2.2. Дмитро Білінчук «Хмара»

Білінчук Дмитро Дмитрович (псевдо: «Хмара») (*1919, с. Ільці, Верховинський район, Івано-Франківська область − †8 квітня 1953, Лук'янівська тюрма, Київ) − сотенний сотні УПА ім. Богдана Хмельницького в курені «Перемога», референт СБ Косівського надрайонного проводу ОУНР. Дмитро Білінчук народився у 1919 році в селі Ільцях Жаб'євського повіту на Станіславщині (нині Верховинський район Івано-Франківської області). У 1940 році його родину депортували до трудових поселень віддалених районів СРСР. Але Дмитрові вдалося уникнути арешту НКВС через відсутність на той час вдома. Він організував загін бойовиків з метою диверсійної діяльності проти представників радянської влади. В часи німецької окупації провадив підривну роботу проти нового режиму [11].

У червні 1942 року під час сутички у рідному селі Ільцях застрелив коменданта поліції Пірожека. Його розшукувало і врешті-решт схопило гестапо. Але коли його повезли до Коломиї, побратими влаштували засідку і відбили його. У 1943 році повітовий провідник ОУН «Курява» залучив Дмитра Білінчука до ОУН і підпорядкував повітовому референтові Служби безпеки Костянтину Генику (1920-1950). Весною 1944 року після військового вишколу в старшинській школі УПА «Олені» став чотовим у сотні Юліана Матвіїва «Недобитого» (1912–1953). Влітку 1944 року очолив сотню УПА ім. Богдана Хмельницького в курені «Перемога». З 1946 року, після розформування сотні, Дмитро Білінчук став членом Косівського надрайонного проводу ОУН та референтом СБ. Влітку 1949 року брав участь у рейді відділу УПА до Румунії, який тривав 2 тижні і був проведений з агітаційною метою. 24 травня 1952 року через зраду потрапив до полону. 8 квітня 1953 року був розстріляний НКВС у Лук'янівській тюрмі у Києві разом із повстанцями М. Харуком («Вихором») і Ю. Матвіївим («Недобитим»).

Спогади про Дмитра Білінчука.

Василь Павлів писав у своїй книзі «Яворівський фотоархів УПА»: «Був «Хмара» парубок вродливий, фізично сильний і дуже відважний. По всьому Косівському повіту німці розклеїли листівки з текстом про винагороду тому, хто вкаже його місцеперебування, а він серед білого дня приїхав конем в центр самого Косова до панночки, яку вподобав. Переполох вчинився… Але не знайшли ні коня, ні «Хмари» — зник!»

Цікаві факти про сотенного «Хмару»

Під час рейду до Румунії Дмитро Білінчук та його сотня підібрали ведмежа, яке потім слідувало разом з ними. Дмитро Білінчук є дядьком Василя Портяка − відомого українського сценариста[11].

Висновки

Отже, бій 11 лютого 1945 р. є визначною сторінкою в національно-визвольній боротьбі українського народу проти більшовицького режиму СРСР. Він завершився перемогою куреня Недобитого про це говорять яскраво кількість жертв, що загинули з обох сторін 8(12) повстанців проти 104 енкаведистів. Але ця перемога була Пірровою для УПА. Оскільки нечисленні сили партизан, які не мали власної держави незмогли нарівні воювати проти однієї з передових армій світу, яка розбила гітлерівську Німеччину.

Тому повстанці тільки зуміли добре нав'язати свою силу ворогу протягом одного дня знищивши велику силу чекістів. А триматися довше не могли по-перше не вистачило би амуніції і також з людськими ресурсами вони не могли порівнятися з більшовиками до яких постійно йшла підмога. Через це курінь Недобитого ввечері змушений був відступити, захопивши все те що залишали енкаведисти при своєму відступі під час бою.

Після бою місцеві жителі довго ще знаходили покинуту зброю та боєприпаси. Сильні звуки від кулеметів досить добре закарбувалися у народній пам'яті про ті жахливі події, яка жива до сьогодні в спогадах очевидців та піснях, що були складені на честь цієї великої перемоги УПА проти більшовизму. Цю пам'ять в СРСР намагалися знищити, щоб українці не знали своєї правдивої історії.