- •Тема 1 Вступ до мікроекономіки (лекція 1)
- •Тема 2 Попит та пропозиція: аналіз часткової рівноваги. Еластичність (лекція 2)
- •Тема 3 Теорія вибору споживача (лекція 3)
- •Тема 4 Споживання і попит (лекція 4)
- •Тема 5 Теорія фірми: виробництво і вартість (лекція 5)
- •Тема 6 Теорія пропозиції. Конкурентні фірма та галузь (лекція 6)
- •Тема 7 Неповна конкуренція: монополія (лекція 7)
- •Тема 8 Неповна конкуренція: монополістична конкуренція та олігополія (лекція 8)
- •Тема 9 Ринки факторів виробництва (лекція 9)
- •Тема 10 Загальна рівновага і ефективність (лекція 10)
- •Тема 11 Макроекономіка як наука
- •Тема 12 Основні макроекономічні показники (лекція 12)
- •Тема 13 Економічне зростання (лекція 13)
- •Тема 14 Споживання та інвестиції (лекція 14)
- •Тема 15 Сукупні видатки та економічна рівновага (лекція 15)
- •15.3 Рівноважний ввп: підхід "витікання—ін'єкції"
- •15.3 Рівноважний ввп: підхід "витікання—ін'єкції"
- •Вплив державного сектора на рівноважний ввп
- •Тема 16 Сукупний попит і сукупна пропозиція (лекція 16)
- •16.1 Сукупний попит. Крива сукупного попиту та її переміщення
- •Тема 17 Макроекономічна нестабільність (лекція 17)
- •Тема 18 Фіскальна політика. Дефіцит бюджету і державний борг (лекція 18)
- •Тема 19 Зовнішня торгівля та зовнішньоторговельна політика (лекція 19)
Тема 5 Теорія фірми: виробництво і вартість (лекція 5)
План лекції
Фірма як економічний агент. Процес виробництва. Ресурси і випуск
Виробнича функція
Заміщення факторів виробництва. Ефект масштабу
5.4 Економічна вартість і бухгалтерська вартість
Виробництво і вартість; мінімізація вартості
Виробництво і вартість; мінімізація вартості
5.1 Фірма як економічний агент. Процес виробництва. Ресурси і випуск
Фірма (firm), або підприємство — економічний аґент, що є споживачем факторів виробництва на ринках факторів, виробником продукції та її продавцем на ринках товарів і послуг; головна мета діяльності фірми — максимізація прибутку як різниці між виручкою та вартістю виробництва.
Суттєвими припущеннями теорії при розгляді фірми є:
раціональність її поведінки — фірма максимізує власну вигоду (прибуток) і здатна шукати й знаходити шляхи досягнення цієї мети;
суверенітет у прийнятті рішень щодо своєї діяльності.
В мікроекономіці процес виробництва розглядається суто функціонально — як процес перетворення вхідного потоку затрат, тобто ресурсів, у вихідний потік випуску з використанням певної технології виробництва.
Випуск — це товари або послуги у грошовому чи натуральному вимірі, які вироблені фірмою (галуззю) за певний проміжок часу з використанням необхідних для цього ресурсів.
Ресурси, або фактори виробництва — блага, які потрібно придбати фірмі для забезпечення випуску інших благ — готової продукції; основні види факторів — капітал, праця, земля (природні ресурси), підприємницький хист. Власниками факторів є домогосподарства, які продають їх фірмам на ринках відповідних факторів.
Технологія — знання про те, як сполучити різні фактори виробництва для забезпечення випуску певного блага; кількісно характеризується сукупністю норм затрат ресурсів на випуск одиниці готової продукції.
З огляду на можливості фірми змінювати обсяги використання ресурсів у процесі виробництва визначаються короткостроковий і довгостроковий періоди.
Короткостроковий період — період у виробничій діяльності фірми, протягом якого вона може змінити обсяги використання лише деяких із ресурсів, що забезпечують випуск продукції; його тривалість залежить від технологій виробництва.
Довгостроковий період — період у діяльності фірми, достатній для зміни обсягів використання всіх без винятку факторів виробництва, які потрібні фірмі для випуску продукції (на відміну від короткострокового періоду).
Для
спрощення у подальшому аналізі буде
розглядатись використання лише двох
узагальнених видів ресурсів — капіталу,
що може варіюватись лише в довгостроковому
періоді, і праці, обсяги використання
якої можуть змінюватись і в короткостроковому
періоді. Будемо також вважати, що кожна
фірма випускає лише один вид продукції
в обсязі
Процес трансформації ресурсів у готову продукцію характеризується показниками сукупного, середнього та граничного продуктів.
Якщо
зафіксувати обсяги використання всіх
факторів виробництва, окрім одного
(наприклад, праці, обсяг використання
якої будемо позначати літерою L,
тоді сукупний
продукт змінного фактора виробництва
(праці
—
)
визначається
як обсяг продукції, що виробляє фірма
при певному обсязі L
використання
цього фактора і незмінних обсягах
використання всіх інших факторів.
Аналогічний показник для капіталу
позначається як
Середній
продукт змінного фактора виробництва
(праці
—
,,
капіталу —
)
— це відношення сукупного продукту
змінного фактора до обсягу фактора, що
забезпечив випуск цього продукту:
(5.1)
Ці показники мають також назву продуктивність праці, продуктивність капіталу.
Граничний продукт змінного фактора виробництва (праці — MPL, капіталу — МРК) — додатковий випуск продукції, який забезпечується використанням додаткової одиниці ресурсу:
MPL
=
TP/
L;
(5.2)
МРК= ТР/ К.
Тут L=L2-L1, K=K2-K1 - додаткові обсяги ресурсів,
ТР=ТР2-ТР1, додатковий випуск, що забезпечується за рахунок L (при фіксованому К) або АК (при фіксованому І).
Показники MPL і МРК мають також назву гранична продуктивність праці, гранична продуктивність капіталу.
Взаємозв'язок
між показниками ТР,
АР і
МР
ілюструє
рис. 5.1, де зображено, як будуть змінюватись
криві TPL,
APL,
MPL
при
збільшенні обсягу використання праці
(у певних одиницях виміру, наприклад,
L
— годин
за місяць, Q
— одиниць
продукції за місяць). Сукупний продукт
збільшується разом із збільшенням L
до
певної межі Q3
у
точці С
досягає
найбільшого значення Q3
при
L=L3,
а
потім зростання припиняється; це є
проявом закону
спадної віддачі факторів виробництва,
згідно
з яким при збільшенні обсягу використання
певного фактора і незмінних обсягах
інших факторів, починаючи з певного
моменту (на рис.5.1.б при
),
гранична продуктивність
цього
фактора
спадає.
С
ередній
продукт зростає, доки
сягає найбільшого значення у
точці
при
,
потім спадає. Граничний продукт зростає,
доки
найбільше
його значення досягається в точці BM
при L=L1,
потім
МР
спадає:
при
при
L=L3
У
залежності від значень
при
змінах обсягів праці можна
визначити
чотири стадії виробництва:
стадія
І — зростають .
стадія
II
—
зростають
спадає
стадія
III
— зростає
,
спадають
(спадає продуктивність праці, хоча
випуск ще збільшується);
стадія IV — спадають всі показники.
Закономірним
є те, що криві
та
на
рис. 5.1.б перетинаються в точці
де
продуктивність
праці є максимальною (при
),
тобто в цьому
випадку
досягається найефективніше
використання ресурсу. Робимо
висновок: якщо гранична продуктивність
вища за середню, то продуктивність праці
зростає при збільшенні
;
якщо гранична продуктивність менша за
середню, то продуктивність праці спадає
при збільшенні
.
Зазначена властивість випливає із
загальної властивості співвідношення
між середніми та граничними величинами
і застосовується для аналізу ефективності
використання ресурсів.
5.2 Виробнича функція
Технологічна
залежність між структурою затрат
ресурсів (факторів виробництва —
працею
та
капіталом
)
і
максимально можливим випуском
продукції
записується
за допомогою виробничої
функції:
(5.3)
Виробнича
функція
показує,
який максимальний
обсяг
випуску
може
бути одержаний при кожному конкретному
наборі
витрачених
ресурсів
і незмінній технології. Зміна технології
веде до зміни самої функціональної
залежності.
В
залежності від кількості факторів,
визначається
як однофакторна, двофакторна,
багатофакторна.
Функціональна
залежність може бути подана у табличній,
графічній та аналітичній формах. Так,
крива
на
рис.5.1.а є прикладом однофакторної
виробничої функції
у
графічній формі.
Для неперервної і диференційованої двофакторної виробничої функції (5.3) формула (5.2), що визначає граничний продукт фактора, може бути записана з використанням часткових похідних функції двох змінних:
(5.4)
Двофакторна виробнича функція у табличній формі подається у вигляді так званої виробничої сітки, її приклад див. у таблиці 5.1. Кожна клітина таблиці відображає максимальний обсяг випуску, який забезпечується відповідними обсягами факторів.
Для
побудови двофакторної функції у графічній
формі слід вибрати в табл. 5.1 всі різні
комбінації ресурсів, що забезпечують
один і той же обсяг випуску, і нанести
точки з відповідними координатами
)
на координатну площину (рис. 5.2). Так,
випуску
відповідають
точки
на рис. 5.2. Якщо з'єднати ці точки плавною
кривою, отримаємо лінію незмінного
випуску — ізокванту.
Ізокванта
—
крива,
що показує всі можливі комбінації
ресурсів
які дозволяють отримати певний фіксований
обсяг виробництва
А
налогічно
можна розглянути різні варіанти
досягнення обсягів випуску
та
побудувати відповідні їм ізокваити.
Сукупність ізоквант однієї виробничої функції, кожна з яких відповідає певному обсягу випуску продукції, називається картою ізоквант.
Ізокванти мають певні властивості:
- дві ізокванти, що відповідають різним обсягам випуску, не можуть перетинатись;
-
чим далі розташована ізокванта від
початку координат, тим більший
випуск
відповідає
цій лінії;
- ізокванти опуклі в бік початку координат.
5.3 Заміщення факторів виробництва. Ефект масштабу
За допомогою ізокванти виробничої функції ілюструється можливість заміщення одного фактора виробництва іншим при збереженні незмінного випуску.
Чисельною
характеристикою властивості заміщення
факторів є гранична
норма технологічного заміщення
капіталу
працею, що визначає
обсяг
капіталу, який може бути заміщений
однією додатковою одиницею праці при
збереженні незмінного обсягу випуску:
На
мал. 5.4 відображено зміну .
при
русі уздовж ізокванти. Так, при заміні
комбінації факторів, що відповідає
точці
,
на комбінацію
далі, в точках
і
Це
ілюструє зменшення MRTS
у
міру насичення виробничого процесу
працею за рахунок скорочення використання
капіталу.
Геометрично
у
кожній
точці
(наприклад,
)
ізокванти дорівнює нахилу
ізокванти у
цій точці (з протилежним знаком, тому
що норма заміщення визначається як
додатна величина, а нахил є від'ємним).
Нахил звичайно спадає із збільшенням
використання "горизонтального"
ресурсу за рахунок зменшення
"вертикального".
У
випадку функції (5.6), коли фактори є
абсолютними замінниками, ізокванти
мають вигляд паралельних прямих ліній
із незмінним нахилом
(рис.
5.3.6), а
У
випадку функції (5.5), коли фактори є
абсолютними доповнювачами, тобто
використовуються лише у певних
комплектах, ізокванти мають вигляд
прямих кутів, вершини яких відповідають
комплектним наборам факторів (рис.6.З.а).
Функція Коба—Дугласа (5.4) з частковою
замінюваністю факторів займає проміжне
місце між двома попередніми випадками
щодо можливостей заміщення ресурсів
і форми ізоквант.
Якщо обсяги використання факторів змінюються в одному, а не в протилежних напрямках, можна казати про зміну масштабу виробництва, яка може спостерігатись у довгостроковому періоді, коли всі фактори є змінними.
Ступінь віддачі від масштабу виробничої функції визначає, як зміниться випуск продукції, коли використання усіх факторів буде пропорційно збільшено (наприклад, удвічі).
Якщо випуск при цьому зростає в 2n разів, тоді говорять, що виробнича функція є однорідною ступеня п і для неї можна визначити ефект масштабу.
Так,
якщо при подвоєнні обсягів використання
усіх факторів виробництва випуск теж
подвоюється, тоді маємо постійну
віддачу від масштабу (або
постійний
ефект масштабу,
).
Якщо ж випуск при цьому зросте більше
ніж удвічі, тоді виникає зростаюча
віддача від масштабу (зрстаючий
ефект масштабу,
),
якщо
менше ніж удвічі — тоді можна казати
про спадну
віддачу від масштабу (спадний
ефект масштабу,
),
Рис.
5.5 буде ілюструвати постійну віддачу,
якщо, наприклад,
(при
подвоєнні усіх затрат випуск також
подвоюється, тобто
).
Якщо
ж
тоді
матимемо зростаючу віддачу (при подвоєнні
усіх затрат випуск зростає у 4 рази,
тобто
),
а при
виникає
спадна віддача від масштабу (при подвоєнні
усіх затрат випуск
зростає
приблизно у
раза,
тобто
).
5.4 Економічна вартість і бухгалтерська вартість
Вартість (або витрати) виробництва в економічній теорії визначається згідно концепції альтернативної вартості і є вартісною оцінкою блага з боку його виробника.
Бухгалтерська вартість складається з усіх витрат виробництва, які пов'язані з придбанням необхідних для забезпечення випуску продукції ресурсів на ринках відповідних ресурсів за ринковими цінами. Це явна, або зовнішня вартість.
Але така вартість не містить неявні (внутрішні) витрати, які слід брати до уваги, якщо підприємець використовує у виробництві благ власні ресурси — працю, капітал, свої підприємницькі здібності, — тобто виробничі ресурси, які він не купує на ринках, але використання їх слід оцінити згідно їхньої альтернативної вартості (можна вважати, що вона визначається ринковими цінами, що складаються на факторних ринках).
Тоді економічна вартість (на відміну від бухгалтерської) складається не лише з явної, але й неявної вартості виробництва продукції. У подальшому скрізь термін "вартість" буде вживатись у розумінні економічної вартості.
В деяких випадках у фірм виникають видатки, які вони не зможуть собі відшкодувати, якщо припинятимуть справу й виходитимуть із галузі. В такому разі говорять про незворотні витрати фірми, їхня альтернативна вартість дорівнює нулеві. Тому ці витрати, якщо вони вже виникли, не слід брати до уваги при економічному аналізі подальшої поведінки фірми.
5.5Виробництво і вартість; мінімізація вартості
Для
визначення зв'язку між обсягом виробництва
продукції та вартістю її виробництва
проаналізуємо попередньо зв'язок між
обсягами затрат факторів
і
вартістю виробництва. Такий зв'язок у
довгостроковому періоді показує функція
сукупної вартості виробництва, яка
відображає сумарну
вартість усіх використаних факторів
виробництва і
у випадку двох факторів має вигляд:
(5.8)
Тут
—
сукупна
вартість виробництва,
— ціна
одиниці праці,
—ціна одиниці капіталу.
Через
те що ціпи факторів виробництва
розглядаються як незмінні, незалежно
від обсягів використання факторів, ця
функція є лінійною. Якщо зафіксувати
на
певному рівні
,
тоді в системі координат "праця—
капітал" можна зобразити пряму лінію,
всі точки якої відповідають різним
варіантам сполучень факторів виробництва
однакової вартості
Така лінія має назву ізокоста,
або
лінія
незмінної вартості.
На
мал. 5.6.а зображена ізокоста при
Нахил
ізокости дорівнює
і
визначає норму заміщення капіталу
однією
додатковою одиницею праці за умов
незмінної сукупної вартості.
Якщо
зафіксувати рівень
тоді
отримаємо іншу ізокосту, якій
на
рис. 5.6.6 відповідає пряма, що паралельна
першій ізокості. Сукупність ізокост
при різних рівнях сукупної вартості
утворює карту
ізокост.
При
зміні цін факторів нахил ізокости
змінюється: на рис. 5.6.в показана зміна
нахилу ізокости при зменшенні
з
5 до 4.
Через те що однакові обсяги випуску продукції можуть забезпечуватись використанням різних комбінацій обсягів виробничих факторів з різною вартістю, виникає питання вибору сполучення факторів мінімальної вартості.
Мінімізація вартості — процес досягнення фірмою таких обсягів використання ресурсів, коли вартість набору ресурсів, необхідних для забезпечення певного обсягу випуску продукції, буде найменшою у порівнянні з вартістю всіх інших наборів ресурсів, які забезпечують той самий обсяг випуску.
Геометрично
така задача розв'язується, якщо па одному
малюнку сумістити ізокванту, що відповідає
бажаному обсягу випуску
(на
рис. 5.7 це
, з картою ізокост; мінімальній вартості
виробництва буде відповідати точка
—
точка дотику ізокванти та однієї з
ізокост.
Відповідна комбінація факторів в обсягах
буде
мати найменшу вартість серед усіх інших,
які
дають змогу забезпечити бажаний випуск.
Аналітично
проблема мінімізації вартості приводить
до математичної задачі умовної
мінімізації: мінімізувати значення
функції
з
урахуванням
обмеженняі
умови
невід'ємності змінних
Ця задача розв'язуєтьсяза допомогою метоу/ множників Лаґранжа .
Аналітичний і геометричний розв'язок наведеної задачі дає умову мінімізації вартості і має вигляд:
(5.9)
(5.9')
Ця умова відома під назвою еквімарґінальний принцип, або принцип рівності граничних величин.
Як
видно з рис. 5.7 та з формули (5.9), у точці
де
мінімізується вартість, збігаються
нахили ізокванти й ізокости, тобто
збігаються норми заміщення факторів
за вартістю і за технологією. Іншими
словами, для
мінімізації вартості при
заданому рівні виробництва фірмі треба
використовувати таку комбінацію
ресурсів, за якої граничні продуктивності
ресурсів пропорційні їхнім цінам.
5.7 Вартість у короткостроковому періоді
У короткостроковому періоді тільки частина із факторів (праця) є змінною, а капітальні затрати вважаються фіксованими. Тому функція вартості виробництва (5.10) для короткострокового періоду матиме вигляд:
(5.11)
де FC — фіксована вартість, що не залежить від обсягу випуску,
—
змінна
вартість.
На
відміну від функції (6.10), функція вартості
(5.11) створює зв'язок між обсягом випуску
та
мінімально можливою змінною (а не
сукупною) вартістю виробництва при
певному фіксованому рівні
Зазначимо, що при
маємо
Т
ипові
криві сукупної, змінної та фіксованої
вартостей показані па рис. 6.9.a
Вартість виробництва аналізується з використанням середніх і граничних показників.
Середня сукупна вартість (АС або АТС) — це вартість виробництва одиниці продукції:
(5.12)
Відповідно визначаються показники середньої змінної вартосте (AVC) і середньої фіксованої вартості (AVF)
Між середніми показниками існує зв'язок:
(5.15)
Гранична
вартість
визначається
як величина зміни загальної вартості
внаслідок
зміни обсягу випуску на величину
Для неперервної і диференційованої функції вартості (5.11) граничну вартість можна визначити як похідну:
На
hbc.
5.9.6
показано співвідношення між кривими
середньої і граничної вартості. Мінімальне
значення
досягається
у точці
при
мінімальне
значення
—
у точці
при
а
мінімальне значення АС
у
точці
при
В
залежності від значень показників
вартості, у міру збільшення обсягу
випуску
визначається
три стадії виробництва.
На
І стадії, при
і
спадають.
На II
стадії,
при
ще
спадає,
AVC
починає
зростати. На III
стадії,
при
в
діапазоні від
до
(найбільш
можливого
обсягу
випуску в короткостроковому періоді),
всі показники зростають.
Можна
довести, що крива граничної вартості
перетинає
криві середніх вартостей
у
точках їхніх мінімумів — відповідно
Обсяг
можна
вважати ефективним у короткостроковому
періоді з огляду на мінімальний рівень
вартості виробництва одиниці продукції.
Контрольні запитання:
чим відрізняється короткостроковий період від довгострокового?
що таке сукупний, середній, граничний продукт змінного фактора?
що таке ізокванта і карта ізоквант?
як визначається норма технологічного заміщення?
що таке віддача від масштабу і яка вона буває?
що таке ізокоста і карта ізокост?
чим відрізняється економічна вартість від бухгалтерської?
що таке що таке фіксована, змінна, середня та гранична вартість?
