Тема 5. Основи педагогічної діяльності та вимоги до особистості вчителя-класовода

Сучасний період розвитку суспільства характеризується перш за все значно складнішим розумінням сутності і особливостей педагог­ічної діяльності, зокрема, таких її якостей, як інтеґративніеть, цілісність, оагатоаспектність та ін. Саме тому виникає необхідність створення

(,*

₈₄ ^ Д.С. Мазоха^

такої системи професійної підготовки, яка б забезпечувала відповід. ний розвиток майбутніх спеціалістів, тобто ознаками якої також були інтеґративність, цілісність, багатоаспектне формування майбутнього спеціаліста як особистості. Адже особистість не виховується частко­вими впливами, вона відчуває вплив всієї системи життєвих обставин, у _Яких знаходиться. До того ж, слід враховувати, що особистісний розвиток не є процесом лінійним, тому чим конкретнішим буде вплив окремих факторів виховання, тим віро-гідніше, що особистісний роз­виток стане педагогічне некерованим, піде в іншому, ніж прогнозува­лося напрямі. Тому втілення в навчальний процес вимог цілісності, комплексності, інтегративності - це перш за все своєчасне подолання логічних, смислових, функціональних розривів між окремими компо­нентами структури професійної підготовки.

Діяльність учителя - це, перш за все, діяльність, спрямована на іншу людину. Тобто все те, що робить учитель, має смисл тільки тоді, коли в результаті в особистості його учня, вихованця акуму­люється той науковий і соціальний досвід, котрий повинен бути переданий йому вчителем. Тільки те, що втілюється, інтегрується у внутрішній світ конкретних учнів, має смисл і визначає цінність пе­дагогічної діяльності.

Але, виступаючи одночасно і формою реалізації певного соціаль­ного та державного замовлення, педагогічна діяльність отримує мо­дуль ще однієї системи - формалізованої професійно-рольової (тоб­то діяльності за певними нормативами, «сценаріями»). Ця система також задає свої вимоги у вигляді функціонуючих у суспільстві уявлень про типову педагогічну діяльність, що охоплюють: тип осо­бистості вчителя, який співпадає з відповідною роллю; типову про-фесійно-рольову поведінку, в тому числі міру реалізації активності сторін, що беруть участь у педагогічній взаємодії; набір засобів, за допомогою яких ця діяльність реалізується і типові умови її здійснен­ня: очікувані результати, склад осіб, які здійснюють перевірку і ко­рекцію діяльності вчителя та ін.

Крім того, будь-яка дія вчителя - не просто виконання соціаль­ного замовлення або професійно-рольова поведінка, це ще і його безпосереднє (і, отож, ненормативне, менш залежне від правової або соціальної регуляції) життя у всій її психологічній різноманітності, багатоаспектності, індивідуальній унікальності. Тобто це ще одна система, з якою необхідно рахуватись.

Різкі соціально-економічні зміни в кінці XX століття ознамену­вали незалежний шлях розвитку держави, дали можливість карди­нальному повороту у відношенні суспільства до проблем дитинства, що обумовлено загальними тенденціями гуманізації і демократи­зації соці^{ального} життя України. Його становлення відбувається

Навчально-методичне забезпечення 85

на тлі глибоких перетворень у країні, що породжує величезну кількість соціальних, економічних, морально-психологічних і інших проблем, вимагає вирішення двох основних завдань:

• реформування всієї системи освіти;

• створення системи підготовки фахівців для цієї сфери.

За минуле десятиліття в цьому напрямку зроблено чимало. Роз­роблена і затверджена кваліфікаційна характеристика вчителя-по-чатківця, що визначає його посадові обов'язки і вимоги до професії, розширена мережа інноваційних класів і шкіл, з'явилися установи нового типу і виду, причому не тільки державні, але й інших орган­ізаційно-правових форм, а також розпочалося формування такого законодавства, що повною мірою відповідало б потребам суспіль­ства, ідеям демократії і гуманізму, нормам міжнародного права. Відправною основою формування нового соціального законодавства, що стосується дітей, можна вважати законодавчу базу України: За­кон "Про освіту", "Закон про загальну середню освіту", "Закон про вищу освіту" тощо.

Сприятливі умови для створення сучасної системи забезпечення педагогічними кадрами нового творчого потенціалу відіграли такі клю­чові моменти реформи освіти в Україні, як її децентралізація, надання вузам визначеної волі у виборі змісту і системи підготовки, форм і методів навчання, облік регіональних особливостей і потреб та ін.

У цілому, можна констатувати, що за десять років така система сформувалася. Продовжує зростати кількість вузів, що ведуть підго­товку за фахом "Початкове навчання", розширюється їхня геогра­фія. Вироблено загальні принципи і підходи щодо підготовки і пе­репідготовки вчителів початкових класів. Велику роль у цьому зігра­ло прийняття в 2001р. Державного стандарту початкової освіти, що встановило загальні вимоги до основних професійних освітніх програм і умов їхньої реалізації, нормативи навчального наванта­ження, загальні вимоги до обов'язкового мінімуму змісту і рівню підготовки випускників шкіл першого ступеня.

Згідно із стандартом вищої педагогічної освіти щодо освіченості фахівця, який пройшов навчання за програмою "Початкове навчан­ня", застосовується ряд інваріантних вимог. При цьому спеціаліст повинен мати не тільки наукові і практичні знання і уявлення, необхідні для його майбутньої професійної діяльності, але і визна­чені уміння, серед яких у якості основних можна виділити наступні:

- комунікативні, що забезпечують володіння інструментарієм індивідуальної і групової комунікації, уміння будувати взаємини з колегами і дітьми, взаємодіяти з учителями, батьками, фахівцями освітніх установ і ін. у наданні допомоги дітям, реалізувати уп­ равлінські рішення у своїй професійній діяльності;

86 Д.С. Мазоха

• організаторські, що дозволяють успішно організовувати освітню і практичну діяльність дітей і підлітків у різних соціальних умовах;

• діагностичні, що дозволяють діагностувати девіантність пове- дінкових проявів дітей;

• проектувальні, володіння якими забезпечить здатність самостійно проектувати педагогічну роботу, вибирати педагогічні технології, які будуть результативними в організації процесу виховання дітей ;

• дидактичні, що забезпечують успішність навчальної роботи з молодшими школярами в процесі професійно-педагогічної діяльності;

• аналітичні, необхідні як для аналізу й оцінювання процесів, явищ і результатів професійної діяльності, так і для самоаналізу, розвитку своїх творчих здібностей.

Діяльність - це праця, що є соціальним поняттям, істинної само визначеності людини в діяльному середовищі. Педагогічна діяльність - це праця в галузі освіти щодо передачі знань, умінь і навичок та духовних здобутків і надбань старшого покоління людей молодшо­му. Термін діяльність розглядається у кількох аспектах:

• по-перше, як цілеспрямована діяльність людей, змістом якої є перетворення природи і вдосконалення суспільних відносин для задоволення їхніх потреб;

• по-друге, як вправність, набута в повсякденній праці;

• по-третє, як робота фахівця;

• по-четверте, як виробнича практика, систематично організова­ на за навчальним планом роботи студентів у школі з метою ово­ лодіння ними певною спеціальністю (фахом). Таким виробництвом є освітня установа, початкова школа, в якій здійснюється педагог­ ічний процес передачі і здобуття знань, умінь і навичок, які зумов­ люють входження у життєвий простір суспільства.

Педагогічна діяльність є особливим видом праці людини. Вона виступає як фактор змін у суспільстві, зокрема у соціумі, діючим суб'єктом у якому є людина, котра володіє певними знаннями. Пе­дагог як представник суспільної інституції виконує специфічну і чітко визначену діяльність, пов'язану з функцією провідника знань і освіти. Педагогічна діяльність є часткою суспільної, її своєрідність у тому, що кожен учитель, вихователь повинен оволодіти системою доцільних, об'ємних галузеве різноманітних знань, виробити меха­нізми спілкування і налагодити стосунки з усіма верствами насе­лення країни, регіону, краю, в тому числі з молодим поколінням людської громади.

У своїй педагогічній діяльності учитель виконує різні функції і процеси. Він цілій групі дітей дає знання, виховує їх, одночасно в цьому процесі виступаючи як артист і художник, бо ж його важливе слово приносить велику радість, і, як добрий товариш, прищеплюю-

Навчально-методичне забезпечення 87

чи вихованцям любов до життя і до праці, веде у глибини історії народів і освітлює далину майбуття.

Педагогічна діяльність учителя - це не лише навчання читати, лічити і писати, це праця з особистостями, що не сформувались. Тільки йому належить проростити паростки добра і безкорисли­вості, розширити світогляд, передати неосяжний зміст наук, що створило людство.

У дні напруженої педагогічної праці, в годину дозвілля, в миттє­вості, коли пульсує дитяче серце від поставленого вчителем запи­тання, посмішка педагога імпонує вихованців у його роздумі і тво­ренні. Педагогічна діяльність - це справді виховна діяльність, а щоб виховати справжню людину, педагогу необхідно міцно стояти на одному ґрунті з народом, гаряче любити людей і, зокрема, дітей.

Зміст педагогічної діяльності полягає в індивідуальному підході до кожної дитини, тож для того, щоб навчитися і виконувати цю працю, необхідно мати хист. Основна суть педагогічної діяльності розкривається особою самого вчителя: його персональною чарівливі­стю, оригінальністю характеру, виразністю й не банальністю його по­ведінки в класі. Педагогічний такт учителя - це ключ, за допомогою якого відкриваються процеси, які наповнюють прогресивну діяльність. Без педагогічного такту, зміст якого криється у прояві внутрішньої потреби, уважності, чуйності, справедливості та людської гуманної турботи про дитину, неможливо розпочати педагогічну діяльність.

Учитель ніколи не може бути бездіяльним. Праця його - це життя. З одного боку педагог віддає знання дітям, з іншого - вби­рає від них світло дитячої душі, простори помислів у майбуття, а дитячі дії є життєдайною силою для його серця. Основною пізна­вальною стихією для учителя є урок, на якому присутні його діяльність і широчінь дитячих творень і дій. Що ж обумовлює педа­гогічну діяльність і професійну практику?

На наш погляд, провідною і основною суттю цього є те, що об'єднуючим чинником педагогічної діяльності і професійної прак­тики є надбані знання, які повинні бути передані іншим, а рушієм цього, з одного боку, виступає освічений учитель, котрий опанував механізмами, методами і засобами їх перенесення до дитячого розу­му, а, з іншого - практикант, котрий тільки прилучається до педаго­гічно-професійної діяльності, у якого ще відсутні процеси повної сформованості особистісних якостей, умінь і навичок правильного і доцільного вибору методів і засобів дії, впливу, досвіду реалізуватися людиною, сповненою інтелектуальної компетентності, вимогливості, витримки і душевної благочинності.

Розглянуті вище особливості педагогічної діяльності ставлять певні вимоги до особистості вчителя.

88 Д.С. Мазоха

Учитель української національної школи має передусім палко любити рідну землю, український народ, свою Батьківщину — Україну. В:н повинен усвідомлювати свій високий громадянський обов'язок — виховання гідних громадян вільної і незалежної дер­жави. У такому разі вчитель буде виховувати підростаюче поколін­ня власним прикладом служіння справі, Вітчизні.

Однією з важливих рис учителя має бути і педагогічна вира-женість, яка проявляється не тільки в його педагогічній діяль­ності, але й у різних життєвих ситуаціях. Педагогічна вираженість особистості — своєрідна установка на педагогічну діяльність і пси­хологічну готовність до неї. Вона виявляється у спрямованості ду­мок і прагнень до навчання і виховання дітей, у манері розмовля­ти, в поведінці тощо. Завдяки такій рисі педагог стає педагогічне чутливим і спостережливим до психічного життя учнів, здатним інтуїтивно виділяти з навколишнього середовища різноманітні на­вчально-виховні факти і відповідно педагогічно їх інтерпретувати.

Необхідно, щоб значущою морально-психологічною рисою вчи­теля були розумна любов до дітей, прагнення віддати їм своє сер­це, почуття прив'язаності до своїх вихованців.

Вимогою до педагога є знання ним свого предмета. Досвід пе­реконує, що успішно навчає і виховує учнів той учитель, який глибо­ко знає свій предмет. Опитування школярів засвідчують, що серед характерних оис улюблених ними вчителів вони передусім вказу­ють на їхній розум. Але знання педагога можуть стати могутнім засобом навчання і виховання учнів за умови, що він не просто викладає їх, а використовує як матеріал науки для розумового роз­витку дітей, їх морального виховання. Учитель має глибоко і все­бічно знати свій предмет на сучасному науковому рівні.

І в той же час, окрім досконалого знання свого предмета, вчи­тель повинен знати і суміжні. Так, викладачеві літератури не мож­на викладати свій предмет без знання історії, викладачам фізики і хімії — без знання математики.

Проте для вчителя важливо не тільки знати свій предмет, але й уміти передавати ці знання іншим: учням, яких навчає, батькам, педагогічну культуру яких підвищує, колегам, з якими ділиться влас­ним досвідом роботи. Така передача знань можлива за умови воло­діння методикою навчання: вміння складне робити простим, дос­тупним, враховуючи при цьому вікові та індивідуальні особливості учнів і дорослих; вміння зацікавити пропонованою інформацією, викликати захоплення нею і бажання поповнювати свої знання.

Важливою вимогою до вчителя національної школи є володіння ним державною українською мовою.

Мова і мислення вчителя повинні бути педагогічними, тобто,

Навчально-методичне забезпечення 89

поєднувати у собі конкретність, чіткість і ясність думок, їх логічність, дохідливість, переконливість, впливовість, здатність викликати в учнів відповідні почуття. Крім того, мова вчителя має бути позбав­леною таких дефектів, як шепелявість, затинання, невимовляння окремих звуків, надмірно швидкий або сповільнений темп, бо ча­сом ці вади мовлення протипоказані педагогічній роботі.

Педагог має бути різнобічна ерудованою людиною. Окрім гли­боких знань зі свого предмета, він повинен володіти ґрунтовними знаннями з питань політики, філософії, мистецтва, літератури, сучас­них досягнень науки і техніки. Така енциклопедичність знань допо­може педагогу працювати з батьками учнів, які мають освіту з різних галузей знань, відповідати школярам на запитання, що виникають у зв'язку з інформацією, яку вони одержують з радіо, телебачення, газет та журналів. Важливе значення ерудиції вчителя і в організації по-закласної виховної роботи, де широта його інтересів дає можливість підказувати учням цікаві справи, допомагати у їх проведенні.

Школа готує підростаюче покоління до життя у майбутньому, тому повинна прогнозувати поведінку своїх вихованців на далеку перспективу в тих соціально-економічних умовах, які будуть у май­бутньому у зв'язку із суспільним і науково-технічним прогресом.

Окрім того, слід мати на увазі, що вихованці отримують широку інформацію і за межами школи (радіо, телебачення, книжки, журна­ли, газети, спілкування з оточуючими) і в дечому можуть навіть випередити вчителя, який несистематичне поповнює свої знання, не цікавиться новинами науки, техніки, культури, політичними подіями. У такому разі вчитель не лише втрачає авторитет у своїх вихованців, а й зменшується його виховний вплив на них.

Серед критеріїв оцінювання особистості вчителя особливе місце займають його моральні якості. У моральному плані педагог пови­нен бути таким, яким він хоче зробити вихованця. А для цього необхідно докладати максимум зусиль.

У діяльності вчителя особлива роль належить його вмінню во­лодіти своєю емоційно-вольовою сферою. «Справжній вихователь,

• підкреслював В.О. Сухомлинський, — людина широкого емоцій­ ного діапазону, що глибоко переживає радість і засмучення, при­ крощі й тривогу, обурення і гнів. Він дуже рідко гримає, підвищує голос. Тривогу, засмучення, подив, біль, гнів (а вчитель має право бути гнівним, як і будь-яка емоційно культурна, вихована людина)

• всі ці й десятки інших відтінків аналогічних почуттів діти влов­ люють у звичайних словах свого наставника.»

Підкреслюючи важливість для педагога володіння своїми почут­тями, видатний педагог писав, що «настрій діє блискавично, думка ж плентає десь позаду... — ось що часто вибиває у нас з рук тонкий

90

Д.С. Мазоха

інструмент влади. Ми зможемо користуватися цим інструменте» мудро й обачно тоді, коли блискавично діятиме наша думка і настрій⁴ наш гармонійно звучатиме у злагодженому оркестрі з нею. Величез­ною мірою педагогічна мудрість залежить від того, наскільки уміло ми володіємо своїми почуттями».

Емоції педагога проявляються передусім у наперед продуманій поведінці, відповідних емоціях «мажорного» чи «мінорного» харак­теру. Таке «перевтілення» вчителем здійснюється для того, щоб вплинути на учня, змусивши його пережити ту чи іншу ситуацію. Окрім того, йому необхідно виявляти емоції у несподіваних ситуа­ціях педагогічного процесу, а це потребує розвинутого педагогічно­го самовладання, витримки, вміння моментально вибирати шляхи адекватного реагування на ситуацію, правильно її вирішувати.

Для успішної роботи з дітьми вчителю потрібні такі вольові якості, як цілеспрямованість, ініціативність, дисциплінованість, са­мовладання, вимогливість до себе та інших. Особливо важливі для педагога витримка, здатність до гальмування у поєднанні зі швид­кою реакцією і винахідливістю, емоційною рівновагою, умінням во­лодіти своїми почуттями.

Професія вчителя вимагає великого нервового і фізичного напру­ження, а тому ставить певні вимоги до його здоров'я, зокрема перед­бачає розвиток голосу, добрий зір, вміння довго стояти, багато ходи­ти, вільно і легко рухатись.

Для ефективної діяльності вчителю потрібна така риса, як пе­дагогічна спостережливість, адже, спостерігаючи за учнями на всіх етапах уроку і в усіх видах їх діяльності, він отримує інформа­цію про вікові та індивідуальні особливості учнів, їхнє розуміння навчального матеріалу, ставлення до навчання і тих, хто навчає, стосунки між учнями та їх поведінку* настрої і психічні стани дітей, їх реагування на зауваження та оцінку успіхів у навчанні й по­ведінці. Спостережливий учитель виховує спостережливість і в учнів.

Для ефективної організації навчально-виховної діяльності вчи­тель має бути уважним. Так, під час уроку йому необхідно тримати в полі зору всіх дітей класу, особливо тих, кому властива підвищена рухливість і недостатній рівень уваги; концентрувати свою увагу на розвитку теми, зміні різних видів навчальних завдань і засобів; зо­середжувати свою увагу на написаному, щоб не допустити помилок у словах, формулах, обчисленнях тощо.

Учитель повинен володіти педагогічною майстерністю, якої набуває у процесі своєї практичної діяльності і оволодіння педаго­гічним досвідом.

Щодо опанування педагогічної майстерності, у цьому процесі можна виокремити кілька рівнів:

Навчально-методичне забезпечення 91

• елементарний — наявні окремі якості професійної діяльності: володіння знаннями для виконання педагогічних дій, предметом вик­ ладання; продуктивність навчально-виховної діяльності є низькою;

• базовий — володіння основами педагогічної майстерності: пе­ дагогічні дії гуманістично зорієнтовані, стосунки з учнями і колега­ ми розвиваються на позитивній основі, добре засвоєно предмет вик­ ладання, навчально-виховний процес організовано методично впев­ нено і самостійно;

• досконалий — чітка спрямованість дій учителя, їх висока якість, діалогічна взаємодія у спілкуванні; вчитель самостійно пла­ нує і організовує свою діяльність на тривалий проміжок часу, маю­ чи на меті розвиток особистості школяра;

• творчий — ініціативність і творчий підхід до організації про­ фесійної діяльності; вчитель самостійно конструює оригінальні пе- дагогічно доцільні прийоми взаємодії; діяльність будує, спираючись на рефлективний аналіз; сформовано індивідуальний стиль профе­ сійної діяльності.

Завдання вищого педагогічного закладу освіти — допомогти сту­дентові опанувати основні закони педагогічної майстерності для ус­відомленого і продуктивного початку професійної діяльності; сфор­мувати гуманістичну спрямованість, дати ґрунтовні знання, розви­нути педагогічні здібності, озброїти технікою взаємодії, підготувати до професійного самоаналізу великого розмаїття педагогічних ситу­ацій.

Важливою рисою педагога є володіння ним педагогічним мис­ленням, тобто його здатність застосовувати теоретичні положення філософії, психології, педагогіки, методики у конкретних педагогіч­них ситуаціях навчально-виховної роботи, вирішувати конкретні педагогічні завдання, використовувати теоретичні положення педа­гогіки у конкретних ситуаціях, бачити в явищах навчально-вихов­ного процесу педагогічну суть.

Педагогічне мислення має відповідати певним критеріям і пара­метрам:

- здатності аналізувати виховні явища і факти в їх цілісності, взаємозв'язку і взаємозалежності;

• здатності прослідкувати генезис педагогічних взаємодій і впливів;

• здатності співвідносити педагогічну дію з цілями та результа­ тами навчання і виховання;

• здатності використовувати у педагогічній мислительній прак­ тиці всі типи і способи мислення;

• здатності здійснювати в єдності аналіз і синтез педагогічних явищ, розрізняти педагогічну істину від помилок;

92

Д.С. Мазоха

• здатності у педагогічній теорії і практиці переходити від абст­ рактного (ідеї) до конкретного — педагогічної ситуації — і мислен- но рухатись у зворотному напрямку;

• здатності відмовлятися (заперечувати) від усталених шаблонів і стереотипів, шукати і знаходити нові оцінки, узагальнення, підхо­ ди, дії;

• здатності використовувати теорію і нові ідеї у практичному, творчому пошуку;

• здатності ефективно застосовувати логіку фактів і переконли­ ву аргументацію під час діалогу з дітьми;

• здатності проявляти гнучкість мислення та оперативність;

• здатності співвідносити тактичні і стратегічні дії.

Майбутньому вчителеві важливо з перших днів навчання у ви­щому закладі освіти виробляти в себе установку на оволодіння пе­дагогічним мисленням. Для цього важливо вчитися не відкидати важкопояснюване, а спокійно і наполегливо шукати підходи до ро­зуміння складного педагогічного явища, глибоко осмислювати його, перевіряти істинність оцінок і висновків практикою і колективним обговоренням.

Важливою рисою вчителя є педагогічний такт — його профе­сійна, психолого-педагогічна особливість поведінки у взаємовідно­синах з учнями, яка відповідає цілям і завданням виховання і про­являється у творчій, педагогічне виправданій діяльності вчителя. Педагогічний такт передбачає відповідне ставлення до учнів, умін­ня в кожному конкретному випадку знаходити правильну лінію поведінки і потрібен учителю як інструмент чи важить у системі його виховного впливу як на учнівський колектив, так і на кожного учня зокрема.

Особисті якості вчителя в їх сукупності становлять його автори­тет — загальновизнану учнями та їхніми батьками значущість дос­тоїнств учителя й засновану на цьому силу його виховного впливу на дітей. До таких переваг належать висока духовність, культура, інтелі­гентність, ерудиція, високі моральні якості, педагогічна майстерність.

Учні вважають авторитетним того вчителя, який глибоко знає свій предмет і майстерно його викладає, любить дітей, відчуває їхні наміри і прагнення, доброзичливо відгукується на них.

Серед вимог до сучасного вчителя не останнє місце займає і його зовнішній вигляд. У дитячому віці, вважав К. Ушинський, зовнішнє і внутрішнє, форма і суть змішуються дуже легко. І неохайна, за­душна шкільна кімната, подертий, заяложений, погано надрукова­ний підручник майже так само відбивають у дітей бажання вчитися, як, наприклад, неприваблива, непристойна зовнішність учителя. Пе­дагог повинен бути особливо вимогливим до свого одягу і прикрас.

Навчально-методичне забезпечення 93

Таке важливе значення у вихованні дітей особистість вчителя має тому, що він постійно перебуває у сфері психічних явищ дитини. Той, хто виховує дітей, є інженером їхніх душ у повному розумінні цього слова. Школа і вчитель, спираючись на довколишнє суспільне життя, на дитячий колектив, планують розвиток дитини, викоріню­ють зайве, шкідливе і прищеплюють корисне відповідно до завдань національного виховання.

Особисті якості вчителя є для дитини і взірцем, і засобом вихов­ного впливу на нього. Учень, наслідуючи вчителя, переймає його знання, вміння, манери, звичку працювати і поводитися. Знання педагога, його кращі моральні й вольові якості — важливий засіб переконання і впливу на учня, духовні якості якого формуються за допомогою духовних якостей інших людей і, насамперед, учителя.

Вирішальну роль у навчанні і вихованні відіграє особистість учи­теля. Г.С. Сковорода стверджував, що сила педагога в його знаннях, благородстві, гідності, чесності, любові і повазі до дітей, до своєї про­фесії, в служінні добру. Саме особистість педагога є і джерелом роз-вивального впливу навчання, і зразком ставлення до праці, до спра­ви, до ідеї й інструментом переконання.

В умовах нинішнього ді намічного розвитку науки, техніки та культури змінюються умови праці вчителя, підвищуються вимоги до його особистості, громадянської позиції та професійної майстер­ності. Від педагогічної культури вчителя, сили його ідейної переко­наності, таланту й любові до своєї професії залежить формування думок, інтересів, прагнень учнів.

Особистість учителя поняття багатогранне, її структура вклю­чає профес'йно-педагогічну спрямованість, педагогічні здібності, психічні процеси, педагогічні знання та педагогічні вміння, креа-тивність, педагогічний такт, особливості характеру. Усі ці компо­ненти складають три групи вимог до особистості вчителя, серед яких одними із найважливіших є вимоги до нього як до представника суспільства і виконавця найважливішого соціального замовлення: він формує особистості і формує їх своєю особистістю.

Друга група вимог до особистості вчителя включає проблеми роз­витку психічних процесів. Центральною вимогою тут є педагогічне мислення, яке характеризується такими компонентами, як аналіз конкретних педагогічних ситуацій, визначення педагогічних про­блем у певних конкретних умовах, вироблення варіантів розв'язан­ня завдань тощо. Педагогічне мислення виявляється також у вмінні розробляти навчальні завдання, складати алгоритми тощо.

Третя група вимог до особистості вчителя стосується його індивідуального досвіду, професійної підготовленості та загального розвитку.