Що таке відпочинок і як він встановлюється?

Час відпочинку - це час, протягом якого працівники звільняються від виконання службових обов'язків і мають право використовувати його за своїм бажанням.

Законодавством встановлено такі види відпочинку: перерви протягом робочого дня й прийняття їжі, дні щотижневого відпочинку, святкові і відпустки.

Згідно з чинним законодавством протягом робочого дня не пізніше ніж через чо­тири години після початку роботи надається перерва для відпочинку й приймання їжі. Тривалість її не повинна перевищувати 2 години і має бути не менше 0,5 годин. Поча­ток і кінець перерви регламентується правилами внутрішнього розпорядку. Якщо за умовами роботи не можна робити перерву, працівникам надається можливість прий­мати їжу протягом робочого дня.

Тривалість щоденного відпочинку залежить від режиму праці, тривалості зміни ' та обідньої перерви. Він не може бути меншим від подвійної тривалості роботи попе­реднього дня.

В умовах шестиденного робочого тижня при семигодинному робочому дні і пере­рви на обід протягом 1 години, тривалість щоденного відпочинку становить 16 годин. При п'ятиденному робочому тижні тривалість відпочинку становить - 15 годин.

Щотижневий відпочинок - це вихідні дні. При п'ятиденному робочому тижні надається два вихідні дні на тиждень, а при шестиденному - один. Тривалість щотижневого безперервного відпочинку має бути не менше 42 годин.

Діючим законодавством заборонена робота у вихідні. До роботи у вихідні дні у виняткових випадках допускаються окремі працівники лише з дозволу профспілок.

Робота у вихідні дні компенсується наданням для відпочинку іншого дня протя­гом найближчих двох тижнів. При цьому відгули, одержані протягом двох тижнів, не оплачуються, а після закінчення такого періоду - оплачуються. При не можливості надати відгул протягом двох тижнів одночасно з наданням інших днів відпочинку, здійснюють доплату за роботу у ці дні відповідно до графіка.

Святкові дні вважаються неробочими і робота в ці дні допускається лише при безперервному виробництві, обслуговуванні населення, а також при виконанні ремонтних та навантажувально-розвантажувальних робіт. Роботу в цих випадках виконують за затвердженим графіком і тому спеціального дозволу для її виконання не потрібно. Робота у святкові дні оплачується у подвійному розмірі.

Щорічними оплачуваними відпустками користуються усі працівники за винятком тимчасових і сезонних. На період відпустки зберігається місце роботи і виплачується середній заробіток. Заміна відпустки грошовою компенсацією забороняється, крім працівників, які звільняються і не використали свою відпустку.

Оплачувана відпустка надається через 6 місяців з дня прийняття на роботу, а в наступні роки один раз на рік по графіку.

Тривалість щорічної відпустки встановлена не менше 15 робочих днів, до яких додають вихідні і святкові дні, що припадають на період відпустки. Подовжена щорі­чна відпустка надається працівникам віком до 18 років - 31 календарний день, праці­вникам науково-дослідних, учбових, культурно-освітніх закладів - 56 календарних днів.

Для багатьох категорій працюючих законом встановлені додаткові відпустки. Така відпустка надається за роботу у шкідливих умовах, районах Крайньої Півночі, за ненормовані умови праці, за тривалий безперервний стаж роботи (вислуга років), за ненормований робочий день. Додаткова відпустка за роботу в шкідливих умовах праці надається лише відповідно до списку виробництв, цехів, професій і посад з шкідливи­ми умовами праці, робота в яких дає право на додаткову відпустку і скорочений робо­чий день. Додаткова відпустка надається одночасно із щорічною відпусткою, заміна її грошовою компенсацією не допускається.

В рахунок часу роботи працівників у шкідливих умовах зараховуються лише ті дні, коли робота виконувалася у шкідливих умовах не менше половини робочого дня, встановленого для працівників даного виробництва.

Якщо працівник не використав своєчасну встановлену законом щорічну відпустку за минулі роки, роботодавець має надати дві відпустки підряд або дві відпустки протягом одного року.