1 Завдання для самостійної підготовки

Під час підготовки до практичного заняття проробити матеріали лекції „Стрічкові транспортери“, переглянути та засвоїти основні положення рекомендованої навчальної літератури.

Вивчити та вміти вільно оперувати такими поняттями, як траса транспортування, роликова опора, гігроскопічність, гнучкість, еластичність і міцність стрічки, натяжний пристрій, завантажувальний та розвантажувальний пристрій. Ознайомитись з конструкціями роликоопор, які застосовуються в стрічкових транспортерах. Уяснити способи з’єднання кінців транспортерних стрічок, способи очищення стрічок.

Ознайомитись з конструкціями та позначенням транспортерних стрічок, конструкціями та матеріалами барабанів та поставів, роликових опор.

Користуючись літературними посібниками і методичними вказівками кафедри ознайомитись з методикою розрахунку транспортерів з тяговим робочим органом. Крім того вміти визначати опори пересуванню стрічки та будувати епюри та діаграми натягів стрічки.

Питання вхідного контролю

1.1 Класифікація транспортерних стрічок.

1.2 Умови вибору форми та матеріалу транспортерної стрічки.

1.3 Назвати основні конструктивні елементи стрічкового транспортера.

1.4 Типи роликоопор.

1.5 Призначення завантажувальних пристроїв.

1.6 Способи розвантаження стрічкового транспортера.

1.7 Способи очистки стрічки транспортера від часток вантажу.

1.8 Методи розрахунку стрічкового транспортера.

1.9 Умова руху стрічкового транспортера без буксування.

1.10 Типи приладів безпеки при експлуатації стрічкового транспортера.

2 Теоретична частина

Стрічкові транспортери являються найпоширенішим засобом безперервного транспорту для різних насипних і поштучних вантажів завдяки простоті конструкції і обслуговування, універсальності, широкого діапазону продуктивності, високої надійності та довговічності, малої матеріаломісткості та енергоємності.

Транспортерна стрічка – основний тяговий і вантажонесучий елемент. Нормальний ряд значень ширини стрічки регламентований ГОСТ 22644–77. Гумовотканинні стрічки загального призначення ГОСТ 20 - 85 виготовляють з декількох прокладок тканини сумісною вулканізацією їх з прошарками із гуми. Гумовотросові стрічки виконують без тканинних прокладок або з ними. Ці стрічки застосовують для транспортування крупно шматкових й інших специфічних вантажів.

Основною характеристикою стрічки є міцність на розрив. Для гумовотканинних – це міцність тканини по основі однієї прокладки в Н/мм, а гумовотросових – міцність по ширині в Н/мм. Число прокладок визначають в залежності від міцності і жорсткості стрічки. Чим більше прокладок, тим товща стрічка, більше діаметр барабанів і важче конструкція.

Опори стрічки – важливі елементи транспортера. Вони служать для підтримки стрічки і зменшення її провисання. Як опори застосовують настил і ролики, комбіновані опори.

При транспортуванні коренеплодів, зерна, будівельних матеріалів, пакунків і корзин широко застосовують одно-, двох-, трьох- і багатороликові опори. Використання вигнутих роликів з різними коловими швидкостями приводить до нерівномірного зношування стрічки. Найбільше питоме навантаження на стрічку дозволяють отримати багатороликові опори і трубчасті направляючі. Ролики виготовляють із сталевих труб з підшипниками кочення або ковзання й ущільненнями. Іноді використовують й інші (неметалічні) матеріали.

Основні параметри роликоопор для транспортерів, що переміщають зернові матеріали, регламентовані ГОСТ22645–77. Розміри роликів встановлено ГОСТ 22646–77.

Оптимальні значення відстаней між роликоопорами залежно від ширини стрічки приймають в межах l_p = 1,0...1,5 м. В зоні завантаження стрічки відстань між роликами приймають l_з = 0,5l_p, а для холостої гілки l_х = 2l_p і більш. Коливання стрічки у вертикальній площині знижують зменшенням відстані між опорами, відхиляючими роликами.

Барабани в стрічкових транспортерах поділяються на приводні, натяжні, поворотні та відхиляючі. Для підвищення тягової спроможності поверхню барабана покривають дерев’яними планками, гумовими обкладаннями, або застосовують притискні пристрої.

В стрічковому транспортері енергія затрачується на корисну роботу і подолання опорів, що виникають в частинах, що рухаються. В горизонтальному транспортері вся потужність витрачається тільки на подолання опорів.

Опір руху на прямолінійній ділянці залежить від маси вантажу і умов його переміщення, що визначається коефіцієнтом опору і не залежить від натягнення гілок. Повне зусилля, необхідне для переміщення стрічки із постійною швидкістю по похилому настилу

F = (q_с + q_в)L (k_н ּcos  sin), (1)

де q_с – сила ваги погонного метру стрічки, Н/м;

q_в – сила ваги погонного метру вантажу, Н/м;

L – довжина транспортера, м;

k_н – коефіцієнт опору руху стрічки по настилу;

β – кут нахилу транспортера, град.

Знак «мінус» у формулі приймають при спуску вантажу. Більш точно потужність визначають методом „обходу” по контуру транспортера. Траса транспортування розбивається на окремі ділянки – прямолінійні й з перегинами стрічки. Послідовно визначається зусилля натягу стрічки в точках /, 2, 3,..., n, користуючись принципом, що натяг в кожній подальшій точці дорівнює натягу в попередній точці плюс сили опору на ділянці між цими точками. Потужність двигуна, необхідну для приводу транспортера, визначають з урахуванням всіх опорів.

Стрічкові транспортери завантажують, як правило, з іншого транспортера – живильника або з бункера.

Розвантажують стрічковий транспортер звичайно в кінці траси, а в деяких випадках на всій довжині транспортера пересувними розвантажувальними пристроями, наприклад при роздачі кормів, завантаженню засіків, бункерів, залізничних вагонів. Для проміжного розвантаження застосовують два основних види скидаючих пристроїв: за допомогою косої заслінки й за допомогою двобарабанного скидача.

Для забезпечення нормальної експлуатації транспортера необхідна очистка стрічки від часток вантажу. Механічна очистка стрічки робиться за допомогою скребків або щіток. Крім механічної очистки застосовують гідравлічний та пневматичний спосіб, роблячи змив чи здування часток потоками води або повітря під великим тиском.