:

а ~ трубочник Tubifex tubifex (родина Tubificidae); б - Stylana lacustris (родина Naididae)

Тіло олігохет більш-менш витягнуте, майже циліндричне (рис. 19). Простомій, як правило, не має придатків та очей, і лише в деяких морських видів є парні очі (родина Naididae). Зрідка простомій буває витягнутий у хоботок. Перистомій відсутній, рот розташований на першому сегменті тулуба (рис. 20). Кількість сегментів коливається від 5—6 до 500— 600. Параподії редуковані, на їх місці залишаються парні щетинки. У кожному сегменті, крім першого, є, як правило, чотири пучечки щетинок —два спинні та два черевні. Іноді спинні пучечки редуковані, або, рідше, можуть взагалі зникати. У кожному пучечку, як звичай­но, є пара щетинок, а у водних форм — від 2 до 10—15, при­чому різноманітної форми (гол­коподібні, гачкоподібні, пірчас­ті тощо). У деяких тропічних форм (рід Pheretimania) щети­нок буває до 150, вони утворю­ють віночки навколо кожного сегмента. Щетинки беруть участь у рухах червів: риючі форми впи­раються ними у стінки нірки, водяні за їх допомогою плава­ють. На статевих сегментах є особливі щетинки, розміщені поблизу від чоловічих статевих отворів. Вони розширюють от­вори сім'яприймачів партнера при копуляції. Крім того, біля отворів сім'яприймачів є особ­ливі гострі й товсті ножеподібні щетинки, які мають поздовжній

Рис. 20. Передня ділянка тіла дощо­вика Lumbricus terrestris із черевної сторони:

1 - простомій; 2 - рот. З - черевні щетинки; 4 - отвори сім'яприймачів; 5 - жіночий статевий от­вір; 6 - чоловічий статевий отвір; 7 - сім'яна борозенка; - поясок; А' - XXXVII - сегменти

жолобок. Вони з силою впираються в шкіру партнера і, ймо­вірно, спрямовують сперму до сім'яприймачів.

JfV—

XXV/

XXXVff —

ШІ/

Шкірно-м'язовий мішок (рис. 21) має характерну для кільчаків будову й складається з тонкої еластичної кутикули,

Рис. 21. Будова шкірно-м'язового мішка Lumbiicus terrestris:

1 кутикула; 2 - епідерміс; З - слизова залоза; 4 - ядро сполучнотканинної клітини; 5 - сполучна тканина; 6- кільцеві м'язові волокна; 7- поздовжні м'язові волокна; 8 ~ перитонеальний епітелій

шкірного епітелію (епідерміса) та двох шарів м'язів: тонкого кільцевого й товщого поздовжнього. Між мускульними во­локнами рихло лежать клітини сполучної тканини. У місцях відходу щетинок утворюються впинання кутикули та епі­дермісу — щегинконосні мішечки. Шкіра олігохет багата на залозисті клітини, що лежать між епітеліальними. Слиз, який вони виділяють, змащує тіло, в ґрунтових олігохет робить його вологим, що є необхідною умовою для шкірного ди­хання. Численні слизові та білкові одноклітинні залози роз­ташовані в епітелії пояска; вони виділяють речовину кокона.

Під шкірно-м'язовим мішком міститься шар перитоне- ального епітелію, що щільно прилягає до нього і вистилає вторинну порожнину тіла — целом (рис.22). Целом най-

Рис. 22. Схема поперечного зрізу через середню частику гіла Lumbri-

cus terreslris:

t_ спи]lira кровоносна стінна; 2-судпнн тнфло'іоля; 3 - гнфлозоль; 4 кишкзрнй сулинннД плексуе; І - середня мишка; 6 — .чорагогенні клітини; 7 черевний нервовий ланцюжок; 8 - субневральна судина; 9 - черевна кровоносно судина; 10 мезентерій; її - Щешнконоептій мішок; 12 - мета­нефридій; 1J - иеломічкніі епітелій: 14 - ізоїаоноія мускулатурі; /5 - кільїіедо мускулатура. 16 - епідерміс; 17 кутикула

частіше поділений дисепиментами на окремі сегменти, проте в межах кожного сегмента правий і лівий целоми не відок­ремлені: у них відсутній спинний мезентерій, а в деяких видів

частково або цілком і черевний. У кожному дисеппменті є один отвір під кишечником, через який проходять черевний нервовий ланцюжок та черевна кровоносна судина. Інколи дисепименти зникають, наприклад в Aelosoma. У целомічній рідині плавають численні клітини різноманітної форми — амебоцити, головна функція яких — фагоцитоз твердих екс­креторних частинок, бактерій і різних сторонніх тіл. Крім того, в порожнинній рідині часто трапляються так звані екскреторні тільця. Це порівняно великі (до 1—2 мм) грудки, які складаються з безлічі амебоцитів, що оточують продукти розпаду різних клітин, інколи навіть паразитів.

На середніх та задніх сегментах багатьох ґрунтових видів (Lumbricus та ін.) поблизу від міжсегментних боріздок е непарні дорзальні пори, що зв'язують целом із зовнішнім

середовищем. Через ці пори виступає целомічна рідина. Вважають, що вона змащує тіло, чим полегшує пересування тварини в ґрунті. Через пори задньої частини ті­ла з порожнини тіла ви­діляються екскреторні тільця.

Олігохети рухаються завдяки скороченню м'язів шкірно-м'язового мішка, целомічна рідина при цьому виконує фун­кцію гідроскелета. Ма­лощетинкові можуть повзати, плавати; риючі форми безперервно ру­хаються, прокладаючи ходи в ґрунті. Риття від­бувається інакше, ніж у форм із суцільною по-

Рис.23. Внутрішня будова Lumbricus terrestris (розтин зі спинної сторони):

1 - глотка; 2 - надглотковий ганглій; З - стравохід; 4 - серця; 5 - сім'яприйначі; 6 - сім'яні мішки; 7 - воло; S -м'язистий шлунок; 9 - спинна кровоносна судина; 10 - середня кишка; 11 - поперечні су­дини; 12 - дисепимент, ІЗ - черевна судина; 14 - метанефригай; 15 - тифло- золв; 16 - черевний нервовий ланцюжок; 17- радіалвні мязи глотки

рожниною тіла (наприклад, приапулід). Септи між сегмен­тами не дають змоги рідині перекачуватись через усе тіло, вона рухається лише в межах 2—5 сегментів завдяки отворам у дисепиментах.

Травна система починається ротовим отвором, що веде в мускулясту глотку, куди відкриваються численні слинні за­лози. Глотка переходить у вузький стравохід, який на заднь­ому кінці може розширюватись у воло, а далі йде м'язистий шлунок (рис. 23). Ці відділи належать до ектодермальної передньої кишки. У видів, котрі пропускають через кишеч­ник ґрунт, є три пари вапнякових залоз, які відкриваються послідовно одна в одну та парою отворів — у стравохід. Вони забиті кристаликами вуглекислого кальцію, їхня основна функція — вилучення з крові карбонатів, а також зв'я­зування надлишку вуглекислого газу в крові шляхом утворен­ня розчинних бікарбонатів. Крім того, вапно надходить у стравохід, де нейтралізує гумінові кислоти, що містяться в ґрунті й шкідливі для органів травлення. Стінки середньої кишки багаті на війчасті та секреторні клітини. Тут їжа перет­равлюється та всмоктується. У ґрунтових олігохет на спинній стороні середньої кишки є поздовжнє жолобоподібне вип'я- чування в кишкову порожнину — тифлозоль, за рахунок якого значно збільшується поверхня кишки (рис. 22, 23). Він закінчується поблизу заднього кінця тіла, де середня кишка переходить у коротеньку задню, що відкривається анальним отвором на пігідії. Стінки кишечника зовні вкриті хлораго- генною тканиною, клітини якої виконують видільну функцію: в них нагромаджуються продукти дисиміляції. Більшість олігохет живиться рослинними та тваринними рештками, пропускаючи через свій кишечник велику кіль­кість ґрунту. Мешканці водойм живляться мікроскопічними водоростями, найпростішими, бактеріями.

Видільна система, як звичайно, представлена однією па­рою метанефридіїв у кожному сегменті, за винятком кількох передніх (ларвальних). Іноді кількість метанефридіїв змен­шується або вони зовсім зникають (морські види родів Рага- nais та Tubificoides). Нефридій починається в сегменті з вій­частої воронки. Від неї відходить тоненький канал із війками, що проходить через дисепимент у наступний сегмент. Тут нефридій утворює три лопаті, які складаються з петель кана­лу, оточених екскреторними клітинами целомічного епіте­лію. Лопаті густо обплетені кровоносними капілярами. Про­дукти обміну дифундують із крові в порожнину каналу. Сеча збирається в кінцевому розширенні каналу — сечовому мі­хурці, який відкривається назовні видільним отвором. Удея- ких олігохет нефридії, об'єднуючись, утворюють парний ви­дільний канал, що впадає в задню кишку.

Крім нефридіїв, у виділенні беруть участь так звані хлора­гогенні клітини, про які вже згадувалось вище. Це спе­ціалізовані видовжені клітини целомічного епітелію, розта­шовані на поверхні кишки та судин. За новими даними, їхня функція набагато складніша: в них нагромаджуються, крім продуктів обміну, запасні поживні речовини (глікоген та ліпіди).

Кровоносна система в олігохет, як і в інших кільчаків, замкнена. Судини залягають під целомічним епітелієм ки­шечника, дисепиментів, стінок тіла; капіляри проростають у товщу тканин. Кровоносна система складається з кишкового синуса, що може замінюватися кишковим сплетінням судин, спинної, черевної, кільцевих та поперечних судин, які не утворюють повних кілець. Кільцеві судини, що оточують стравохід, мають товсті м'язові стінки й виконують функцію сердець, що женуть кров із спинної судини до черевної. У різних олігохет їх кількість різна; Lumbricus terrestris має п'ять пар сердець (рис. 23). Крім того, у зв'язку зі шкірним дихан­ням розвивається густа підшкірна сітка дрібних судин та капілярів. Це дуже тонкі судини, які проростають у товщу шкірно-м'язового мішка. Особливо багато їх у кільцевому шарі м'язів; найтонші їх гілочки проникають навіть у товщу епідерміса (рис. 24, а). У багатьох олігохет кров безбарвна; у

а - шкірні капіляри; б - поперечини зріз через спинну судину; / - поздовжня мус­кулатура; 2 - кілвцева мускулатура; З - епідерміс; 4 - розгалуження капілярів; 5 - опорна пластинка; 6 - хлорагогенні клітини

Рис. 24. Кровоносні судини Тттттті- bricus terrestris:

частини вона має червоний колір завдяки наявності близько­го до гемоглобіну пігменту гемокруорину, розчиненого в плазмі. Зрідка (у деяких дощових червів) пігмент міститься всередині спеціальних клітин (гемоцитів). У тропічних веле­тенських дощових червів (рід Megascolides) кров зеленкувата завдяки присутності іншого пігменту — хлорокруорину. У крові є також багато безбарвних клітин різної будови. Стінки кровоносних судин утворені неклітинною опорною пластин­

кою, зовні вони вкриті хлорагогенними клітинами. Великі судини (спинна, кільцеві) мають у стінках м'язи (рис,24, 6).

Дихальна система, як правило, відсутня: газообмін від­бувається через тоненьку вологу шкіру та кровоносні ка­піляри. Проте деякі водяні форми мають зовнішні зябра. Так, у червів, що переднім кінцем закопуються в мул (роди Derp та Auiophoras), хвостовий відділ має вигляд широкої лопаті, на якій розташовані парні листоподібні зябра.Поверхня зя­бер укрита війками, що спричиняють рух води; в зябрах багато кровоносних капілярів. У донних видів (наприклад, із родин Tubificidae та Naididae) до шкірного дихання приєд­нується кишкове.

Нервова система має типову для кільчаків будову і скла­дається з парного надглоткового ганглію, навкологлоткових конектив та черевного нервового ланцюжка (рис. 25). Лише у деяких видів черевні стовбури широко розс­тавлені, а ганглії з'єд­нані довгими комісура- ми (наприклад, в Аеіо- soma).

/ - надглотковий ганглій: 2 - нерви простомія і І сегмента: З - навкологлот кова конектива; 4 - сегментарні ганглії:

5. - черевний нервовий ланцюжок:

6. - сегментарні нерви; 7 - підглотко­

вий ганглій

Органи чуття у ма­лощетинкових розви­неш слабо. Очі в ос­новному відсутні, про- 7 те дощовики виявля­ють чутливість до світ­ла. У їхньому шкірному

Рис. 25. Нервова система Lumbricus terrestris:

епітелії розкидані поодинокі клітини або групи чутливих клітин — сенсили. Вони бувають двох типів: чутливі брунь­ки й світлочутливі сенсили (рис. 26). Чутливі бруньки заля­гають у шкірному епітелії всього тіла, але особливо багато їх на простомії. Це групи чутливих клітин, що лежать у шарі епідермісу. Зовнішній кінець кожної клітини має коротеньку чутливу паличку, яка проходить через кутикулу й підіймаєть­ся над її поверхнею, а базальні кінці мають відростки, які разом утворюють нервове волокно. Чутливі бруньки є рецеп­торами дотику й хімічного чуття. Світлочутливі клітини по­одиноко розсіяні в епідермісі або утворюють групи — сен­сили на тонких розгалуженнях шкірних нервів, їх також

найбільше на простомії. Кожна клітина сенсили зв'язана з чутливим нервовим волокном.

Усі олігохети — гермафродити, їхня статева система роз­ташована в небагатьох сегментах і в представників різних родин —у різних місцях тулуба. Статевий апарат складається з гонад, чоловічих і жіночих статевих проток (целомодукгів),

Рис. 26. Чутливі сенсили Lumbricus terrestris:

я - зріз чутливої бруньки; б- скупчення світлочутливих клітин на нервах простомія; / -чутливі палички; 2 - кутикула; J - епідерміс; 4 - кільцеві м'язи; 5 - нервові волокна; б-чутливі клітини; 7 - простимій; 8 - світлочутливі клітини

Рис. 27. Схема сагітального перерізу статевих сегментів (IX—XV) Lumbri­cus terrestris:

сім'яних та яйцевих мішків, сім'яприймачів. Крім того, до статевої системи належать шкірні залози пояска та статеві щетинки.

У дощовика Lumbricus terrestris чоловіча статева система представлена двома сім'яниками, що залягають у X та XI сегментах (рис. 27). Недозріла сперма потрапляє з них до сім'яних мішків — мішкоподібних випинань целомічного епітелію, які прикривають собою сім'яники. Тут сперма до­зріває й нагромаджується. Навпроти кожного з сім'яників у целом відкривається миготлива лійка целомодукта, яка про­довжується у вивідну протоку. Обидві протоки з кожного боку об'єднуються в один сім'япровід, що відкривається на черевній стороні XV сегмента.

Жіноча статева система складається з пари яєчників, що лежать у XIII сегменті. Яйцеклітини потрапляють до целома, де дозрівають і нагромаджуються у яйцевих мішках; звідси вони виходять назовні через яйцеводи, що відкриваються в целом лійкою, а назовні — отворами на XIV сегменті. До жіночої статевої системи належать також сім'яприймачі —дві пари глибоких шкірних упинань на черевній стороні IX—X сегментів, які не з'єднані з порожниною тіла. Вони призначені для зберігання сперми іншої особини при пе­рехресному заплідненні.

При копуляції два черви з'єднуються черевними сторонами, головними кінця­ми назустріч одне одному так, що поясок одного черва пролягає навпроти отворів сім'яприймачів другого (рис. 28). При цьому пояски виділяють багато слизу, який огортає тіла обох особин у вигляді двох муфт. З отворів сім'япроводів черви виділяють сперму, яка скороченням м'я­зів переноситься до пояска, де й потрап­ляє у слизову муфту, а звідти • — до сім'я­приймачів партнера, які роблять ковталь­ні рухи й захоплюють сперму. Після цього черви розходяться. Отже, при копуляції відбувається лише обмін спермою, а не запліднення. Коли у черва дозрівають яй­цеклітини, поясок виділяє слизову муфту, в якій також є поживні речовини для за­родка. Черв починає зсувати муфту впе- _{рис ж} ,, _ІІІІЯ ред. При цьому до неї спочатку потратим- олігохет Enchytraeus ють яйцеклітини, а потім сперма із сім'я- albidus

приймачів, і таким чином у муфті відбувається запліднення. Далі черв скидає муфту через головний кінець, її кінці зли­паються й утворюється кокон, де й дозрівають яйця.

У деяких видів олігохет відоме самозапліднення. Є види, що здатні до партеногенезу. Дуже рідко трапляються олі- гохети (наприклад, з родини Eudrilidae), в яких жіночі статеві протоки з'єднуються з сім'яприймачами, через що в них спостерігається внутрішнє самозапліднення.

Розвиток у малощетинкових відбувається без метаморфо­зу. Яйця розвиваються всередині яйцевого кокона, з якого виходять повністю сформовані черви. У дрібних водяних олі­гохет, наприклад із родини Naididae, яйця багаті на жовток, який використовує зародок під час ембріонального розвитку. У більших за розміром червів, наприклад Lumbricidae, яйця бідні на жовток, але кокон має поживну білкову рідину. Зародок (рис.29), що розвивається всередині кокона, має рот,

глотку й середню кишку, він активно заковтує бі­лок і тому зветься «при­хованою личинкою», яка перед виходом із кокона перетворюється на мо­лодого черва. Молоді до­щовики виходять назов­ні, розриваючи оболонку кокона.

Рис. 29. Зародок Lumbricus із черевної сторони:

/ - рот, 2 - глотаа; 3 - ектодермальні смужки; 4 - ентодерма; 5 - ектодермальні телобластн; 6 - мезодер- мальні телобластн; 7- мезодермальні смужки

Крім статевого розм­ноження, у водяних олі­гохет спостерігається не­статеве, шляхом поділу тіла. У деяких видів (Lumbriculus, Enchytrae- us) тіло розпадається на кілька фрагментів, ко­жен з яких згодом від­новлює втрачені части­ни. Це явище зветься ар- хітомією. В інших ви­падках тіло поділяється перетяжкою, проте обидві частини залишаються з'єднаними, передня нарощує задній кінець, а задня — передній. Потім молоді особини розходяться, однак іноді ще до цього кожна з них, у свою чергу, поділяється, утворюються ланцюжки з кількох особин (наприклад, у Aelosoma). Такий спосіб неста­тевого розмноження зветься паратомією.

Загальновизнаного поділу класу олігохет на ряди до цього часу немає, тому розглянемо найважливіші родини.

Широко відомі представники родини Naididae, що насе­ляють в основному прісні водойми, але можуть мешкати в прибережній зоні моря або в його опріснених ділянках. Так, види роду Nais у великій кількості трапляються в різних типах річок і стоячих водойм. Це невеликі (10—15 мм) білу­ваті прозорі тварини з пучечками довгих тоненьких щетинок, на простоміумі є пара очей. Вони повзають по субстрату, водоростях, можуть і плавати. Живляться одноклітинними водоростями, найпростішими, детритом.

До родини трубочників (Tubificidae) належить понад 300 видів морських та прісноводних риючих червів. Більшість трубочників живуть у прісних водоймах. Найбільш поши­рений рід Tubifex. Це невеличкі черви, довжина тіла яких досягає 2—5 см. В Україні відомо близько 40 видів цього роду, їх багато в замулених ґрунтах, де обмаль кисню. Всі вони мають в крові гемокруорин, який акумулює кисень. Переднім кінцем тіла трубочники занурені в мул, а заднім, в якому є багато шкірних кровоносних капілярів, роблять ко­ливальні рухи у воді, полегшуючи газообмін. Живляться тру­бочники мулом, засвоюючи з нього органічні рештки. Вони можуть витримувати значне забруднення водойм різними речовинами (нафтопродукти, пестициди, миючі засоби то­що). У багатих на органіку водоймах їх концентрація досягає 100 тис. особин на 1 м² дна. Серед трубочників є й морські форми. У прибережній смузі тропічних морів мешкають види роду Phalodrilus, для яких характерний своєрідний симбіоз із бактеріями, що селяться під кутикулою червів. Ці бактерії здатні засвоювати сірководень, що утворюється при розкладі решток організмів. Кишечник у Phalodrilus відсутній, і вони живляться за рахунок симбіонтів.

Представники родини ракових п'явок — Branchiobdelli- dae — мешкають на зябрах і поверхні тіла прісноводних вищих раків. Пристосування до ектопаразитизму різко змі­нило їхню будову: раніш цих олігохет вважали п'явками, їхнє тіло невелике (не більше 10—12 мм), потовщене, складається з головного відділу, що утворився злиттям простоміуму й чотирьох сегментів, та 11 сегментів тулуба, на кінці якого є присосок. Рот має хітинові верхню та нижню щелепи. Мо­лоді особини живляться детритом, дорослі — кров'ю раків.

49

Види родини Enchytreidae мешкають у морях, прісних водоймах і Грунтах, їх налічується понад 400 видів. Це білу­ваті черви завдовжки 2—3 мм, школи до 45 мм, із добре розвиненими щетинками. Деякі види, особливо ґрунтові, розмножуються у величезних кількостях. Вони живляться

4 - 6-2473

гумусом. Часто акваріумісти розводять їх у горщиках із квіт­ковою землею як корм для риб, тому їх звуть «горщиковими червами».

Найбільш відомі так звані дощові черви, які відіграють велику роль у ґрунтоутворенні. Вони належать до кількох родин і не становлять єдиної систематичної групи. Най- відоміші з них справжні дощові черви (родина Lumbricidae) мають довжину від 20 мм до 1 м і товщину від 1 до 20 мм. Усі вони сапрофаги (живляться органічними рештками). За ти­пами живлення розрізняють дві групи видів. Одні види, до яких належить широко відомий дощовик (Lumbricus terrest- ris), живляться рослинним спадом, навіть іноді зеленими частинами, затягуючи їх із поверхні ґрунту в нірки, їх тіло дуже пігментоване, головна лопать добре розвинена; вони здатні виходити на поверхню, мешкати в підстилці й навіть у гнилій деревині (Dendrobaena). Види другої групи живлять­ся ґрунтовим перегноєм; пігментація їх тіла слабо розвинена, простоміум невеликий, шкірно-м'язовий мішок тонший, ніж у попередньої групи; вони мешкають у товщі ґрунту (біль­шість видів Allolobophora), деякі види мають постійні глибокі (до 1 м) ходи.

Черви здійснюють вертикальні міграції; чим ґрунт сухі­ший або чим нижча його температура, тям глибше вони проникають у землю. Деякі види можуть утворювати на гли­бині спеціальні капсули, в яких переживають несприятливі пори року (зима, посушливий сезон тощо). При інтенсив­ному живленні черви викидають на поверхню горбки пропу­щеного через кишечник ґрунту — копроліти. За наявністю та кількістю останніх можна встановити чисельність самих червів.

Дощові черви поширені в різних ґрунтах, навіть у пус­тельних; у деяких ґрунтах їх чисельність величезна, наприк­лад у чорноземах вона досягає 10 млн на 1 га. В Україні відомо понад 50 видів дощових червів, із них цікаві ендемічні види Карпат (Helodrilus cernosvitovianus, Allolobophora car- pathica) та рівнинної частини нашої країни (Allolobophora leoni та ін.). Ці види потенційно потребують охорони; деякі занесено до Червоної Книги України. Цікаво, що відомий з Альп і Карпат вид Eisenia submontana здатний світитися в темряві.

Зовнішньо подібний до Lumbricidae черв Criodrilus lacuum з родини Criodrilidae завдовжки 12—32 см веде водяний спосіб життя, мешкає в мулі прісноводних та солонуватих водойм, дуже поширений в Україні. Види родини Megascole- cidae мають різні розміри, найбільші досягають довжини 3 м.

Вони живуть у ґрунтах на Півдні та Сході Азії, в Австралії, на островах Індонезії, один вид знайдено в Закавказзі, куди його завезла людина. Копроліти великих видів досягають 20—25 см висоти, мають вигляд башти.

Практичне значення <шгохет. Трубочники та енхитрещи — добрий корм дня риб, тому їх добувають і розводять. Тру­бочники через високу стійкість до забруднення перспективні дня біологічного очищення стічних вод. Деяких велетенських мегасколецидів вживають у їжу аборигени Південно- Східної Азії й Південної Америки.

Деякі види дощових червів розводять у промислових умо­вах дня використання у вигляді харчових додатків дня худоби й навіть людини. Звичайний у нас вид Eisenia foetida (ко­мерційна назва «каліфорнійський червоний») живе у гноївці. В результаті селекції виведено його породи, здатні розкла­дати різні види гною, покидьки. Ці черви з успіхом культиву­ються в промислових умовах і використовуються, в тому числі й в Україні, для переробки різноманітних біологічних відходів; пропущені через кишечник червів, ці відходи стають цінним комплексним добривом, а самі черви, перероблені на борошно, можуть бути використані як цінні добавки, які значно підвищують ефективність кормів дня свійських тва­рин.

Проте найбільш відома роль дощових червів у ґрунтоут­воренні, на що вперше звернув увагу Ч. Дарвін. У праці «Утворення перегною ґрунту при сприянні червів» він пока­зав їхній позитивний вплив на родючість ґрунту. Пізніше цим питанням зацікавилося багато вчених. Черви спушують та перемішують ґрунт, поліпшуючи його аерацію й проник­нення в глибинні шари води: загальна довжина ходів червів на 1 м² може сягати 1—8 км. У пропущеній через кишечник землі збільшується вміст мінеральних речовин, необхідних рослинам, зменшується кислотність ґрунту. За рік черви про­пускають через себе шар ґрунту від одного до семи метрш завтовшки; їхня біомаса залежно від типу ґрунту становить від 10—20 до 2000—3000 кг/га.

Негативна роль олігохет незначна. Відомо, що більшість видів дощових червів під час розмноження (у нас —червень- липень) стає отруйною і може спричинити загибель домаш­ніх птахів. Деякі малощетинкові є проміжними хазяями гель­мінтів. Так, лроцеркоїди паразита коропових риб Caryophyl- laeus (Cestoda) мешкають у целомі Tubifex, у дощових червах — личинки нематод, що викликають тяжкі захворювання сви­ней (Metastrongylus) та курей (Syngamus).