94 Д.С. Мазоха

Знання - це особлива форма духовного засвоєння результатів пізнання, процесу відображення дійсності, яка характеризується ус­відомленням її істинності. Виражаються знання в поняттях, суд­женнях, умовиводах, концепціях, теоріях, а також перетворюють­ся на переконання, є керівництвом до практичної дії. Ознаками справжніх знань є систематичність, усвідомленість, осмисленість.

Знання учителем свого предмета має деякі специфічні риси: воно включає в себе знання не лише науки, її логіки, основних законів, понять, визначень, але й того, як ті чи інші розділи сприймаються, розуміються і засвоюються; як вони пов'язані один з одним.

Велике значення мають глибина і різнобічність ерудиції педаго­га, його загальна культура, начитаність, широта інтересів. Для лю­дей з творчим складом розуму знання інших сфер діяльності, на перший погляд, далеких від їхньої професійної діяльності, є джере­лом оригінальних ідей і нестандартних розв'язань. Образний світ мистецтва, живі враження від зустрічей з людьми, спостереження, досягнення науки і техніки - все стає джерелом розвитку уяви, фантазії, емоційної сфери, конструктивної думки і перетворюється в будівельний матеріал для майбутніх уроків.

Педагогічні вміння розглядаються з урахуванням трьох аспектів:

• єдності теоретичної і практичної готовності;

• теоретичної готовності;

• практичної готовності. Учитель повинен уміти:

• бачити в педагогічній ситуації проблему і сформулювати її у вигляді педагогічних задач; вивчати і перетворювати педагогічну ситуацію;

• конкретизувати педагогічні завдання, передбачати результати розв'язання завдань;

• працювати зі змістом навчального матеріалу;

• формувати в учнів навчальні і соціальні уміння і навички;

• здійснювати міжпредметні зв'язки;

• вивчати стан психічних функцій учнів;

• ставити різноманітні комунікативні завдання;

• розуміти позицію співрозмовника у спілкуванні;

• володіти прийомами риторики тощо;

- членувати педагогічне явище на складові компоненти (умови, причини; мотиви, стимули, засоби, форми прояву тощо);

• осмислювати кожну частину у зв'язку з цілим;

• знаходити в теорії навчання і виховання ідеї, висновки, закономірності;

• правильно діагностувати педагогічне явище;

• аналізувати власні дії та стани.

Навчально-методичне забезпечення

95

г

Для успішного оволодіння знаннями вчителю необхідні загальні (хороша пам'ять, стійка увага, винахідливість, уява тощо), спеціальні: фахові (лінгвістичні, музичні, математичні, літературні тощо) здібності.

Педагогічні здібності - це сукупність індивідуально-психологіч­них якостей особистості, які відповідають вимогам педагогічної діяль­ності і забезпечують легке оволодіння цією діяльністю, їх структу­ру складають наступні компоненти:

• педагогічна спостережливість;

• педагогічна уява;

• вимогливість як риса характеру;

• розподіл уваги;

• педагогічна інтуїція;

• здібність до передачі знань (простота, конкретність, образність мовлення, переконливість, ясність, лаконічність тощо);

• розуміння учня, засноване на спостережливості;

• творче мислення;

• винахідливість, точне і швидке орієнтування в певній педа­ гогічній ситуації;

- специфічна чутливість до суб'єкта (учня), засобів і умов педагогічної праці.

Крім того, як вихователь, учитель всебічно розвиває учнів, піклується про їх розумове, моральне, правове, трудове, естетичне і фізичне виховання. Це завдання вирішується у системі всієї його навчально-виховної роботи в ролі вчителя-предметника і класово-да.

Учитель бере участь і в організації позакласної роботи в школі як складової навчально-виховної роботи, однієї з форм організації дозвілля дітей. Він допомагає дитячому самоврядуванню у прове­денні цієї роботи в позаурочний час.

Позашкільна робота проводиться педагогами у позашкільних освітньо-виховних закладах — державних й громадських організа­ційно та інструктивно-методичних установах із позашкільної робо­ти з дітьми та підлітками. Позашкільні заклади є загального типу (палаци й будинки школярів, дитячі парки) і спеціалізовані (дитячі бібліотеки, театри, спортивні школи, станції юних натуралістів, техніків, туристів, дитячі залізниці, морські та річкові пароплавства, лісництва).

Професійним обов'язком вчителя є постійне підвищення ква­ліфікації - головна умова творчої діяльності і зростання педагогічної майстерності. Основи для формування професійної майстерності пе­дагогів закладаються під час їх підготовки у вищому педагогічному закладі освіти, а завершується формування педагога-майстра у про­цесі самостійної практичної діяльності. Він передбачає як засвоєння

96 Д.С. Мазоха

нових досягнень психолого-педагогічної науки у процесі самоосвіти, так і аналіз та осмислення власного досвіду роботи і досвіду колег, адже не випадково видатні педагоги минулого підкреслювали, що учитель залишається вчителем, поки сам постійно вчиться.

У процесі методичної роботи підвищується науковий рівень вчителя, покращується його підготовка до засвоєння змісту нових програм і технологій, їх реалізації; відбувається постійне ознайом­лення з досягненнями психолого-педагогічних наук і методик вик­ладання навчальних дисциплін, вивчення та впровадження у шкільну практику передового педагогічного досвіду; контролюється творче виконання перевірених рекомендацій, збагачення новими, прогресив­ними й досконалими методами і засобами навчання; удосконалю­ються навички самоосвітньої роботи вчителя; надається кваліфіко­вана допомога з теорії та практичної діяльності.

Педагогічна наука може розвиватися лише за умови збагачення її новими фактами, здобутими у процесі пошуково-дослідницької роботи, тобто здійснення наукових досліджень. Хороший учитель, щоб краще й глибше оволодіти своїм навчальним предметом, зна­йомиться з новою науковою літературою у своїй галузі, слідкує за розвитком даної науки за кордоном, аналізує основну методичну літературу, уважно опрацьовує науково-методичні журнали зі свого предмета, вивчає досвід навчально-виховної роботи своїх колег за фахом, експериментальне перевіряє доцільність запровадження у влас­ну практику педагогічних новацій. Працюючи над науковим мате­ріалом, учитель завжди намагається переосмислити його педагогіч-но, виявити те, що саме і як він зможе застосувати у школі для вдосконалення своєї навчально-виховної діяльності, для пробудження і поглиблення інтересу учнів до навчального предмета.

Успішне здійснення навчально-виховного процесу в школі зале­жить насамперед від якості керівництва педагогічним колекти­вом, яке здійснюється директором школи, його заступником з на­вчальної роботи і організатором позакласної та позашкільної робо­ти. Щоб успішно управляти педагогічним і учнівським колекти­вом, організовувати їх на виконання завдань, які вирішує сучасна школа, керівникам треба знати не тільки психологію дітей і дорос­лих та педагогіку, а й програму дій працівників школи. Вони по­винні мати передусім організаторські здібності та бути взірцем для своїх колег-учителів. Визначальними якостями керівника педагогі­чного колективу є також нетерпимість до проявів зазнайства і само­заспокоєння, відчуття нового, творчий підхід до шкільних проблем. Успішна робота керівництва школи забезпечується повсякденною підтримкою кожного творчого починання і педагогічних шукань. Кращим керівникам шкіл властиві висока професійна майстерність

Навчально-методичне забезпечення

97

та глибока компетентність серед вчителів у питаннях педагогічної теорії і практики, почуття поваги до колективу, непохитна віра в його творчі можливості, уміння захопити своїм прикладом.

З метою активізації творчої професійної діяльності, стимулю­вання фахової та загальної освіти педагогічних працівників, поси­лення мотивації якісної праці, підвищення професійної відповідаль­ності за результати навчання і виховання в закладах освіти здійснюється атестація педагогічних працівників. Періодичність її проведення — один раз у п'ять років. Не підлягають атестації мо­лоді спеціалісти, стаж роботи яких менший 3-ох років, педагоги, які працюють в даному освітньому закладі менше року або перебувають на тривалому лікуванні, жінки, які перебувають у відпустці по дог­ляду за дитиною. Спеціалісти, які навчаються заочно, можуть атес­туватися за бажанням.

Якщо педагогічний працівник відмовляється проходити чергову атестацію, йому встановлюється кваліфікаційна категорія, на ступінь нижча від попередньої, а для вчителів, які вирішили підвищити кваліфікаційну категорію, проводиться позачергова атестація.

Атестація педагогічних працівників проводиться спеціальними комісіями, які створюються при загальноосвітніх навчально-вихов­них закладах, відділах та управліннях освіти. За рішенням атеста-ційної комісії педагогічним працівникам встановлюються наступні кваліфікаційні категорії:

• «спеціаліст вищої категорії», «спеціаліст І категорії», «спец­ іаліст II категорії», «спеціаліст»;

• можуть також присвоюватись педагогічні звання «старший вчитель», «вчитель-методист», «вихователь-методист», «педагог- організатор», «методист» та інші.

Вимоги до кваліфікаційних категорій та педагогічних звань на­ведено у «Типовому положенні про атестацію педагогічних праців­ників України».

Зміст підготовки педагога до педагогічної діяльності відображе­но у кваліфікаційній характеристиці (професіограмі) викладача, класного керівника, вчителів-предметників. Професіограма - це іде­альна модель педагога, зразок, еталон, в якій відображено:

- основні особистісні якості;

- професійні знання, вміння, навички. Психолого-педагогічна підготовка є основою гуманістично

зорієнтованого мислення педагога. Вона містить у собі знання ме­тодологічних основ і категорій педагогіки; закономірностей розвит­ку особистості; сутності, цілей та технологій навчання і виховання. Психолого-педагогічні та спеціальні (з предмету) знання - це необхідна, але не достатня умова професійної компетентності. Знач-

98 Д.С. Мазоха

на частина з них, зокрема теоретико-практичні і методичні знання, є передумовою інтелектуальних і практичних умінь та навичок.

Педагогічні вміння - це сукупність послідовних дій учителя, заснованих на теоретичних знаннях і спрямованих на розв'язання завдань розвитку гармонійної особистості.

Навички - це вміння, які внаслідок багаторазового виконання набувають автоматизованого характеру.

Структуру професійної компетентності можна розкрити через педагогічні вміння, а модель професійної готовності доцільно буду­вати від найбільш загальних до часткових умінь. Найбільш загаль­не уміння - це вміння педагогічне мислити і діяти, яке пов'язане з умінням аналізувати факти і явища.

Часто зміст теоретичної готовності вчителя розуміють лише як певну суму психолого-педагогічних і спеціальних знань. Але знання, що лежать в структурі досвіду вчителя мертвим багажем, залишаються нікому не потрібним надбанням. Тому необхідністю є звернення до форм прояву теоретичної готовності. Це теоретична діяльність, яка виявляється в узагальненому вмінні педагогічне мислити, що передбачає наявність у вчителя аналітичних, прогнос­тичних, проективних, а також рефлексивних умінь.

Сформованість аналітичних умінь - важливий критерій педаго­гічної майстерності, за допомогою яких здобуваються знання з прак­тики. Таке вміння складається з ряду часткових умінь, таких, як:

• розділяти педагогічні явища на складові елементи (умови, при­ чини, мотиви, стимули, засоби, форми прояву тощо);

• осмислювати кожну частину у зв'язку з цілим і у взаємодії з основними сторонами;

- знаходити в теорії навчання і виховання ідеї, висновки, закономірності, адекватні логіці явища, що розглядаються;

• правильно діагностувати педагогічне явище;

• знаходити основну педагогічну проблему і способи її опти­ мального розв'язання.

Теоретичний аналіз фактів і явищ містить у собі: виділення факту або явища, його відмежування від інших фактів та явищ; встановлення складу елементів даного факту чи явища; розкриття змісту і виділення ролі кожного з елементів даної структури; про­никнення в процес розвитку цілісного явища; визначення місця даного явища в освітньому процесі.

Прогностичні вміння характеризуються орієнтацією на чітко передбачуваний у свідомості суб'єкта результат. Педагогічне про-: гнозування базується на знаннях сутності та логіки педагогічного, процесу, закономірностей вікового та індивідуального розвитку учнів. Прогностичні вміння складаються з часткових умінь постановки

Давчально-методичне забезпечення ^ 99

педагогічних цілей і завдань, відбору способів досягнення педагогіч­них цілей, передбачення результату можливих відхилень і небажа­них явищ, визначення етапів педагогічного процесу, розподілу часу та вмінь планування разом з учнями життєдіяльності.

Залежно від об'єкту прогнозування прогностичні вміння поділя­ються на три групи:

1. Прогнозування розвитку колективу: динаміки його структу­ ри, розвитку системи взаємовідносин, зміни положення активу і ок­ ремих учнів у системі взаємовідносин тощо.

2. Прогнозування розвитку особистості: її особистісно-ділових якостей, почуттів, волі і поведінки, можливих відхилень у розвитку особистості, труднощів у встановленні взаємовідносин з однолітка­ ми тощо.

3. Прогнозування педагогічного процесу: освітніх, виховних та розвивальних можливостей навчального матеріалу, труднощів учнів під час навчання та інших видах діяльності, результатів викорис­ тання тих чи інших методів, прийомів та засобів навчання і вихо­ вання.

Проективні вміння полягають у матеріалізації результатів пе­дагогічного прогнозування в конкретних планах навчання та вихо­вання. Розробка проекту освітньо-виховної роботи означає перш за все переклад на педагогічну мову мети навчання і виховання, їх максимальну конкретизацію та обґрунтування способів поетапної реалізації. Наступним кроком є визначення змісту та видів діяль­ності, здійснення яких учнями забезпечить розвиток прогнозова­них якостей.

Плани освітньо-виховної роботи можуть бути перспективними і оперативними (плани уроків та виховних справ).

Проективні вміння включають:

• перенесення мети і змісту навчання та виховання в конкретні педагогічні завдання;

• врахування при визначенні педагогічних завдань і відборі змісту діяльності учнів, їх потреб та інтересів, можливостей матеріальної бази, свого досвіду й особистісно-ділових якостей;

• визначення комплексу домінуючих і залежних завдань для кожного етапу педагогічного процесу;

• відбір видів діяльності, адекватних поставленим завданням, планування системи спільних творчих справ;

• планування індивідуальної роботи з учнями з метою подолан­ ня наявних недоліків у розвитку їх здібностей, творчих сил та обда­ рувань;

• відбір змісту, форм, методів та засобів педагогічного процесу в оптимальному поєднанні;