Тестові завдання

1. Міфологічна методологія сформувалася у надрах творчості:

   1. французьких класицистів;

   2. німецьких романтиків;

   3. англійських просвітителів;

   4. середньовічних теологів.

2. Ідея «зустрічних течій» належить:

   1. М. Драгоманову;

   2. Ф. Буслаєву;

   3. О. Веселовському;

   4. І. Франку.

3. Біографічний метод у літературознавстві вперше був використаний:

   1. Ш. О. Сент-Бевом;

   2. Т. Бенфеєм;

   3. Ю. Лотманом;

   4. Н. Фраєм.

4. Праця «Теорія літератури й компаративістика» (К., 2007) належить перу:

   1. М. Наєнка;

   2. А. Ткаченка;

   3. Д. Наливайка;

   4. М. Жулинського.

5. У перекладі з грецької мови «герменевтика» означає:

   1. мистецтво тлумачення;

   2. процес сприйняття;

   3. мистецтво полеміки;

   4. процес пояснення.

6. Ідея літератури як перетвореної міфології лежить в основі:

   1. компаративістики;

   2. рецептивної естетики;

   3. архетипної критики;

   4. герменевтики.

7. Формування компаративістики як науки та методології припадає на:

   1. початок XX століття;

   2. кінець ХУІІІ століття;

   3. початок ХУІІІ століття;

   4. другу половину XIX століття.

8. Теорія « колективного підсвідомого « належить:

   1. Н. Фраю;

   2. 3. Фройду;

   3. К.-Г. Юнгу;

   4. Г.-Г. Гадамеру.

9. За радянських часів порівняльно-історичну методологію розвивали:

   1. О. Білецький, JI. Новиченко;

   2. М. Конрад, В. Жирмундський;

   3. І. Франко, М. Драгоманов;

   4. Г. Сивокінь, М. Сулима.

10. Художня творчість у контексті психоаналізу 3. Фройда розглядається як:

    1. основна форма сублімації;

    2. матеріалізація архетипів;

    3. Божественне одкровення;

    4. відображення об'єктивної дійсності.

11. Автором праці « Істина та метод» (1960) є:

    1. Р. Барт;

    2. 3. Фройд;

    3. В. Ізер;

    4. Г.-Г. Гадамер.

12. Поширенню екзистенціалізму на літературні терени сприяли праці:

    1. В. Дільтея, П. Рікера;

    2. А. Камю, Ж.-П. Сартра;

    3. І. Канта, Р. Декарта;

    4. 3. Фройда, К.-Г. Юнга.

13. Засновниками рецептивної естетики вважаються:

    1. М. Фуко, Р. Барт;

    2. Ф.-Д.-Е. Шлейєрмахер, Г.-Г. Гадамер;

    3. Ю. Крістева, Е. Шовалтер;

    4. Г. Р. Яусс, В. Ізер.

14. «Горизонт очікування « - одне з центральних понять:

    1. психоаналізу;

    2. постструктуралізму;

    3. герменевтики;

    4. компаративістики.

15. Основним об'єктом зацікавлення для представників рецептивної естетики є:

    1. читач;

    2. письменник;

    3. художній образ;

    4. міжлітературні зв'язки.

16. Структуралізм у літературознавстві утвердився у:

    1. 60-х роках XIX століття;

    2. 90-х роках XX століття;

    3. 60-х роках XX століття;

    4. 90-х роках XIX століття.

17. Термін « інтертекстуальність» у науковий обіг був уведений:

    1. Р. Бартом;

    2. Ю. Крістевою;

    3. М. Фуко;

    4. М. Бахтіним.

18. « Маскулінність» та «фемінність» у сучасних гендерних дослідженнях пов 'язують із:

    1. психологічними характеристиками;

    2. соціологічними особливостями;

    3. біологічною статтю;

    4. етнічними рисами.

19. Автором праці « Структура, знак та гра у дискурсі гуманітарних наук» (1966) є:

    1. Ю. Крістева;

    2. Р. Барт;

    3. Ж. Дерріда;

    4. Ж.-П. Сартр.

20. Принцип «розуміння цілого завжди передбачає розуміння його частин, а розуміння частин передбачає розуміння цілого» визначає суть поняття:

    1. «злиття горизонтів»;

    2. «герменевтичне коло»;

    3. «еристика»;

    4. «горизонт очікування».

21. На дослідженні специфіки жіночого письма зосереджена:

    1. герменевтика;

    2. рецептивна естетика;

    3. феміністична критика;

    4. міфологічна критика.

22. Методологія міфологічної критики проглядається у праці:

    1. Н. Зборовської «Код української літератури: Проект психоісторії новітньої української літератури» (2006);

    2. М. Зубрицької «Homo legens: читання як соціокультурний феномен» (2004);

    3. В. Агеєвої «Жіночий простір: феміністичний дискурс українського модернізму» (2003);

    4. Г. Грабовича «Поет як міфотворець: Семантика символів у творчості Тараса Шевченка» (1998).

23. Основи герменевтики як загальної інтерпретації були закладені:

    1. П. Рікером;

    2. Г.-Г. Гадамером;

    3. Ф.-Д.-Е. Шлейєрмахером;

    4. М. Гайдеггером.

24. Пояснення конкретных літературних явищ за аналогією до мовної системи є визначальною стратегією методології:

    1. деконструктивізму;

    2. структуралізму;

    3. герменевтики;

    4. психоаналізу.

25. Поняттями «алюзія» та «ремінісценція» оперує методика:

    1. рецептивної естетики;

    2. архетипної критики;

    3. компаративістики;

    4. інтертекстуального аналізу.

26. Фундатором французької феміністичної критики вважається:

    1. В. Вулф;

    2. К. Міллет;

    3. Ю. Крістева;

    4. С. де Бовуар.

27. Наближення гуманітарної методології до методології точних наук відбулося у контексті:

    1. психоаналізу;

    2. структуралізму;

    3. герменевтики;

    4. деконструктивізму.

28. Центральним поняттям герменевтики є:

    1. «пояснення»;

    2. «аналіз»;

    3. «розуміння»;

    4. «сприйняття».

29. Підхід до художнього твору як до знакової системи притаманний методології:

    1. структуралізму;

    2. рецептивної естетики;

    3. деконструктивізму;

    4. постструктуралізму.

30. Найвизначнішим представником американського деконструктивізму вважається:

    1. Ж. Дерріда;

    2. П. де Ман;

    3. М. Фуко;

    4. Ю. Крістева.

31. Класифікація типів інтертекстуальності запропонована:

    1. Ю. Лотманом;

    2. У. Еко;

    3. Ж. Женеттом;

    4. Р. Бартом.

32. Автором статті «Іван Левицький-Нечуй. (Спроба психоаналізи творчості) «(1927) є:

    1. В. Підмогильний;

    2. С. Балей;

    3. І. Франко;

D. С. Павличко.

33. Розмежування понять «твір» і «текст» відбулося у контексті:

    1. герменевтики;

    2. компаративістики;

    3. постструктуралізму;

    4. психоаналізу.

34. Ж. Дерріда є засновником:

    1. структуралізму;

    2. постструктуралізму;

    3. феміністичної критики;

    4. деконструктивізму.

35. Концепцію « відкритого твору « сформулював:

    1. У. Еко;

    2. Г.-Г. Гадамер;

    3. В. Ізер;

    4. Р. Варт.

36. Порівнювати текст із тканиною, що зіткана із цитат і відгомонів, схильні представники:

    1. біографічного методу;

    2. інтертекстуального методу;

    3. порівняльно-історичного методу;

    4. міфологічної критики.

37. Поняття «гінокритика» належить:

    1. С. де Бовуар;

    2. Ю. Крістевій;

    3. Е. Шовалтер;

    4. К. Міллет.

38. Вперше концепція «смерті автора» була сформульована:

    1. Ж. Деррідою;

    2. М. Фуко;

    3. У. Еко;

    4. Р. Бартом.

39. Метою «текстуального аналізу» є:

    1. пошук єдиного значення;

    2. дослідження літературних збігів і розбіжностей;

    3. стеження за процесом утворення значеннєвої множинності;

    4. опис структури твору.

40. Поняття «семіосфера» належить:

    1. Ж. Женетту;

    2. Ю. Лотману;

    3. У. Еко;

    4. Ю. Крістевій.

41. Дистанціювання від понять «істина», «джерело», «суб'єкт», «присутність», «центр» характеризує філософсько-методологічні позиції представників:

    1. герменевтики;

    2. структуралізму;

    3. деконструктивізму;

    4. психоаналізу.

42. Праця Ф. де Соссюра «Курс загальної лінгвістики» (1916) мала значний вплив на формування концептуальній положень:

    1. архетипної критики;

    2. компаративістики;

    3. феміністичної критики;

    4. структуралізму.

43. Встановлення та вивчення генетично-контактних зв'язків між творами є одним із завдань методології:

    1. психоаналізу;

    2. компаративістики;

    3. інтертекстуального аналізу;

    4. герменевтики.

44. Автором праці «Бахтін, слово, діалог і роман» є:

    1. Р. Барт;

    2. Ж. Женетт;

    3. Ю. Крістева;

    4. Ж. Дерріда.

45. Стратегія на «розбір» монолітної будови твору, максимальну дезорганізацію його елементів характеризує методологію:

    1. рецептивної естетики;

    2. феміністичної критики;

    3. структуралізму;

    4. деконструктивізму.