Тема 7 Неповна конкуренція: монополія (лекція 7)

План лекції

7.1 Неповна конкуренція і монополія

7.2 Попит на продукцію фірми-монополіста і її виручка

7.3 Максимізація прибутку; коротко- і довгострокова рівновага

7.4 Монопольне ціноутворення; цінова дискримінація (самостійне опрацювання)

7.5 Антимонополне законодавство (самостійне опрацювання)

7.1 Неповна конкуренція і монополія

Порушення хоч однієї з умов повної конкуренції, веде до виникнення неповної (недосконалої) конкуренції - це сукупність тинів ринкових структур, у яких не діють умови повної конкуренції. Найсуттєвіша відмінність неповністю конкурентних ринків від повністю конкурентних полягає у здатності окремих учасників неконкурентних ринків тією або іншою мірою впливати на ринкові ціни, тоді як учасники повністю конкурентного ринку є ціноодержувачами.

Монополія — це такий тип ринкової структури, де:

1) весь галузевий випуск постачає одна фірма, частка кожного споживача (яких на ринку дуже багато) н загальному обсязі ринкової продукції незначна;

2) продукція однорідна і не має близьких замінників;

3) входження на ринок нових фірм блоковано;

4) споживачі не взаємодіють між собою;

5) існує повна поінформованість щодо ринкових цін, обсягів та попиту покупців,

Фірма в умовах монополії зветься монополістом, а ринок, на якому діє монополіст - монопольним ринком.

Практично монополією звуться також ринки із порушеннями деяких із вищезазначених умов. Наприклад, монополіст може виробляти лише 80% галузевого обсягу, а _20% постачатимуть дрібні виробники; також може бути послаблена умова щодо відсутності замінників.

Ринок, де суворо виконуються всі зазначені умови 1-5, зветься чистою монополією Чиста монополія - це теж ідеальна модель ринку, як і повна конкуренція.

Якщо побудувати своєрідну шкалу можливостей різних ринкових структур щодо конкуренції серед постачальників та впливу на ринкові ціни, то всі реально існуючі типи структур розташуються на ній всередині, на проміжку між чистою монополією і повною конкуренцією.

Конкурентний механізм не спрацьовує на монопольному ринку через наявність вхідних бар'єрів, які блокують входження у монополізовану галузь завдяки чинникам, що створюють несприятливі умови для фірм-новачків порівняно з фірмою, яка вже працює в галузі. Такими чинниками може бути:

- абсолютна перевага у вартості продукції,

- економія на масштабі,

- необхідність великого початкового капіталу,

- диференціація продукції,

- високі транспортні витрати або взагалі нетранспортабельність окремих товарів і послуг (це створює умови для існування місцевих монополій, чия сфера діяльності обмежується окремим регіоном).

Бар'єри може створювати також державна влада у вигляді патентів, ліцензій, авторських прав, привілеїв на здійснення певної діяльності лише однією фірмою; інколи сама державна влада є монополістом (наприклад, у сфері державного управління). Ринки, закриті для входження конкурентів юридичними бар'єрами, звуться закритими монополіями.

М онополія, яка існує за рахунок економії на масштабі, зветься природною монополією. Зосередження виробництва всього ринкового обсягу блага в одній фірмі у випадку природної монополії економічно ефективніше, ніж на кількох підприємствах. Для природної монополії типовим є те, що мінімально ефективний обсяг виробництва (точка на мал. 8.1) є більшим, ніж обсяг попиту при ціні У такій ситуації природна монополія може беззбитково для себе виробляти лише обсяг за ціною .

При спробі демонополізації галузі, скажімо, створенні двох фірм з обсягом випуску в кожній середня вартість виробництва і беззбиткова ціна сягнуть рівня тобто суспільство буде витрачати більше рідкісних ресурсів на виробництво того самого обсягу , а ціна зросте. Тому природні монополії звичайно підтримуються державною владою, яка бере на себе реґулювання їхньої діяльності.

Існування різноманітних вхідних бар'єрів є джерелом монопольної влади. Монопольна (ринкова) влада полягає у здатності фірми впливати на ринкову ціну.

Тому фірма-монополіст є ціноутворювачем тобто встановлює ціну на ринку.

7.2 Попит на продукцію фірми-монополіста і її виручка

Фірма-монополіст одноосібно задовольняє попит споживачів на ринку певної продукції, тому у випадку монополії виробник зустрічається безпосередньо з кривою ринкового попиту що відрізняє монополіста від конкурентної фірми.

Сукупна виручка монополіста визначається за такою ж формулою як і для конкурентної фірми, але ціна в цьому випадку не є незмінною, а залежить від обсягу попиту, згідно заданої функції попиту (чи оберненої функції попиту). Для випадку лінійної оберненої функції попиту, виручка визначається за формулою:

_(7.1)

Тоді середня виручка складає:

_(7.2)

тобто збігається з ринковою ціною.

Гранична виручка визначається як похідна від функції загальної виручки:

_(7.3)

тобто теж є лінійною функцією. Проте її нахил до горизонтальної осі дорівнює

Крива на рис. 7.2.а перетинає відрізок на осі обсягів у точці, де а Обсяг відповідає точці — середині відрізка ВС, а їй, у свою чергу, на осі цін відповідає ціна — середина відрізка _ОВ.

Монополіст, як видно з рис. 7.2.а, може приймати рішення щодо цін. Наприклад, встановити ціну на рівні Але тоді обсяг реалізації буде визначатись тільки кривою попиту і складатиме — більше покупці за такою ціною не готові придбати. Монополіст може приймати рішення і щодо обсягів випуску; тоді встановлений обсяг з урахуванням кривої попиту однозначно визначатиме ринкову ціну.

Якщо підрахувати цінову еластичність попиту в різних точках лінії попиту то виявиться, що:

у точці попит має одиничну еластичність,

у точці попит буде абсолютно еластичним;

у точці - абсолютно нееластичним,

при обсягах випуску - еластичним,

при обсягах випуску - нееластичним,

Звідси, можна встановити залежність між граничною виручкою (рис. 7.2.а), сукупною виручкою (рис. 7.2.6) та еластичністю попиту:

Еластичність і знак	Ціна збільшується	Ціна зменшується
Попит еластичний, MR>0	TR спадає	TR зростає
Еластичність попиту одинична, MR=1	TR не змінюється	TR не змінюється
Попит нееластичний, MR<0	TR зростає	TR спадає

Зазначимо, що сукупна виручка TR буде найбільшою при такому обсязі (точка на мал. 7.2.6), для якого а еластичність попиту одинична.

Аналітичний зв'язок між ціновою еластичністю попиту, ціною попиту і граничною виручкою можна встановити, якщо продиференціювати функцію сукупної виручки як добуток двох функцій - Q i p(Q). Тоді матимемо:

_(7.4)

Скористаємось визначенням цінової еластичності попиту:

(7.5)

_(7.6)

Такий зв'язок дає змогу монополістові визначати наслідки підвищення чи зниження ціни продукції і, відповідно, зміни обсягів випуску щодо обсягів виручки: якщо попит еластичний, то ціну для збільшення виручки можна знизити (тобто випуск збільшити), а якщо нееластичний, то ціну треба збільшити (тобто випуск скорочувати). З урахуванням того, що сукупна вартість виробництва при збільшенні випуску зростає, можна стверджувати, що при обсягах випуску більших за прибуток фірми буде меншим, ніж при обсязі Тому монополістові невигідно виробляти продукцію в обсягах, які відповідають нееластичному попиту.

7.3 Максимізація прибутку; коротко- і довгострокова рівновага

Проблема максимізації прибутку фірми-монополіста розв'язується дещо інакше, ніж у випадку конкурентної фірми. Головна відмінність полягає в тому, що монополіст повинен прийняти рішення і щодо обсягу випуску, і щодо ціни, тоді як конкурентна фірма визначає лише обсяг.

При аналітичному розв'язку задачі для короткострокового періоду відмінності виникають за рахунок різних функцій попиту у випадку конкурентної фірми і монополіста: звідси випливають розбіжності у вигляді функцій виручки - завжди лінійної для конкурентної фірми і нелінійної для монополіста.

Правило граничного випуску яке ми визначили для конкурентної фірми, є універсальною необхідною умовою максимального прибутку для всіх типів ринкових структур. Функції сукупної і граничної вартості теж не мають принципових відмінностей для ціноотримувача і ціноутворювача. Розбіжність результатів при максимізації прибутку виникає за рахунок показника граничної виручки Для конкурентної фірми а для монополіста (при ).

Отже, для монополіста після знаходження оптимального обсягу треба визначити оптимальну ціну Для цього слід скористатись оберненою функцією попиту. Звідси матимемо:

_(7.7)

тобто визначаються ціна і обсяг(P_M, Q_M), які максимізують прибуток монополіста

І А

Графічний розв'язок задачі ілюструє рис. 7.3.а. Точка відповідає умові її координата на осі обсягів визначає монопольний обсяг Далі знаходимо точку на лінії попиту яка відповідає обсягу Тоді горизонтальна координата точки на осі цін визначає монопольну ціну Сукупна виручка чисельно дорівнюватиме площі прямокутника (добутку ). Сукупна вартість визначається після встановлення - середньої вартості виробництва обсягу На величину вказує точка перетину вертикалі із кривою таким чином, чисельно дорівнює площі прямокутника (добутку ₎ Тоді монопольний економічний прибуток дорівнює різниці площ двох прямокутників - і тобто площі

Фірма-монополіст у короткостроковому періоді може мати економічні збитки, якщо навіть при виконанні умови максимізації прибутку вартість виробництва одиниці продукції перевищує її ціну, Тоді фірма може лише мінімізувати свої економічні збитки. Цей випадок ілюструє рис.7.3.б.

При існуванні монополії умова беззбитковості і умова закриття в короткостроковому періоді виглядають так само, як і для конкурентної фірми: у випадку беззбитковості), (у випадку закриття).

Точка на рис.7.3.а визначає стан короткострокової рівноваги монополіста, тому що при досягненні ціни та обсягу на монопольному ринку відсутня тенденція до їхньої зміни за інших незмінних умов.

Що стосується кривої пропозиції для фірми-монополіста, то виявляється, що вона не існує. Це можна довести, якщо при незмінних кривих вартості підібрати якусь нову криву попиту з таким нахилом, щоб відповідна їй крива граничної виручки перетиналася з кривою . у тій самій точці що й криві та на рис.7.3.а. Тоді обсяг залишиться без змін, а монопольна ціна буде іншою, бо визначатиметься новою кривою попиту. Отже, одному й тому ж обсягу пропозиції у випадку монополії можуть відповідати дві різних ціни, що суперечить умовам існування функціональної залежності Тому для фірми-монополіста крива пропозиції не визначається.

При аналізі поведінки монополіста в довгостроковому періоді виходимо із особливостей монополії — наявності лише одного постачальника продукції та існування вхідних бар'єрів у галузі для фірм-новачків.

В довгостроковому періоді фірма обирає масштаби виробництва, а не лише обсяги використання змінних факторів. Якщо вважати, що фірма розробляє кілька сценаріїв свого перспективного розвитку залежно від обсягів використання фіксованих (у короткостроковому періоді) факторів, тоді для кожного варіанта вона може знайти оптимальні обсяг виробництва і ціну, які максимізують її прибуток. Звісно, при цьому фірма повинна мати також довгострокові прогнози щодо ринкового попиту на свою продукцію.

Так, на рис. 7.4 для довгострокової кривої попиту наведено два варіанти розвитку фірми, кожний з яких пов'язується із своїми кривими, відповідно та Для одного варіанта прибуток буде максимізуватись у стані для іншого — у стані Фірма обирає той варіант розвитку, який передбачає для неї більший прибуток, тобто Отже, найкращий із короткострокових станів рівноваги є одночасно станом довгострокової рівноваги монополіста. Зазначимо, що для цього стану матимемо в точці

звідси, обсяг а ціна Рівень середньої вартості, виробництва обсягу визначається точкою _С, де

У випадку монополії для стану довгострокової рівноваги закономірним є те, що

I

Це означає, що в довгостроковому періоді монополіст може зберігати економічний прибуток за рахунок існування бар'єрів для входження в галузь конкурентів. Монополіст при максимізації прибутку не змушений працювати на рівні мінімальної довгострокової середньої вартості, яка досягається в точці F при обсязі випуску Його обсяг випуску буде меншим за обсяг що у випадку повної конкуренції відповідає ефективному масштабу виробництва фірми.

7.4 Монопольне ціноутворення; цінова дискримінація (самостійне опрацювання)

На практиці монополісти користуються принципом ціноутворення "вартість плюс" - тобто ціна встановлюється на рівні граничної вартості МС плюс певна надбавка. З урахуванням формул (7.5) і (7.6) матимемо:

(7.8)

звідси

_(7.9)

тобто ціна дійсно встановлюється вищою за рівень (нагадаємо, що ; формула (10) не використовується у випадку ).

Застосування цього принципу ілюструє рис. 7.6.а і 7.6.6. Перший з них відповідає більшій еластичності попиту, ніж другий. Тому надбавка буде досить значною, коли цей принцип ціноутворення застосовується для товару нееластичного попиту і більш помірною для товару еластичного попиту

Монополісти з метою збільшення свого прибутку досить широко використовують цінову дискримінацію — принцип ціноутворення, коли той самий товар або послуга продається різним категоріям покупців за різними цінами.

Рисунок 7.6. Монопольне ціноутворення за принципом "вартість плюс": (а) ринок товару еластичного попиту; (б) ринок товару нееластичного попиту.

Для впровадження цінової дискримінації необхідно виконання двох умов:

1) існує формальна ознака, за якою можна розрізняти категорії споживачів;

2) благо не можна перепродавати (інакше ті, хто має можливість купувати його за нижчою ціною, перепродавали б його іншим покупцям, а монополіст втрачав би всю вигоду).

Розрізняються три види цінової дискримінації.

1)Цінова дискримінація першого ступеня, або абсолютна цінова дискримінація існує тоді, коли кожному споживачеві встановлюють індивідуальну ціну на рівні його готовності платити за благо, тобто найвищу із цін, за якою споживач погоджується на купівлю певної одиниці товару або послуги.

Сукупний монопольний прибуток у випадку запровадження дискримінації дорівнюватиме площі трикутника тоді як споживачі зовсім не отримають чистої вигоди. Щоправда, така дискримінація має і позитивну рису — збільшення ринкового обсягу з до ефективного рівня

2) Цінова дискримінація другого ступеня полягає у встановленні рівня ціни в залежності від обсягів продажу. Цей спосіб дискримінації, як і в попередньому випадку, використовує спадну криву ринкового попиту, що відбиває зменшення готовності покупця платити при збільшенні обсягу.

3) Цінова дискримінація третього ступеня (на сеґментованих ринках) запроваджується монополістом тоді, коли можна виділити кілька окремих груп споживачів з різною еластичністю попиту, тобто визначити так звані сегменти ринку.

7.5 Антимонополне законодавство (самостійне опрацювання)

Світова історія впровадження антимонопольного законодавства сягає кінця сторіччя, коли в 1890 р. у США був прийнятий закон Шермана, згідно з яким монополістичне обмеження вільної торгівлі розглядалось як карний злочин. Пізніше антимонопольне законодавство поповнилося іншими законодавчими актами. Американський досвід законодавчого розв'язання проблем антимонопольної політики, принципи побудови та практика застосування антимонопольних законів були використані і збагачені іншими країнами. На сьогодні антимонопольні закони діють майже в усіх країнах із розвиненою економікою. В Україні основним антимонопольним законом є Закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", який набрав чинності з 15.03.1992 р.

Одне з основних питань, що виникає при застосуванні антимонопольного законодавства: як ідентифікувати галузі, котрі є об'єктом цього законодавства, - за структурою галузі чи за поведінкою фірм галузі?

Щодо структури, то її кваліфікують за допомогою показників ринкової концентрації, про які вже йшлося. Іншою проблемою є визначення відповідного ринку: слід відокремити продукцію, що належить до одного ринку, від продукції, яку слід віднести до якогось іншого ринку. Від того або іншого варіанту розподілу всього розмаїття товарів та послуг по окремих ринках залежать показники ринкової влади фірм та визначення, чи займає якась фірма панівне становище на відповідному ринку. Одним із формальних показників, який можна застосувати при віднесенні продукції до певного ринку, є показник перехресної еластичності попиту для товарів-замінників. Якщо перехресна еластичність попиту значна, тоді товари є добрими замінниками і їх слід відносити до одного ринку, в іншому випадку вони належать до різних (хоч і пов'язаних між собою) ринків.

Ефективність діючого антимонопольного законодавства визначається можливостями його застосування по відношенню до існуючих ринкових структур (1), до злиття (2) і до фіксованих цін (3).

Перша із зазначених проблем розв'язується шляхом визначення відповідного ринку та ринкової концентрації. Сама по собі наявність монопольної влади не є приводом для застосування антимонопольного законодавства, воно застосовується лише при наявності дій, які обмежують свободу конкуренції, - це відомий у юридичній практиці принцип причини; конкретні підходи до визнання тих або інших дій антиконкурентними можуть визначатись в окремих країнах по-різному.

Як правило, достатньою умовою для підтримки конкуренції є наявність конкурсного (або змагального) ринку - такого ринку, на якому відсутні вхідні бар'єри, а вихід майже безкоштовний (тобто відсутні незворотні витрати). На конкурсному ринку деякий час може діяти навіть одна фірма -чистий монополіст.

Майже всі країни так чи інакше обмежують такі антиконкурентні дії, як злиття та фіксація цін.

Злиття — це об'єднання двох або більше фірм при згоді власників об'єднати їхні капітали у власність однієї нової фірми. Розрізняють гори­зонтальне, вертикальне та конгломератне злиття. Горизонтальне злиття-— це злиття фірм, які конкурують на одному й тому ж ринку. Вертикальне злиття - це злиття фірм, які пов'язані стосунками "постачальник- покупець". Конгломератне злиття - це злиття фірм, які діють на різних ринках, що не перетинаються (тобто продукція на цих ринках не є замінниками). Частіше обмежується горизонтальне злиття (у США, наприклад, при використанні обмежень застосовується індекс Герфіндаля-Гіршмана, який зростає при горизонтальному злитті фірм). Вертикальне злиття, з одного боку, може навіть вітатися, тому що веде до зниження трансакційних витрат, з іншого - угода про таке злиття може містити дії, які обмежують конкуренцію, що стає предметом розгляду владних антимонопольних органів.

Фіксація цін — це спроба кількох фірм об'єднатися з метою встановлення певної ціни на товар або послугу. Як правило, фіксується або ціна, яка є завищеною, тобто монопольною (на зразок картельних угод), або така, що обмежує появу нових конкурентів. Останнє асоціюється із грабіжницьким ціноутворенням - встановленням ціни нижче рівня вартості. Іншою неформальною ознакою грабіжницької ціни є встановлення її на такому низькому рівні, що це має сенс тільки для виштовхування слабших суперників з ринку.

Звичайно, це лише загальні принципи. Конкретна практика визнання дій антиконкурентними та застосування антимонопольного законодавства має суттєві відмінності в різних країнах. Так, у США жорсткіше антимоно-польне законодавство порівняно з багатьма європейськими країнами, в ньому вважаються за порушення свободи конкуренції такі дії, як цінова дискримінація, лідерство у цінах. В українському антимонопольному законодавстві (яке ще потребує вдосконалення) у деяких випадках задекларовані жорсткіші обмеження, ніж в американському (наприклад, при визначенні незаконних координованих дій), але в цілому недостатніми є досвід і практика його застосування.

Більш сучасним у світі вважається такий підхід до антимонопольного законодавства і антимонопольної політики взагалі, коли враховуються різні цілі суспільства, скажімо, не лише висока ефективність, але й справедливість. Більше уваги повинно приділятися проблемі підвищення суспільного добробуту, і зокрема добробуту споживачів (питання захисту прав споживачів). Так, у британському законодавстві колективні угоди та злиття оцінюються з огляду на суспільні інтереси, з'ясовується баланс їхніх переваг (економія від масштабу, зниження трансакційних витрат) і недоліків (порушення свободи конкуренції, збільшення Х-неефективності).

З урахуванням альтернативних цілей політики державна влада інколи сама йде на обмеження конкуренції. Зокрема, можуть робитись винятки з антимонопольного законодавства для деяких учасників ринку (наприклад, для профспілок); можуть створюватись леґальні картелі — коли адміністративними рішеннями розподіляється ринок і обмежується конкуренція; можуть прийматись закони на зразок патентних, які з певних міркувань обмежують конкуренцію.

Контрольні запитання:

1. які характерні риси притаманні монополії?

2. що таке чиста, закрита та природна монополія?

3. як визначається попит та виручка фірми-монополіста?

4. яке правило максимізації прибутку фірми-монополіста?

5. що таке цінова дискримінація? Яких ступенів вона буває?