1.2.Страхування по системі «Зелена Карта»

Міжнародна система страхування відповідальності власників транспортних засобів «Зелена Карта» (GREEN CARD) почала діяти з 1 січня 1953 року. Україна приєдналася до Системи в 1997 році. Система передбачає економічний захист потерпілих (третіх осіб) при ДТП за участю власників транспортних засобів нерезидентів країни, на території якої відбулася така подія. Наявність поліса «Зелена Карта» необхідна для виїзду за межі митного кордону України на транспортному засобі і для пересування по території країн – учасниць системи без укладання додаткових договорів страхування відповідальності, передбачених законодавством країн-учасниць. У випадку виїзду транспортного засобу, зареєстрованого в Україні, у країни міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена Карта» власник такого транспортного засобу зобов’язаний мати діючий договір міжнародного страхування, засвідчений відповідним уніфікованим страховим сертіфікатом «Зелена Карта».

М(Т)СБУ є організацією-гарантом по відшкодуванню збитку:

• на території країн –учасниць міжнародної системи автострахування «Зелена Карта», нанесеного власниками (користувачами) зареєстрованих в Україні транспортних засобів, якщо такі власники (користувачі) надали відповідним іноземним органам страховий сертифікат «Зелена Карта», виданий від імені страховиків — членів М(Т)СБУ;

• на території України, заподіяного водіями-нерезидентами, на умовах і в обсягах, установлених законодавством про обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів і принципами взаємного врегулювання збитку на території країн — членів міжнародної системи автострахування «Зелена Карта».

Страховий поліс підтверджує факт укладання договору страхування. Наявність поліса можуть перевірити органи контролю дорожнього руху на території країн — учасниць системи автострахування «Зелена Карта». Якщо виявиться відсутність поліса, то його прийдеться придбати в примусовому порядку зі сплатою штрафу. Вартість поліса «Зелена Карта» залежить від марки автомобіля, країни-учасниці і терміну перебування в ній.

1.3. Особисте страхування від нещасних випадків на транспорті

Одним з видів обов’язкового страхування є особисте страхування від нещасних випадків на транспорті. Порядок здійснення цього виду страхування визначає «Положення про обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті» , затверджене Постановою Кабінету Міністрів України №959 від 14.08. 1996 р.

Обов’язковому особистому страхуванню підлягають працівники транспортних підприємств незалежно від форми власності і видів діяльності, що безпосередньо зайняті на транспортних перевезеннях, тобто водії автомобільного транспорту, крім внутрішнього міського, під час поїздки або перебування на вокзалі, у порту, на станції, пристані. Обов’язкове особисте страхування не поширюється на пасажирів автомобільного транспорту на міських маршрутах. Хоча застрахованим вважається водій, але договір укладається на кожен автотранспортний засіб, тому кількість страхових полісів, необхідних підприємству, буде визначатися кількістю автомобілів, що знаходяться в експлуатації,а не кількістю водіїв.

Пасажири вважаються застрахованими з моменту оголошення посадки в автобус або інший транспортний засіб до моменту завершення поїздки. Водії вважаються застрахованими тільки на час обслуговування поїздки.

Страхувальниками водіїв є юридичні або фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, що є власниками транспортних засобів або експлуатують їх (наприклад, оренда) і уклали зі страховиком договір страхування.

Страховий платіж за водіїв встановлюється на рівні до 1 відсотка від страхової суми за кожного застрахованого. Страховими випадками при цьому є:

• загибель або смерть застрахованого внаслідок нещасного випадку на транспорті;

• одержання застрахованим травм внаслідок нещасного випадку на транспорті при встановленні потерпілому інвалідності;

• тимчасова втрата застрахованим працездатності внаслідок нещасного випадку на транспорті.

Розмір страхової суми для кожного застрахованого складає 500 не обкладаємих податком мінімумів доходів громадян (нпмдг) (17 грн. х 500 = 8500 грн.).

Розміри страхового відшкодування складають:

а) у випадку загибелі або смерті застрахованого в результаті нещасного випадку на транспорті родині загиблих або його спадкоємцеві в розмірі 100 відсотків страхової суми;

б) у випадку одержання застрахованим травми в результаті нещасного випадку на транспорті при встановленні йому інвалідності:

I групи — 90 відсотків страхової суми;

II групи — 75 відсотків страхової суми;

III групи — 50 відсотків страхової суми;

в) у випадку тимчасової втрати застрахованим працездатності за кожну добу — 0,2 відсотки страхової суми, але не більше 50 відсотків страхової суми.

У випадку смерті або встановлення інвалідності застрахованому після тимчасової втрати працездатності й одержання їм страхового відшкодування постраждалий або його спадкоємцю виплачується різниця між максимальною страховою сумою, передбаченою підпунктами «а» і «б» цього пункту, і вже отриманим відшкодуванням.

Транспортна організація на кожен нещасний випадок, що відбувся з застрахованим на транспорті, повинна:

• скласти акт про нещасний випадок із застрахованим водієм;

• скласти акт про нещасний випадок з пасажирами галузевого зразка; акт складається в присутності двох свідків у двох екземплярах: один залишається в перевізника, а інший видається пасажирові або його родичам; цей акт не складається, якщо нещасний випадок відбувся при обставинах, безпосередньо не зв’язаних з перевезенням;

• видати довідку постраждалому, який має право па безплатний проїзд відповідно до діючого законодавства, із вказівкою відомостей про страховика (найменування, адреса, телефон).